На початку розмови ведучий проявляє певний інтерес і до співрозмовника, і до теми передачі. Але далі інтерес поступово згасає і це видно неозброєним оком. Ведучий просто ставить питання, вислуховує відповідь і, на автоматі, ставить наступне. Часом гості відходять від зазначеної теми, дуже конкретизують факти або, навпаки, говорять не ту інформацію,,,ллють воду”. А ведучий, замість того, щоб скерувати розмову в необхідному напрямку чи зупинити зайвий потік інформації, просто чекає, доки герой сам не перестане розмовляти. Можливо, в цій ситуації відіграє роль те, що ведучий не є журналістом і не має достатньої кількості знань, стосовно своєї позиції і поведінки в телестудії перед камерою.
Повідомлення і його текст не рівні між собою. Окрім чисто вербального тексту каналами невербальної комунікації через пози, міміку, жести, загальну манеру викладу, ведучий свідомо чи не свідомо передає своє ставлення до тексту повідомлення, виражає свою зацікавленість, ступінь його сприйняття. Пропорційно ступені, приписуваного ведучому авторства, телеглядач сприймає повідомлювані факти з певною поправкою на особистість комунікатора, його авторитетність, щирість, привабливість. Отримуючи певну інформацію, реципієнт не сприймає її як певний набір фактів, які треба просто почути і запам’ятати. Він намагається осмислити її в контексті мотивів, які реалізує ведучий, тобто оцінити інформацію в тій моделі сприйняття, яку він приписує особі комунікатора.
За словами С. Муратова, психологічна структура телекомунікації, в основі якої лежить відкритий діалогічний контакт телеглядача з ведучим, зберігає суб’єкт-суб’єктне ставлення реципієнта до комунікатора, що несе в собі бажання віднести телевізійного ведучого до того чи іншого типу реального партнеру спілкування [39, c. 35]. Виходячи з цього, слід зазначити, що успіх телевізійного впливу потребує створення умов, необхідних для розкриття особистих якостей комунікатора, переворити його із функціональної ролі,,рупора” певних ідей на значимого для людей співрозмовника, здатного збагачувати подану інформацію своїм ставленням. Ведучий повинен пам’ятати про це і втілювати все на пактиці. Тому що, дійсно, коли ведучий пасивний, не реагує на почуту інформацію, не пропускає матеріал через себе, аудиторія також не буде сприймати повідомлення належним чином, яким би цікавим і, часом, просто необхідним воно б не було.
Сприйняття телепередачі масовою аудиторією часто визначається емоційно-оцінювальним ставленням до ведучого. У буденній свідомості це виявляється у феномені,,популярність ведучого”: глядача захоплює (або відштовхує) не стільки інформаційний бік повідомлення, скільки особистість телекомунікатора. Саме тому, ведучим слід піклуватись не лише про пошук цікавої теми для розмови, а й про власний імідж. Ведучий повинен змусити глядача співпереживати, довіряти.
Щодо зовнішнього вигляду, який є теж немаловажним, тут ведучий,,Вашого здоров’я” справляє досить непогане враження. Кожного разу одягнений в акуратний діловий костюм, має гарну зачіску. Але бракує трішки,,живості”, якогось вогника в очах, зацікавленості. Саме ці, здавалося б, дрібниці можуть, якщо не зіпсувати, то привнести негативу до сприйняття ведучого аудиторією. Вплив на сприйняття аудиторією інформації має і оформлення студії, допоміжні матеріали. У даній програмі персонажі сидять на сірому фоні. Позаду них на екрані видніється лише головна заставка з назвою програми. Відсутні будь-які перебивки чи музичний супровід, які б зробили подання інформації значно цікавішим для аудиторії. Цей факт можна віднести до категорії зауважень до особи ведучого, оскільки в даному випадку він і виступає автором. Під час роботи над створенням передачі автор повинен піклуватися не лише про гарну форму і зміст повідомлення, а брати до уваги усі деталі, які в сукупності створять позитивне враження від перегляду.
Іншою програмою, де роль автора і ведучого належить одній дюдині, є продукт каналу,,ТВ-5”,,Давайте з’ясуємо”.
,,Давайте з’ясуємо” – щотижнева публіцистична програма, розрахована на глядачів із активною громадською і життєвою позицією. Автор і ведучий – Ігор Підкович, за фахом журналіст. Гості програми – провідні політики країни, керівники різноманітних організацій і міжнародних місій, мери міст і голови обласних адміністрацій, відомі суспільні і культурні діячі. На відміну від попередньої передачі, тут постать ведучого значно помітніша на екрані, він займає,,живу” позицію і стосовно розмови на обрану тему, і у спілкування з аудиторією. Ведучий веде активний діалог з гостями в студії. Добре обізнаний з технікою інтерв’ювання, керує інформацією, спрямовує розмову в необхідне русло. Перед камерою тримається досить природно, без напруження. У питаннях, які він ставить гостям, відчувається обізнаність, власний інтерес автора, що привертає увагу аудиторії.
У. Отт зазначає, що можливості впливу на телебаченні набагато більші, ніж можливості публічного виступу перед звичайною аудиторією. Аудиторія телебачення має свою специфіку, що відрізняє її від звичайної і вносить додаткові труднощі [41, c. 90].
По-перше, комунікатор не бачить своєї аудиторії. Він позбавлений можливості безпосередньо регулювати засоби впливу. Публічний виступ перед телевізійною камерою потребує або звички до спеціальних умов такого спілкування, або великого досвіду і професійних навичок.
По-друге, телевізійна аудиторія не просто розміщена в просторі. Часто люди приходять на телевізійні виступи без усілякої попередньої установки, без об’єднуючого мотиву, іноді вони випадково опиняються в складі аудиторії. Саме тому, в умовах телебачення, публічний виступ з самого початку потребує зацікавленості аудиторії, привернення її уваги. Це потребує не лише специфічної побудови самого виступу, а й професійної манери поведінки ведучого.
По-третє, телевізійна аудиторія майже не піддається,,зараженню”, тому і спосіб звернення до цієї аудиторії має бути не таким, як під час звичайного публічного виступу. Тут необхідно знайти підхід до кожного глядача, точніше до тієї частинки аудиторії, що сидить перед телевізором.
По-четверте, телевізійний виступ не може не враховувати загальної специфіки сприйняття телебачення. Воно входить до людської оселі і тим самим несе в собі відому інтимність. Саме тому, публічний виступ на телебаченні потребує особливої манери спілкування, не мітингової чи офіційно-ділової. Крім того, телеаудиторія набагато різноманітніша, ніж аудиторія,,живого” виступу. Ведучий повинен орієнтуватись на різний рівень глядачів [41].
Програма,,Давайте з’ясуємо” має безпосередній зворотній зв’язок з аудиторією. Він забезпечується інтерактивним опитуванням і прямим студійним телефоном. Зателефонувавши, глядачі можуть поставити запитання, які їх цікавлять, і отримати відповіді. Цей факт лише позитивно відбивається на рейтингові передачі, до даної передачі збільшується інтерес, зростає кількість аудиторії. Адже людям набагато цікавіше дивитися ті передачі, де вони можуть безпосередньо взяти участь, поспілкуватися з цікавими людьми і отримати інформацію, так би мовити,,,з перших вуст”.
У даному випадку відчувається досить серйозна підготовка журналіста і як ведучого, і як автора. Адже він заздалегідь продумав композицію програми, а за допомогою дзвінків може скеровувати її в різному напрямку. На відміну від попередньої програми,,,Давайте з’ясуємо” є цікавішою в плані подання і сприйняття інформації, жвавішою.
Знайома людина в кадрі виступає для глядача, насамперед, орієнтиром у багатому світі телевізійних програм, завдяки чому щоразу її поява супроводжується цікавою для глядача інформацією. Найбільш високий рівень персоніфікації тоді, коли ведучий, він же журналіст, виступає як учасник екранізованої дії – бере інтерв’ю, організовує дискусію між двома сторонами, проводить репортаж-розслідування, тим самим стає об’єктом співчутливої ідентифікації. І тут ведучий має бути вельми підготовлений до інтерв’ю, адже інтерв’ю – це заздалегідь прорахована тактична схема. І вдале інтерв’ю неможливе без заздалегідь прогнозованих для себе,,несподіваних” поворотів розмови.
Г. Лазутіна наголошує на тому, що до зустрічі з опонентом журналістові треба дуже ретельно готуватися. Навіть ретельніше, ніж до випуску новин, оскільки будь-яка форма діалогу повинна бути живою, містити активність обох сторін. У зустрічі вирішальним моментом має бути почуття і усвідомлення відповідальності за кожне сказане слово [31, c. 73]. Не слід забувати, що навіть добре підготовлене інтерв’ю може прийняти неочікувану форму. При підготовці до інтерв’ю, на перше запитання журналіст повинен передбачити дві відповіді: позитивну і негативну. Від відповіді залежить кожне наступне запитання, на яке знову ж таки треба передбачити дві протилежні відповіді. Можна зобразити схему, схожу на дерево, де на кожне запитання очікується одна з двох відповідей.
Як показує телевізійна практика, відповідність іміджу жанрові й тематиці програми не лише важлива, а й необхідна. Оскільки порушення цієї вимоги призводить до непрофесійності передачі, дисгармонії між образом, поведінкою ведучого і тематикою програми, а найголовніше – до несприйняття з боку глядачів. Варто враховувати той факт, що імідж телеведучого є, перш за все, комунікативною категорією, яку можна розділити на вербальну та невербальну. До вербального комунікативного іміджу відносять дикцію, артикуляцію, темпоритм і динаміку мовлення, інтелектуальні, граматичні показники, голос тощо. До невербального комунікативного іміджу телеведучого належать міміка, жестикуляція, стиль одягу, зачіска, макіяж.
Потрібно пам’ятати, що, розділяючи імідж на дві комунікативні категорії, ми характеризуємо імідж телеведучого в студії під час запису або прямого ефіру. Але не можна обмежувати імідж телеведучого тільки студією. Адже ведучий – це особа публічна, і після того, як вимикається камера, він так само, як і під час ефіру повинен намагатися дотримуватися усталеного іміджу, тоді довіра до нього глядачів тільки зростатиме.