Міністерство освіти і науки України
Івано-Франківський національний технічний
університет нафти і газу
Кафедра документознавства та інформаційної діяльності
Редагування спецдокументації
Конспект лекцій
Для студентів спеціальності
„Документознавство та інформаційна діяльність"
Івано-Франківськ
М.В. Якібчук
2005
Зміст
1. Загальне редагування. Історія розвитку і сутність редагування
1.1.3 Об’єкт і мета редагування
1.2 Історія розвитку редагування
1.3 Редактор - автор - твір – видання
1.3.1 Основні напрямки роботи редактора
1.3.2 Пошуки процесу редагування
1.4 Трансляція повідомлень як наслідок професійного спілкування
1.4.1 Роль редактора як транслятора повідомлень
1.4.2 Завдання для трансляції повідомлення
2. Окремі галузі редагування. Аспекти редагування. Комп’ютерне редагування та його види
2.1.1 Три типи класифікації повідомлень
2.1.2 Галузі редагування як поділ літератури за соціальним і функціональним призначенням
2.1.3 Редагування повідомлень для комп’ютерної мережі Internet
2.2 Види комп’ютерного редагування
2.2.1 Ступені автоматизації комп’ютерного редагування
2.2.2 Етапи опрацювання тексту
2.3.1 Роль електронного словника для редагування текстів
3.1 Нормативна база редагування
3.2 Загальні норми (постулати)
3.3.3 Зафіксовані і незафіксовані норми
1.3.4 Об’єктивні та суб’єктивні норми
3.4 Основна суперечність нормативної бази
3.4.1 Потужність нормативної бази
3.5 Динамічність нормативної бази
3.6.1 Етапи творчого редагування
4. Поняття про основний текст. Методи аналізу тексту документа
4.2 Поняття про основний текст
4.3 Структура текстової частини оригіналу
4.4 Структура нетекстової частини оригіналу
5. Лінгвістичні норми редагування
5.1 Норми для рівня елементарних знаків (звуків і графем)
5.1.1 Два паралельні методи контролю лінгвістичних норм
5.1.2 Сучасні орфографічні норми української мови
5.1.3 Методи пошуку орфографічних помилок за допомогою комп’ютера
5.2.2 Морфологічні характеристики слів
5.2.3 Засоби і способи словотвору
5.3 Норми для рівня слів і словосполучень
5.3.1 Контроль словникового складу повідомлень
5.3.3 Методи для контролю термінів
5.4 Норми для рівня простих і складних синтаксичних конструкцій
5.4.2 Норми для рівня надфразних єдностей, блоків, дискурсів
6.Завдання, методика і техніка вичитки тексту. Класифікація методів виправлення
6.1.4 Ознайомлювальне і заглиблене читання
6.2.1 Класифікація методів виправлення
6.2.2 Послідовність операцій виправлення
6.2.4 Виправлення поліграфічних видань
6.2.5 Основні вимоги до редакційних виправлень, що визначають їх методику
6.2.6 Недоліки методів виправлення
6.2.7 Основні завдання та найважливіші правила виправлення тексту
6.3 Роль комп’ютерного редагування для усунення з повідомлення помилок
7. Редагування службових документів
7.1 Суть редагування в діловодстві та його призначення
7.1.1 Роль основних логічних законів при редагуванні тексту документа
7.2.1 Співвідношення частин тексту
7.2.2 Загальні вимоги до документа
7.3 Етапи роботи над службовим документом
7.3.1 Редагування документа в електронному варіанті
7.3.2 Види текстових документів
7.4 Виправлення тексту та технічні прийоми виправлень
8. Помилки та їх види. Коректурні знаки. Комп’ютерна коректура
8.4. Загальна класифікація помилок
8.4.2 Модальні й фактичні помилки
8.4.3 Темпоральні й локальні помилки
8.4.7 Сприйняттєві та атенційні помилки
8.4.8 Копіювальні помилки (спотворення)
8.5 Реконструкція помилок реципієнтами
8.7 Типові коректорські помилки
Список рекомендованої літератури
“Загальне редагування спецдокументації” - це навчальна дисципліна, яка досліджує теорію загального нормативного редагування повідомлень.
Оскільки редагування призначене для опрацювання повідомлень, тобто інформації, а без інформації людина існувати не може, тому отримання й опрацювання інформації - це спосіб існування людини.
У суспільстві інформацію людям (реципієнтам) передають засоби масової інформації (газетні, журнальні та книжкові видавництва, радіо й телебачення), а також різні видавничі та інші організації. До моменту передачі ЗМІ опрацьовують її на цілому ряді етапів публікування.
Курс лекцій розрахований на студентів, осіб, які планують працювати з інформацією (в управлінській системі, у закладах освіти, науково-дослідницьких організаціях), тобто, де готують ділову, рекламну, науково-технічну літературу і документацію.
В ньому подаються уніфіковані, точні й елементарно прості процедури (алгоритми) для опрацювання авторських оригіналів на всіх етапах редагування. Ми намагалися, щоб ці алгоритми могли використовуватись і при комп’ютерному редагуванні.
У зв’язку з комп’ютеризацією видавничого процесу виникає потреба використовувати комп’ютери у видавничій справі, зокрема, під час редагування тексту.
Кожна тема курсу лекцій передбачає проведення практичного заняття. У межах кожної теми є внутрітекстові рубрики, контрольні завдання.
У кінці подано глосарій (словник основних термінів з їх означеннями) і список рекомендованої літератури. Ці елементи апарату конспекта виконують роль довідника.
Редагування (лат. - впорядкований) - вид фахової діяльності, пов’язаної з підготовкою до випуску у світ творів друку та аудіовізуальної продукції. Сучасне уявлення про редагування почало формуватися з виникненням книгодрукування (в Європі - сер. XV ст.). Є редагування технічне і мовно-літературне. Структура редагування включає редакторський аналіз, прийняття рішення й правку. За визначенням Партика З.І. "Редагування - це виробничий процес опрацювання повідомлень у ЗМІ. (С. 382, Заг. редагування).
Редагування не мета, а засіб в утвердженні себе. Для багатьох категорій мовців воно входить у професійні обов’язки. Це освітяни, працівники культури, держапарату, засобів масової інформації, духовенство.
Особлива відповідальність належить працівникам радіо і телебачення. Щоб вміти редагувати, треба мати високий рівень культури усного і писемного мовлення.
Редагування - аж ніяк не „наукотворча примха” (Партико З. І) людей. Воно існує тому, що автор і реципієнт об’єктивно через відсутність зворотнього зв’язку не можуть спілкуватися з потрібною ефективністю. Для її підвищення потрібні редактори, а редакторам для того, щоби забезпечити цю ефективність, необхідна наукова теорія, яка давала б змогу досягти цієї ефективності.