Соціолог Рената Салекл (Renata Salecl) розглянула нові засади законності національно-державної ідентичності та зробила спробу виокремити їх моделі в змісті ЗМІ Центральної та Східної Європи. Згідно з її висновками погляд на це питання у посткомуністичних суспільствах великою мірою копіює комуністичний період. Тільки-но, з’являється погляди на національно-державну ідентичність, що йдуть корінням у минуле. Посткомуністична ера не усюди знайшла заміну часто повторюваним символам державності більшовицького періоду, але у кожній з перехідних країн продовжується пошук таких символів. В соціалістичний період ЗМІ, як елемент політики, були заповненні розповідями про економічний прогрес та досягнення. Все робилось для укріплення народної гордості, посилення прагнення особистості ідентифікувати себе з народом могутньої держави. У наш час регульовані державою ЗМІ перехідних суспільств сповненні інформацією щодо нових шляхів економічного розвитку.[37;73]
У нашій країні процес становлення національно-державної ідентичності відбувається з великими труднощами. Для цього маються як об’єктивні та і суб’єктивні причини. Наприклад, те, що роль ЗМІ у вирішенні цього питання повинна бути переглянута, а діяльність їх трансформована у напрямку сприяння цьому процесу.
3. Українська національно-державна ідентичність та національна система ЗМІ як її захисник
Український шлях до самовизначення.
«Чи вже стомилась наша нація,
Чи недалеко до кінця,
Коли кругом одна прострація
І мацже жодного співця,
І майже жодної поезії,
Яка б нас вдарила. Нема»
П.Тичина
Побудова сучасного громадянського суспільства в Україні, до якого одвічно прагнув і прагне наш народ. — це підсумок і етап цивілізаційного процесу, що так бурхливо розвивається на рубежі XX і XXI ст. Минуле десятиріччя існування Української республіки, як незалежної країни показало, що вона є важливим суб’єктом на шаховій дошці світової політики , на який не можуть не звертати уваги сучасні великі держави світу. Україна стала повноцінним учасником світових інтеграційних процесів, і тому особливо гостро зараз постає перед нею питання захисту своєї національно-державної ідентичності, що була здобута порівняно нещодавно і ,через багатовікову залежність від інших країн, ще не встигла закріпитися як монолітна та непорушна.
За сімдесят п’ять років насадження на українських землях тоталітарного режими сформувався та укорінився негативний стереотип української національної ідеї. ЇЇ офіційно визнавали антидержавною та реакційною, на практиці віддаючи перевагу ідеї інтернаціоналізму, тобто обезличення нації.
Для сучасної України метою захисту національно-державної ідентичності своїх громадян є:
-досягнення політичної злагоди та рівноваги;
-демократичного та ефективного розвитку суспільства;
-подолання негативного образу української національної ідеї та економічної кризи;
-спрямування людських зусиль у одному напрямі з державною політичною думкою;
-збереження самобутності та подальше збагачення унікальної української культури та менталітету;
-об’єднання суспільної думки навколо ідеї гармонійного розвитку українського суспільства.[38]
Головними напрямами державної політики України у сфері міжнаціональних відносин є:
-Забезпечення рівних конституційних прав і свобод усіх громадян.
-Перетворення поліетнічності суспільства, його багато культурності в консолідуючий фактор громадянського суспільства.
-Розвиток культурної самобутності та підтримання національно-державної ідентичності українського народу, всебічний розвиток української культури та мови.
-Створення сприятливих умов для розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин. Інтеграція до українського суспільства етнічних груп, що були незаконно депортовані.
-Розширення співпраці з зарубіжними українцями.
-Затвердження в міжетнічних відносинах атмосфери толерантності, дружби, взаємоповаги та довіри.
-Удосконалення правових засад регулювання міжнаціональних відносин.[1;196-197]
Зрозуміло, що здійснення такої національної політики вимагає існування величезних ідейних засад, поширення яких найефективніше відбувається з допомогою засобів масової інформації
Україна обрала шлях побудови самостійної держави базуючись на національних інтересах та пріоритетах, і тому ефективна національна політика потребує гарної та оперативної інформаційної підтримки її діяльності у ЗМІ.
На даному етапі Україна знаходиться на шляху до євроінтеграції, але важливо відзначити, що об’єктивний і закономірний процес поступового об’єднання європейських держав, відкриття кордонів, створення єдиного ринку, єдиної валюти, тощо, викликає серйозні національні проблеми для малих європейських держав. Народи Голландії, Бельгії, Данії, Люксембургу та інших країн перебувають під загрозою втрати своєї самобутності, національної мови і взагалі національно-державної ідентичності під домінуючим впливом в об’єднаній Європі більш могутніх країн: Німеччини, Франції, Великої Британії. І хоча вживаються певні заходи щодо збереження національної незалежності кожної європейської країни, домінуюча роль великих держав залишається об’єктивною дійсністю. Тож, мабуть, варто замислитись над тим як євроінтеграція вплине на ще не досить сформовану українську ідентичність.
Роль ЗМІ у захисту української державно-національної ідентичності.
Visunitafortior
Об’єднанні сили могутніші
Одним з найважливіших завдань Української держави після проголошення її незалежності стало формування і забезпечення демократичних засад діяльності національної системи ЗМІ.
Особливістю засобів масової інформації — цієї своєрідної і наймолодшої структури української національної культури — було передусім те, що основа самого її життя в останні десятиліття була зсунута з ґрунту національного. Якраз через ЗМІ йшло викорінення національного самоусвідомлення, не без участі ЗМІ відбувалися катастрофічні для національного існування народу перекоси як у масовій свідомості, так і свідомості окремих людей.
Динаміка ж соціальних процесів посттоталітарного періоду й спонукає ЗМІ до об'єктивного погляду на перебіг суспільних подій до активної участі у формуванні національної та суспільної свідомості. Таке спрямування вимагало глибокого осмислення, адже від нього певною мірою залежало становлення Української держави, усвідомлення її громадянами своєї спільності.
Процеси національного відродження і демократизації призвели до переосмислення місця ЗМІ у громадянському суспільстві і до того, що звичний арсенал прийомів і методів, якими багато десятиліть користувалися журналісти, змінюється. Зазнаючи оновлення, система засобів масової інформації в умовах національного відродження виступає як ефективний інструмент суспільного впливу і досягнення громадянської злагоди.[39]
Якщо, соціально-історичною особливістю функціонування ЗМІ у суспільстві тоталітарного і авторитарного характеру - є їх застосування, як засобу придушення національної свідомості, то вимоги демократизації і оновлення суспільства сприяють становленню нових національних та соціальних орієнтирів ЗМІ.[23]
Динамічні процеси, що відбуваються в Україні, як і в інших суверенних державах, за умов втілення у життя ідеї державної незалежності, активно впливають і на засоби масової інформації, докорінно змінюючи розуміння їхньої ролі, призводячи до розбудови і все більшого ускладнення їх функцій.
Проблема створення інформаційної культури на руїнах посттоталітарної, імперської структури - надзвичайно складна справа. Поки що далеко до кращих зразків "паблік рилейшнз" — правдивої оперативної інформації, що стала ознакою способу життя на Заході. Але в Україні поняття "свобода преси" і "четверта влада" все більше відображає специфічне становлення ЗМІ в суспільстві, які стають важливим засобом публічного демократичного функціонування сучасного громадянського суспільства.
Безперечно, на формуванні різних систем поширення масової інформації позначаються національно-суспільні особливості Співдружності Незалежних Держав. Але нова хвиля національного відродження справляє могутній вплив як в цілому на національний архетип, так і, зокрема, на структуру засобів масової інформації. Удосконалення політичної системи в незалежній Україні проходить в умовах жорсткої інформаційної експансії.[40]
Одне з помітних явищ національного відродження — виникнення затяжної російсько-української війни газет, радіо, телебачення. Хоч вона й словесно-паперово-ефірна, але шкода від неї велика. Проблема ця — геопсихополітична. Тут недостатні навіть об'єктивність, що взята сама по собі, здавалося б, неупереджений виклад фактів. Адже мова йде про національний престиж народу, як століттями пригнічували, мова йде про національне відродження. Головне — амбівалентність почуттів нейтральних читачів-слухачів-глядачів. їх більшість, вони відкрито не дотримуються ні імперської, ні радикально-національної позиції. Але їх свідомість, почуття розриваються між крайніми точками зору, вони роздвоюються у своїх переживаннях і змушені зрештою до когось пристати. Нейтральна більшість поступово й непомітно опиняється по різних сторонах барикад.[28;197]