Такими джерелами можуть бути всі люди, так чи інакше пов'язані з описуваними подіями культури: режисери, виконавці, робочі сцени, звукооформлювачі, письменники, творчі працівники видавництв, художники й працівники виставочних залів і музеїв.
Важлива вимога при роботі із джерелами інформації: можна брати інформацію, що стосується тільки сфери їхньої професійної компетенції. Причому бажано дістати згоду на публікацію даної інформації з посиланням безпосередньо на її джерело. Тільки в такий спосіб можна гарантувати точність одержуваної інформації. У культурних рубриках газети «Міг» досить часто вказуються первісні джерела (сайти, телеканали (теле¾радіопередачі), працівники виставочних залів і музеїв тощо.
Нарешті, вершиною творчого зростання журналіста, що пише на теми культури, є створення аналітичних матеріалів. У них журналіст, з усією серйозністю оцінюючи діяльність тих або інших діячів культури або творчих колективів, намічає для них певні точки подальшого росту. Це можуть бути міркування про те, що певному художникові непогано було б спробувати себе в якомусь іншому жанрі, оскільки в тім жанрі, що він працює, він уже домігся видатних успіхів. Це можуть бути матеріали про те, що тому або іншому театру необхідно (бажано) додати у свій репертуар або класики або, навпаки, сучасних п'єс [9, с. 456].
Треба тільки враховувати, що, по-перше, дана інформація не повинна виходити від самих людей культури (хоча іноді вони можуть навіть самі просити опублікувати подібну інформація в якості "пробної кола", щоб оцінити реакцію своєї аудиторії), а, по-друге, треба враховувати, що творчі люди - надзвичайно уразливі й самолюбні. Тому подібні публікації повинні бути вкрай обережні.
Але це тільки одна сторона аналітичної діяльності журналіста в сфері культури.
Набагато більш складним є створення аналітичних матеріалів, у яких на основі поточної ситуації в сфері культури робляться висновки про загальний стан культури в суспільстві, про проблеми й перспективи розвитку, про необхідні заходи державного або суспільного втручання (допомоги, стимулювання) або про необхідність на певний період залишити тих або інших художників "у спокої". А таких матеріалів на сторінках інформаційно-публіцистичної газети «Міг» не так багато.
ВИСНОВОК
За допомогою засобів масової інформації сучасна людина задовольняє одну з основних своїх потреб — потребу в інформації. ЗМІ різного роду впливають на свідомість людини й через перероблену й відредаговану ними інформацію в аудиторії формується не тільки своєрідна картина світу й світосприймання в цілому, але й встановлюються певні норми й правила поведінки людини в суспільстві.
Газета «МІГ» несе на собі відбиток часу, дають можливість представити коло інтересів жителів нашого міста. Преса сама по собі один із самих динамічних суспільних інститутів, її концепції й досвід перебувають у прямої залежності від мінливої соціальної реальності, що особливо важливо враховувати в сьогоднішній Україні. Крім того, газета «МІГ» надзвичайно різноманітна по формах індивідуальної творчої діяльності, а це спричиняє різниці в поглядах на її задачі, принципи, ефективність. Все це обумовлює затребуваність інформаційного видання в умовах соціальної, культурної, політичної діяльності.
Культурні журналісти мають потребу в масовому читачі, тому що багато видань вимагають не високого професіоналізму, а розуміння того, яким способом донести до конкретної категорії аудиторії видання інформацію, наприклад, про музичну подію так, щоб ця аудиторія зрозуміла, про що мова йде, потрібно це їй або не потрібно. Раніше аудиторія була весь радянський народ, сьогодні ситуація принципово змінилася. Сьогодні це або люди, що мешкають у селах, або молодь, що відвідує рейверські дискотеки. У них є повне право на те, щоб їхні інтереси й потреби були враховані й задоволені.
Тому журналіст повинен мати спеціальні знання, мати фахову освіту, пов'язане з якоюсь культурною сферою. Він повинен мати відношення до якихось сфер культури, якщо він журналіст, а не дослідник, лектор або письменник. Але в першу чергу, він повинен мати соціологічні знання й мати соціологічний професіоналізм. Це розуміння того, з яких конкретних людей складається його аудиторія і які колективні думки або пристрасті.
СПИСОК РЕКОМЕНДУЕМОЙ ЛИТЕРАТУРЫ
1. Аймермахер К. Знак, текст, культура. ¾ М.: Дом интеллектуальной книги, 1998. ¾ 256 с.
2. Ахмадулин Е. Краткий курс теории журналистики. ¾ М.: МГУ, 2006. ¾ 541 с.
3. Богданов Н. Вяземский Б.А. Справочник журналиста. – К.: Думка, 1981. ¾ 627 с.
4. Ворошилов В. Журналистика. – М.: СПб, 2002. ¾ 242 с.
5. Галкин С.И. Техника и технология СМИ: Художественное конструирование газеты и журнала. ¾ М.: СПб, 2007. ¾ 215 с.
6. Гуревич П. Психология рекламы. Историко-аналитическое и философское содержание. ¾ М.: Феникс, 2009. ¾ 464 с.
7. Дзялошинский И. Журналистское мышление как развивающаяся система // Вестник Московского университета, серия 10 Журналистика. ¾ № 6, 1988. ¾ С. 46¾56.
8. Дзялошинский И. Культурная проблематика в СМИ: влияние представлений журналистов на освещение событий культурной жизни // Российская пресса в поликультурном обществе: толерантность и мультикультурализм как ориентиры профессионального поведения. ¾ М.: Магна, 2002. ¾ С. 204¾221.
9. Дзялошинский И. Творческая индивидуальность в журналистике. ¾ М.: МГУ, 1984. ¾ 524 с.
10. Информационная политика. Учебник (под общей редакцией доктора философских наук, профессора В.Д.Попова). ¾ М.: РАГС, 2003. ¾ 154 с.
11. Ким М. Жанры современной журналистики. ¾ М.: СПб, 2004. ¾ 341 с.
12. Ким М. Журналистика: Методология профессионального творчества. ¾ М.: СПб, 2004. ¾ 545 с.
13. Ким М. Технология создания журналистского произведения. ¾ М СПб, 2001. ¾ 332 с.
14. Корконосенко С. Основы журналистики. ¾ М.: Полиграф, 2002. ¾ 214 с.
15. Лазутина Г. Основы творческой деятельности журналиста. – М., 2004. ¾ 227 с.
16. Лотман Ю. Типология культуры. Взаимное воздействие культур. ¾ М.: ТГУ, 1982. ¾ 414 с.
17. Мамардашвили М. Как я понимаю философию. ¾ М.: Прогресс¾Культура, 1990. ¾ 65 с.
18. Мельник Г. Тепляшина А. Н. Основы творческой деятельности журналиста. ¾ М.: СПб, 2004. ¾ 115 с.
19. Николис Г., Пригожин И. Познание сложного. ¾ М.: УРСС, 2003. ¾ 357 с.
20. Перевалов В. Деятельность журналиста в пространстве художественной культуры. Учебное пособие. ¾ М.: МИ, 2007. ¾ 57 с.
21. Правовое поле журналиста (настольная справочная книга). Под ред. В. Алексеева. ¾ М.: Славянский дом, 1997. ¾ 641 с.
22. Прохоров Е. Введение в теорию журналистики. – М.: МГУ, 2002. ¾ 338 с.
23. Прохоров Е. Введение в теорию журналистики. ¾ М.: РИП-холдинг, 2003. ¾ 220 с.
24. Скогорева О. Гипертекст в структуре содержания современной массовой газеты : средства его создания // Печатные СМИ. ¾ №2. 2008 // http://www.mediascope.ru/node/217/?
25. Социология журналистики Теория, методология, практика. Под ред. Е. Прохоров, И. Фомичева, Л. Свитич и др. ¾ М.: МГУ, 1981. ¾ 550 с.