У своїй структурі Рейтер має також фотоагентство ("ПА — Рейтер фотос"), бюро комерційної інформації ("Комтельбюро") і відділ статей і оглядів ("ПА — Рейтер фічерс").
Агентство Рейтер у значній мірі виконує роль офіційного органу британського уряду, поширюючи по всьому світові його повідомлення, заяви міністерств. Іноземна клієнтура Рейтер нараховує біля трьох тисяч газет і велике число радіостанцій. Щоденно Рейтер передає 30-40 тис. слів міжнародної інформації. Річні прибутки агентства орієнтовноскладають 84 млн. ам. доларів.
У 1940-1950-ті роки з розвитком телебачення виникають нові інформаційні агентства, які згодом увійшли до числа найбільших у світі.
У листопаді 1945 року засноване з центром у Токіо інформаційне агентство Японії — Кіодо Цусін, яке є об'єднанням японських газет і те-лерадіомовної корпорації "Ен-Ейч-Кей". Агентство постачає інформацію японською й англійською мовами, а також фото, кінофільми, радіозаписи, щоденно надає японським газетам інформацію обсягом 10-12 газетних поліс японського тексту, а зарубіжним клієнтам — до 45 тис. слів англійською мовою.
1958 року в Нью-Йорку засноване ще одне інформаційне агентство США — Юнайтед Пресс Інтернешнл (ЮПІ), яке також є комерційним підприємством. Утворене шляхом об'єднання двох великих американських агентств: Юнайтед Пресс Ассошіейшн, що належало тресту "Скріппс-Говард" і хрестового "Інтернешнл Ньюс Сервіс". Контрольний пакет акцій залишився за компанією "Скріппс компані оф Цинциннаті". Загальна чисельність персоналу агентства ЮПІ перевищує 10 тис. чоловік. З них біля шести тисяч працюють за межами США[13].
Поруч із звичайними телеграфними повідомленнями ЮПІ постачає на інформаційний ринок статті, коментарі й огляди з найрізноманітнішої тематики, передається також багато біржової та економічної інформації. Радіоінформаційна й телевізійна служби ЮПІ постачають споживачів спеціально адаптованими для передачі по радіо й телебаченню сюжетами, текстами й фото дня.
Число клієнтів ЮПІ досягає семи тисяч, з яких дві тисячі знаходяться за межами США. ЮПІ має річні прибутки біля 64 млн. ам. доларів.
До числа найбільших світових інформаційних агентств належало й Телеграфне агентство Радянського Союзу (ТАРС). Воно постало як наслідок тривалого розвитку інформаційної мережі Росії, де першими телеграфними інформаційними агентствами були: Російське телеграфне агентство (РТА), засноване в 1866 році, Міжнародне телеграфне агентство (МТА), засноване в 1872 році, Північне телеграфне агентство, засноване в 1882 році. Усі вони діяли як приватні підприємства.
У 1904 році засноване перше урядове Санкт-петербурзьке телеграфне агентство (з 1915 року — Петроградське телеграфне агентство — ПАТ). Із ПАТу бере свій початок Російське телеграфне агентство (РосТА, 1918), реорганізоване в 1925 році в Телеграфне агентство Радянського Союзу (ТАРС), що створювалося як центральний інформаційний орган при Раді Міністрів СРСР. До ТАРС входили телеграфні агентства союзних республік (в Україні — РАТАУ — Радіо-телеграфне агентство України, утворене в 1918), а також закордонні представництва чи кореспондентські пункти в 110 країнах світу.
РАТАУ було засноване як центральний інформаційний орган України в 1918 році на правах державного комітету за постановою Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету. З 1921 року дістало назву РАТАУ. З 1971 року влите до складу єдиної державної інформаційної системи СРСР-ТАРС. Головним завданням РАТАУ було збирання інформації про життя України для органів преси, радіо й телебачення своєї та зарубіжних країн, а також поширення на території України всесоюзної та міжнародної інформації, що надходила каналами ТАРС [13]. В усіх областях України РАТАУ має власних кореспондентів, а в Харкові, Донецьку, Одесі та Львові — відділення.
Із розпадом СРСР в 1991 році в незалежних країнах на базі структур ТАРС створено свої державні інформаційні агентства. В Росії воно дістало назву Російське інформаційне агентство (РІА), в Україні — Державне інформаційне агентство України (ДІНАУ) "Укрінформ". ДІНАУ "Укрінформ" забезпечує формування інформаційного простору нашої країни.
1.5.Український та світовий інформаційний простір
«…Під інформаційним простором ми розуміємо, перш за все, територію розповсюдження інформації за допомогою конкретних компонентів національної системи інформації за допомогою інформації і зв’язку, діяльність якої має гарантоване правове забезпечення. До таких компонентів відносяться:
1. Матеріальні можливості розповсюдження інформації по горизонталі та вертикалі, її передачі у будь-яких напрямках.
2. Наявність регіональних та міждержавних угод, основаних на розумінні того, що жодний із процесів інформації не може розглядатися у якості феномена виключно національного характера.»[10]
У формуванні українського національного інформаційного простору, крім традиційних ЗМІ, сьогодні активну роль відіграють новітні електронні ЗМІ, серед яких, на думку сучасних дослідників, найважливішими є такі.
1. Кабельне телебачення, що забезпечується підключенням телевізорів певного району (регіону) до якогось передавального центру за допомогою дротового зв'язку. Кабельне телебачення розраховане в основному на поширення розважальних програм, але може мати й суспільно-політичні за характером передачі.
2. Відеомагнітофони — апарати, призначені для записування та відтворення аудіовізуальних програм та інших журналістських матеріалів. Інформація для них поширюється на касетах і має переважно культурно-розважальний характер, що не виключає поширення через цей спосіб ЗМІ всіх інших типів інформації. Різке зростання продажу відеомагнітофонів у світі розпочалося у 1983 році. У нас — у 1990-х роках. Відеомагнітофони широко використовуються для реклами.
3. Телеконференції (телемости, телепереклички тощо) — встановлення зв'язку за допомогою супутникової техніки між двома точками землі незалежно від відстані та регіону з метою спілкування між групами людей, участі їх в обговоренні важливих суспільних проблем тощо.
Сьогодні мало не в кожній інформаційній програмі можна спостерігати використання прийому телемосту. Про нього може йти мова тоді, коли використовується пряме включення кореспондента, що веде репортаж або дає свій коментар з місця події для свого телевізійного каналу. Таке явище стало звичним і пересічним у нашому інформаційному просторі [30;78]. І мало хто сьогодні вже замислюється над тим, що в даному випадку справді маємо справу з колосальним пришвидшенням надходження інформації від її джерела до споживачів, що й дозволяє говорити про революційний вплив даного новітнього виду ЗМІ на інформаційний простір у цілому.
Останнім часом термін "телеконференція" вживається й в іншому значенні. Так називають спосіб колективного спілкування в системі Інтернет. У цьому сенсі телеконференція — це своєрідні "дошки об'яв", де кожен суб'єкт інформаційних відносин може прочитати потрібну йому інформацію, або розмістити для зацікавлених осіб своє повідомлення. У світі на сьогодні існує кілька тисяч телеконференцій, присвячених найрізноманітнішим питанням, починаючи від політики і закінчуючи клубами за інтересами. Для того, щоб стати учасником певної телеконференції, необхідно її передплатити. Після цього на адресу користувача будуть автоматично надходити матеріали конференції і він сам дістане право голосу на ній.
4. Електронна пошта (e-mail) — спосіб передачі кореспонденції між двома віддаленими точками негайно за допомогою міжнародної системи комп'ютерного зв'язку. Надає можливість зберігати повідомлення в пам'яті комп'ютера, аж поки адресат не ознайомиться з текстом і не віддасть команду на знищення його. Даний спосіб передавання інформації вигідний не тільки швидкістю надходження повідомлень, але й тим, що не потребує хронологічної синхронізації учасників комунікативного процесу. Адресат може бути відсутнім у момент прийому повідомлення. Це дуже зручно за умов, коли суб'єкти кореспондують через великі відставні, розташовані у віддалених годинникових поясах, і розклад дня в них різний. За допомогою електронної пошти можна здійснювати майже негайну пересилку великих за обсягом повідомлень, її широко використовують для спілкування з своїми базовими редакціями кореспонденти, що знаходяться в інших містах і країнах.
5. Електронні банки даних — це великі комп'ютери, у яких нагромаджують і зберігають найрізноманітнішу інформацію, що доступна для підключених до них через систему ЕОМ абонентів. Банки політичних (економічних, фахових тощо) даних утворюються внаслідок розміщення певного типу інформації в пам'яті комп'ютера, де вона зберігається і поширюється за запитами осіб чи організацій.
6. Лазерна преса — виготовлення газети чи журналу (чи іншої друкованої інформації) за допомогою лазерних принтерів. Має дуже високу швидкість роботи і друкує тексти з швидкістю фотокопіювального пристрою. Оскільки прискорення виготовлення друкованої журналістики за допомогою лазерного принтера значно скоротило час руху інформації від джерела до споживача, це теж істотно вплинуло на стан інформаційного простору в напрямку його активізації, більш повного задоволення інформаційних потреб населення.