Щоправда, системі ЗМІ України доводиться наздоганяти світову масову комунікацію, засвоювати її досвід. Адже до здобуття незалежності у нас, як і в республіках колишнього СРСР, переважала тоталітарна журналістика, що складалася поступово, починаючи з 1917р. і проіснувала до кінця 80-х рр. XX століття. Ряд учених вважає, що юридично-правовими межами її в часі є 1917 р.
II. Сучасна система ЗМІ в Україні
Нинішня система ЗМІ в Україні прагне розвиватися за об'єктивними законами, використовуючи світовий досвід. Так, скажімо, тип кожного нового видання, що народжуються в Україні після проголошення незалежності і прийняття відповідних законів про пресу, його періодичність визначаються наявністю вже функціонуючої системи. І нове видання чи програма беруть на себе відповідні обов'язки її складової частини, підвищуючи силу і ефективність самої системи.
Газета, журнал мають на озброєнні друковане слово, графічні елементи (знімки, малюнки, креслення і т. п.), різні форми розміщення матеріалів на газетній сторінці. Із цих компонентів головним є друковане слово.
Учені-психологи довели, що інформаційні можливості кожної з чотирьох знакових систем — словесної, кінетичної, музичної і графічної (зображальної) неоднакові. [6;36]Найбільшою інформаційною насиченістю володіють словесні знаки, які повніше передають значення і менше, ніж інші знаки, залежать від індивідуальних та інших особливостей і умов сприйняття.
Ця обставина, а також те, що друкована публіцистика характеризується переважно логіко-понятійним способом висвітлення фактів, подій, явищ і процесів життя, створює сприятливі можливості читачеві для орієнтування, правильного уявлення про світ, в якому він живе.
Ставлення до преси визначається фізичними і побутовими умовами сприйняття її матеріалів: газету, наприклад, ми читаємо в зручний для нас час, швидко переглядаємо чи вивчаємо, читаємо увесь матеріал або вибірково. При цьому маємо можливість зупинитись, осмислити прочитане або пізніше знову повернутися до нього.
Психофізіологічні і фізичні умови сприйняття матеріалів газети визначають її найбільш сильну сторону — аналітичність. Звичайно, газеті притаманні й інші властивості (оперативність, емоційність і т. ін.), але в умовах діяльності системи засобів масової інформації вони видозмінюються, набувають особливий «газетний» відтінок. Виступи преси, таким чином, «уречевлені» — закарбовані на папері.
Звук і зображення, що передаються по радіо і телебаченню, — миттєві, одержана, але не витримана в пам'яті інформація «стирається». Друковане слово залишається жити, будучи документом сьогоденності, його «знімком». Саме в цьому один з вагомих факторів, що визначають силу, дієвість виступів преси.
Крім аналітичності, преса розвиває властиві їй в більшій мірі, ніж радіо і телебаченню, такі специфічні якості, як послідовність і систематичність. Скажімо, повністю проблему можна розкрити у серії публікацій. Газета прагне не тільки дослідити, висунути в центр громадської уваги ту або іншу проблему, але і всебічно, крок за кроком розглянути найбільш ефективні засоби її вирішення.[6;20]
Специфічні властивості і характерні комунікативні форми радіомовлення випливають з його технічної природи. Властивість синхронного і безмежного поширення інформації, а також відтворення живої мови і акустичних картин дійсності визначають основні риси радіомовлення: високий ступінь оперативності, виникнення у слухачів ефекту співучасті, присутності на місці події і більша в порівнянні з газетою сила емоціонального впливу на людину; всюдисущість (можливість прийому передач за будь-яких умов).
Радіожурналістика наших днів широко використовує природні виражальні можливості ефіру: багатство живої мови, діалогічність (не тільки повідомлення, але і спілкування), встановлення контактів із слухачами, удосконалення засобів передачі звукових образів картин події, які документально підтверджують ситуацію, відображують атмосферу дії і впливають на емоціональну сферу свідомості.
Усі ці властивості радіомовлення, а також висока оперативність («миттєвість») передач обумовлюють іншу сторону його комунікативної природи — специфіку сприйняття: виникнення у слухача ілюзії участі, асоціацій, уявних образів сприяє підвищенню емоційності прийому інформації, ідентифікації.[7;42]
Адресат ототожнює себе з репортером, оповідачем або висловлюваними ними ідеями (ідентифікація ідей).
Високими темпами розвивається, як уже зазначалося, телебачення. Його специфічні можливості можна визначити так:
— це звуко-зоровий ряд, який являє собою синтез трьох знакових систем: усної мови, зображення і музики;
— це «миттєвість», яка властива не тільки його прямим передачам, а й характеризує стиль передач в запису і фільми;.
— це стиль спілкування, продиктований умовами і характером сприйняття телебачення в домашній обстановці;
— це лаконізм, контурність зображувального рішення, продиктовані малим розміром екрана;
— це його програмність, яка виявляється в тому, що телебачення — це сукупність передач і кожна з них сприймається в контексті інших, що надає їй додаткового значення.
Слід також відзначити високий ступінь персоніфікації контактів з глядачами.
Відзначені вище особливості телебачення і, зокрема, те, що всі компоненти телебачення — звук, зображення, аудіовізуальні образи — сприймаються одночасно органами почуття (зором і слухом), безпосередньо пов'язаними з емоційною сферою свідомості, є вирішальними, коли ми говоримо про вплив на соціальну психологію людини, про виховання соціальних почуттів, настроїв, звичок, спонук і т. ін.
Як бачимо, кожна складова частина засобів масової інформації має свої специфічні, найбільш ефективні способи впливу на людину.[8;56]
Забезпечити безперервний потік соціальної інформації може тільки система ЗМІ, внутрішня структура якої являє собою специфічний спосіб взаємозв'язку, взаємодії її компонентів.
Структурі будь-якої системи, що стала цілісно визначеною, властиві, як найбільш характерні, відносини кооперації і координації.
У якій мірі ефективність функціонування журналістики залежить від удосконалення координації між її складовими частинами?
Подивимося, наскільки розвинутий принцип специфічності в діяльності преси, радіо і телебачення у сфері передачі ними новин.
Радіо за своєю природою покликане бути первинним джерелом суспільне значущої інформації; воно привертає увагу до тих або інших фактів, сприяє формуванню громадської думки.
Телебачення прагне до прискорення передачі новин, підвищення ролі зорового ряду на екрані, а також до подачі аудиторії першої оцінки актуальних подій.[8;64] Нині глядачі дізнаються про важливі події одночасно, а в ряді випусків і раніше, ніж почули про них по радіо або прочитали в газеті.
У зв'язку з цим переосмислюється і трансформується подача новин на сторінках друкованих органів. Оперативність газети полягає в прискоренні аналізу, осмисленні та узагальненні того, що відбувається.
Подані у специфічній радіо і телевізійній формі новини стимулюють інтерес читачів до газетної новини. У них зростає бажання одержати узагальнену, масштабну оцінку подій і явищ соціальної дійсності.
2.1.Основні ознаки газетних новин:
— системність у подачі інформації, більш ґрунтовна розповідь про події;
— обґрунтування актуальної інформації специфічними шляхами, публікація додаткових повідомлень, фотографій, ілюстрацій;
— тенденція до узагальнення, масштабності в подачі інформації через відповідний добір фактів, їх організацію за допомогою добірок, рубрик, сторінок, а також за допомогою матеріалів оглядового характеру;
— посилення аналізу, глибоке проникнення в сутність головних подій дня, здатність дати їм оцінку, виявити внутрішній механізм у максимально стислі строки;
— публікація випереджувальної інформації (про перспективи, майбутнє).
Єдиний предмет відображення — сучасність у її розвитку — не дозволяє вести мову про спеціалізацію преси, радіомовлення і телебачення за змістом; не існує таких фактів, подій, явищ, процесів, про які той або інший засіб інформації не міг би розповісти.[9;25]
Слід наголосити, що від того, як практично використовується принцип взаємодії (кооперації) компонентів системи ЗМІ, залежить стан, тональність всього журналістського «оркестру».
2.2.Проблеми системи ЗМІ
Їх декілька:
2.2.1. Зростаючий розрив між невеликою кількістю журналістів агентств і загальною чисельністю журналістів
Цей розрив існував завжди, але сьогодні він набуває небезпечних розмірів, що пов'язано з надто швидкими темпами зростання журналістів і викликано збільшенням кількості носіїв писемної, аудіовізуальної і телематичної інформації. Справа в тому, що велика частина інформації, яка поширюється ЗМІ. має у своїй основі майже як ексклюзивні джерела, повідомлення чотирьох світових телеграфних агентств (АП, ЮПІ, Рейтер, Франс-Пресс), нашого Укрінформу та кількох державних і приватних агентств ближнього закордоння, на яких і ґрунтується у підсумку «виробництво» інформації.
А більша частина засобів масової інформації і журналістів лише повторюють, доповнюють і нюансують цю інформацію, яка буквально є інфраструктурою їх власного виробництва. Виходить так, що переважна більшість журналістів опиняється у становищі коментаторів цієї інформації.
Сьогодні піраміда інформації виявляється перевернутою. Такого роду диспропорція може мати з часом негативні наслідки, оскільки коментар і досьє подій не можуть служити противагою силі і правдивості раніше виробленої інформації.[10;10]