2.2 Заголовкові елементи
У підзаголовку повідомляється, уточнюється або підкреслюється основна тема, проблема або якась інша істотна сторона публікації. Наприклад, заголовок «Україна продає своє єдиний ракетний крейсер» доповнили «Його будівля й зміст виявилися непосильним тягарем». Часто підзаголовки є продовженням основного заголовка. «Запоріжжя вибрало» — заголовок. «кращого вихователя дитячого садка» — підзаголовок.
Внутрішні підзаголовки, будучи назвами окремих частин публікацій, також служать доповненням до основного заголовка, допомагають розкрити тему [4, c. 274].
Буває, що у великому матеріалі необхідно дати одразу кілька підзаголовків. Тоді їх виносять на відкриття публікації й подають як єдиний блок – анонс. Анонс використовується для того, щоб підсилити зорово-значеннєвий центр публікації, одразу подати читачеві головні теми й проблеми. У журналах, на відміну від газет, часто анонсуються й майбутні матеріали.
Введення – це особливо виділений вступ до матеріалу, добірці, іноді – цільової сторінки. У горілці дається максимум вихідної інформації про тему, проблему публікації. Характер горілки носить також виділена особливим накресленням шрифту початкова частина тексту [7, c. 211].
Безпосередньо відноситься до тексту й інший заголовний елемент — епіграф, що пояснює характер публікації, її ідею. Частіше як епіграф використовуються цитати різних письменників, але іноді автор сам придумує епіграф.
Вставка — це редакційне доповнення до матеріалу. Вставками можуть бути окремі примітки, коментарі, заклики. Вони відокремлюються графічно або їх ставлять наприкінці тексту [7, c. 213].
Також у пресі можна зустріти утворення, в яких сполучаються всі зазначені елементи. Такі комплекси називаються заголовком —повідомленням.
Вибір заголовних елементів визначається також частотністю їхнього вживання в масштабах видання. Багаторазово може повторюватися тільки рубрика — назва певного розділу газети, журналу, а також її різновид —рубрика-заголовок [4, c. 107].
Заголовні елементи можуть відноситися до однієї публікації або до групи публікацій. Тільки з однією публікацією виступає власне заголовок. Заголовок, що охоплює групу матеріалів (добірку, цільову сторінку і т.п.), називається «шапкою». Є й третій різновид цього елемента — «прапоровий» заголовок: коли назва найважливішого матеріалу розгортається на всю ширину добірки, цільової сторінки, охоплюючи й інші матеріали.
За способом виконання заголовні елементи можна розділити на складальні й клішировані. Складальні становлять основну масу заголовних елементів, виконуються вони звичайно спеціальними —титульними — шрифтами, тільки горілка або епіграф, рідше рубрика — текстовими видільними шрифтами. Клішировані елементи можна розділити на три групи: текстові, образотворчі й зображально-текстові [20, c. 67].
2.3 Розміщення заголовкового комплексу
Перш ніж ухвалити рішення щодо розміщення того або іншого елемента, оформлювач повинен з'ясувати, яку площу займатиме весь комплекс, тобто визначити, на якому просторі розташовуватиметься заголовковий матеріал. Це простір дуже важливий.
Заголовковий простір може бути суцільним і дробовим. Суцільний утворюється тоді, коли всі елементи подаються єдиним блоком. Дробовий — коли використовується внутрішні підзаголовки тексту, а також вставки, які поміщаються у середині тексту.
Суцільний заголовковий простір може мати прямокутну й східчасту конфігурацію. Стосовно тексту заголовок розміщується симетрично по центральній осі матеріалу й асиметрично – зі зміщенням вправо або вліво [19, c. 56].
У одноколонних текстах заголовок розміщується зверху. У багатоколонних текстах, заголовний комплекс може стояти як над всіма колонками, так і над деякими з них.
Усередині тексту заголовки розміщують, щоб уникнути злиття із сусіднім або щоб розділити занадто великий текстовий блок. При використанні цього прийому треба, щоб заголовок розміщався в оптичному центрі матеріалу — приблизно на третину висоти стовпчика, відносно верху стовпця.
Розверстка поруч із текстом — типово журнальний прийом. Також у журналах часто дроблять заголовок, розташовуючи його частинами по всьому тексту. Ці прийоми цілком доречні в публікаціях, які займають цілу сторінку або розворот.
Внутрішня композиція заголовкового комплексу залежить насамперед від структури заголовка. В однорядкового заголовка всього три варіанти розміщення: прямо у центрі заголовкового простору, праворуч і ліворуч. Дворядковий має вже 9 варіантів, а трьорядковий - 65 [8, с. 107].
2.4 Шрифтове оформлення
Принципи подоби й контрасту при шрифтовому оформленні заголовкових комплексів тісно взаємозалежні. Редакція підбирає такі шрифти, які поєднують всі заголовкові засоби видання, але й дає досить простору для протиставлення між елементами.
Контраст між заголовковою частиною й текстом особливо виражений у газетах, тому що в більшості з них переважають середні й великі матеріали аналітичних жанрів. Для залучення уваги до них вони й супроводжуються помітними заголовками.
Стильова єдність із найбільшим успіхом досягається там, де редакція систематизувала своє шрифтове господарство, тобто розробило шрифтовий розклад.
Часто за певними тематичними блоками закріплюються «свої» шрифти. Якщо той або інший спосіб застосовується постійно, він стає для читача додатковим розпізнавальним знаком, орієнтиром, що полегшує знайомство з номером. Композиційно заголовки є опорними центрами сторінок, посилення або ослаблення яких означають протилежні дії за управління увагою читача [11, c. 303].
Існує ряд устояних прийомів в оформленні заголовків. Введення випереджає текст і тому набирається текстовим видільним шрифтом того ж кегля або на один-два щаблів більше. Тематичні рубрики набираються тим самим шрифтом. Внутрішні підзаголовки, як і заголовки заміток у добірці, у повній відповідності із заголовком, тобто шрифтом тих же якостей, тільки кеглем поменше.
Крім типографських шрифтів для оформлення заголовного комплексу використаються й клишировані елементи. Клишировані елементи - сильний засіб виділення заголовного комплексу й посилення графіки смуги в цілому. Вони сприймаються на рівні ілюстрацій, тому їхнє число повинне бути строго обмеженим.
При оформленні заголовного комплексу часто використаються лінійки й поліграфічні прикраси. Вони покликані підсилити або відокремити окремі елементи або комплекси в цілому. Можливі різні способи застосування лінійки: підкреслення, підкреслювання по вертикалі, обрамлення, висновок у напіврамку, «куточок» і т.д. В анонсах, добірках коротких повідомлень використовуються прикраси у вигляді геометричних фігур — крапок, ромбиків, трикутників тощо.
Кольори також може застосовуватися в заголовковому комплексі. Додатковими кольорами в газеті іноді виділяють найважливішу «шапку», рубрику. У журналах застосовуються кольорові клішировані елементи. Кольорами можна не тільки виділяти значеннєві елементи, але й створювати для них тло.
Газетний номер складається з безлічі щодо самостійних публікацій, дуже різних по призначенню, обсягу, тематиці, жанрам, авторству й іншим інформаційним характеристикам. Не підкреслити їхньої своєрідності не можна, а виходить, і не можна обійтися тільки заголовками й підзаголовками, тобто назвами матеріалів й їхніх частин. Потрібна й значеннєва й графічна диференціація заголовних засобів у рамках смуги, номера.
За допомогою заголовних засобів загострюється увага читача на матеріалі. Сам характер змісту й форми газети спричиняється неоднорідну, багатоелементну структуру її заголовної частини. Заголовок і підзаголовок доповнюються іншими елементами: рубрикою, горілкою, вставкою й т.д.. Значною мірою варіації створюються й за рахунок зорових компонентів - графічних засобів, і прийомів: розмаїтості шрифтового набору, активного використання всіляких образотворчих елементів, лінійок, прикрас, різних композиційних і колірних рішень. Але заголовна частина в періодиці служить не тільки цілям поділу, диференціації матеріалів, але й цілям їхнього об'єднання.
Виростаючи з конкретного змісту конкретного видання, заголовний комплекс несе в собі й головні типологічні характеристики цього видання. Типологічні особливості стають вихідними при визначенні конкретної моделі заголовного комплексу даного видання: вибору найбільш прийнятних заголовних елементів, прийомів їх літературного й графічного оформлення.
Розділ 3. ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНИЙ СКЛАД ЗАГОЛОВКОВОГО КОМПЛЕКСУ ГАЗЕТИ „ЗАПОРІЗЬКА ПРАВДА”
Свою історію видання відраховує з 1917-го року — тоді вона називалася "Александровська думка" і публікувала новини повіту й губернії. Сьогодні "Запорізьку правду" читають у всій області й підписують цілими родинами, а всі її номери — починаючи з післявоєнних років — зберігаються в обласному державному архіві й бібліотеці ім. М. Горького.
У кабінеті головного редактора "Запорізької правди" — робоча оперативка. Продумують концепцію святкового номера, що вийде в цю суботу, обмінюються ідеями.
З погляду вживання найбільшу групу в заголовках становлять загальновживані, тобто стилістично нейтральні слова. Наприклад: «Ми готові допомагати тим, хто готовий допомогти собі сам» («Запорізька Правда». № 18, 2006 р.), «Продуктовий ринок поповнить нова торгівельна марка» («Запорізька Правда». № 20, 2004 р.), «Сергій Данченко у спогадах колег» («Запорізька Правда». № 46, 2002 р.), «Україна – держава, в якій легко жити?» («Запорізька Правда». № 46, 2002 р.).
Досить часто в заголовках вживається також науково-термінологічна та професійно-виробнича лексика. Наприклад: «Етнонаціональний вимір євроінтеграції» («Запорізька Правда». № 147, 2006 р.), «Соціальний капітал із українським акцентом» («Запорізька Правда». № 137, 2006 р.), «Євро пропозиція: економічне сусідство без перспективи членства» («Запорізька Правда». № 113, 2006 р.), «Єдиний вихід – компроміс» («Запорізька Правда». № 47, 2007 р.), «Геополітична конфігурація Казахстану – онтологія стійкості» («Запорізька Правда». № 47, 2007 р.), «Паливо з рапсу (альтернативна енергетика)» («Запорізька Правда». № 44, 2006 р.), «Оголошено війну трамадолу» («Запорізька Правда». № 47, 2007 р.), «ВВП і бюджет мають різну природу» («Запорізька Правда». № 47, 2008 р.), «Євро – ПРО – позиція» («Запорізька Правда». № 47, 2007 р.), «Патологія правового нігілізму» (№ 41, 2008р.), «Русофоби проти українофонів» («Запорізька Правда». № 42, 2006 р.).