Навіть попри зміни влади, в Україні існує забагато закритих зон для суспільства. Їх треба постійно відкривати, щоб не дати злочинцям діяти безкарно, щоб долати ганебні явища, які існують в країні.
В Україні є єдиний телевізійний проект журналістських розслідувань, який сьогодні може називатися народним. Творчий колектив 5-го каналу, на якому транслюється проект Володимира Ар'єва “Zакрита зона” дає змогу своїм глядачам пройти всі больові точки - розплющити очі і дізнатися правду.
Ще одним яскравим проектом 5-го каналу з журналістських розслідувань є програма Катерини Філіпенко “Особливо небезпечно”, яку було відзначено на конкурсі, що був проведений в рамках Третього щорічного міжнародного відкритого фестивалю екранних мистецтв “Кінотур-2006” як одну з найкращих серед інформаційних телепередач з військової і миротворчої тематики та документально-публіцистичних програм.
Нагородження журналістки “5 каналу” відбулося 29 жовтня 2006 року в місті Житомир. Коментуючи цю відзнаку, Катерина Філіпенко зазначила, що вона для неї є важливою, бо проект “Особливо небезпечно” в ефірі “5 каналу” вже має свою глядацьку аудиторію.
Інформаційних приводів для розслідування не бракує в жодному суспільстві: банкрутство потужних фірм чи відомих банків, економічні злочини, раптовий спалах цін на той чи інший товар, миттєве збагачення певного політичного діяча, заангажованого в приватних структурах, питання лобізму чи інших інтересів, роль нафти в Чеченській війні... Дивний на перший погляд факт, обраний за предмет розслідування, треба доповнювати, перевіряти. Треба знайти відповіді на основні запитання, які виникають у процесі справи.
Чи всякий журналіст може займатися розслідуваннями? Будь-який журналіст може займатися розслідуванням. На думку СтиваВейнберга, автора "Довідника репортера", самоїпопулярної серед американських журналістів книги по журналістським розслідуванням, для цього потрібна допитливість, бажання боротися з несправедливістю й скептицизм, що сусідствують із цинізмом або нігілізмом.
Основними знаряддями репортера є:
· Люди як джерела інформації
· Різного роду документи й уміння працювати з ними
· Уміло проведене інтерв’ю
· Висока мораль і почуття соціальної відповідальності
“Досвідчений репортер, що уміє розговорити потрібну людину, увійти до довіри тих оточуючих, має цікаві джерела інформації, не вважає марною тратою часу пошук важливих документів - ось відмінна “сировина” для майбутнього розслідувача. Все інше, необхідне для дослідницької діяльності, приходить з практикою”, - вважає російський дослідник жанру Юлія Шум. “Справжній журналіст, який розуміє, що його слово, сюжети та передачі можуть впливати на настрій у суспільстві, такий журналіст не може і не повинен мовчати, якщо бачить перед собою відверту дурість, зраду, підлість або бруд… Сьогодні відстоювати і виражати подібний ідеал справжнього Журналіста набагато важче, ніж у перші роки перебудови. Тоді на захист смільчака вставало все суспільство, роблячи з нього кумира та “символа волі”.
Організація журналістського розслідування - найбільш ефективний метод, якщо необхідно привернути загальну увагу до тієї чи іншої теми, зробити цю тему основною “повісткою дня” для журналістів чи експертів. Коректно проведене розслідування дозволяє визвати бажаний для дослідника резонанс в ЗМІ, направити зусилля журналістів в необхідне русло.
Репортери повинні добре робити своюсправу. Особливо важливі акуратність і здоровий глузд, тому що репортажі про розслідування породжують супротивників, готових зачепитися за найменшу фактичну неточність, щоб дискредитувати все розслідування. Допущені помилки дезінформують громадськість і завдають шкоди репутації людей, у результаті чого вернутися до цієї теми надалі буде ще складніше
Зараз багато хто розуміє під журналістським розслідуванням дослідження теми, пов'язаної із зловживанням владою і корупцією. Мета такого розслідування - розголосити приховані зв'язки між владою і організованою злочинністю.
Досить часто розслідування “локалізує” явище національного або міжнародного масштабу. Це коли, наприклад, стало відомо про продаж дітей-сирїт з Росії за кордон, знайшлися журналісти, які поставили собі запитання, що ж відбувається в Україні? Так нещодавно у місті Донецьку була зареєстрована нова громадська організація, об'єднуюча професійних журналістів, - "Агентство журналістських розслідувань" (Ажур). Як повідомив керівник агентства Олександр Міщенко, специфікою діяльності організації буде збір і обнародування інформації, що стосується різних сфер життя Донецької області. При цьому акцент робитиметься на маловідомих фактах, які з різних причин не були розголошені. Першим кроком агентства стало створення Інтернет-сайту "Ажур", який поки функціонує тільки в тестовому варіанті. За словами Міщенка, "сумно, що на відміну від інших міст, Донецьк не може похвалитися великою кількістю інформаційних Інтернет-ресурсів". "При цьому не варто вважати нас конкурентами вже існуючих новинарних сайтів - ми знайшли свою нішу", - відзначив Міщенко. "Наше завдання - не стільки оперативно повідомити про події, скільки прослідкувати їх розвиток, уловити закулісні моменти, зробити аналіз". Крім того, Міщенко повідомив, що нова організація є неприбутковою. "Ми створювали її як віддушину для журналістів, охочих професійно виконувати свої обов'язки, але не маючих можливості це робити із-за тиску, під яким вони знаходяться". Міщенко також відзначив, що при агентстві діятиме безкоштовна юридична консультація, а "юристи, що співробітничають з Ажуром готові захищати журналістів і в судах".
Абсолютно правомірно розглядати різноманіття питань, пов'язаних з журналістським розслідуванням з погляду драми часу, в якому, як сказав літературний критик Дедков, “багато держави і мало людяності”. В умовах переходу від тоталітарного суспільства в демократичне журналістське розслідування, як метод роботи з матеріалами гострої проблематики має колосальне значення, а тому вимагає найпильнішого вивчення. “З джерела розповсюдження інформації мас-медіа перетворилися на засоби поширення чуток і всілякого компромату, що не має нічого спільного з журналістською роботою”.
Перетворення, що відбуваються в українському суспільстві, викликали стрімку трансформацію ЗМІ, яка включає зміну і ідеології, і принципів подачі інформації. Кардинально змінилися відносини ЗМІ і суспільства. Висока міра свободи, захисту прав преси на інформацію, висловлювання різних думок безумовно йде на користь і суспільству, і самій пресі. Проте, пройшовши шлях змін у найкоротший строк, ми фактично опинилися перед великим колом проблем. “Засоби масової інформації практично втратили роль посередника між суспільством і владою, роль каталізатора суспільних змін, значно слабшала їх можливість служити засобом діалогу суспільних груп. Суспільство стало нерідко сприймати ЗМІ як продовження політики "брудними засобами" компромату, інструмент зведення рахунків в боротьбі між сильними світу цього, яким немає справи до повсякденних потреб і турбот читачів. У мас-медіа сформувалася атмосфера, що повністю відображає не суспільні, а приватні інтереси, відірвані від реального самопочуття, настроїв, переваг більшій частині населення країни".
Останні два роки особливо внесли значні корективи до поведінки ЗМІ на інформаційному ринку, оскільки у більшості ЗМІ з'явилися господарі, а разом з ними фінансові дотації в обмін на формування вигіднішого для них (господарів) суспільного клімату. Часто журналістські матеріали підміняються РR-матеріалами.
Надзвичайно небезпечна можливість того, що ЗМІ можуть стати односторонніми політичними чи ідеологічними рупорами їх господарів або перетворяться в такій же якості, але тільки в "прибуткові підприємства". Редактор російського журналу "Среда" Олексій Панкін констатує: "Отже, з якого боку не подивися, нічого неприпустимого з нашою пресою не відбувається. За винятком його власної реакції на настання ринку. Приватизація ЗМІ мало чим відрізнялася від багато разів затаврованої "директорської" або "червоної" приватизації. Неминучим слідством такого типу приватизації є лобізм, політична компенсація економічної неефективності. Незалежність преси досягається грамотними економічними рішеннями, а також узгодженими діями самих журналістських співтовариств". По суті, ні того, ні іншого у нас немає.
Ситуація загострюється політичними і економічними умовами і, як це не образливо звучить, відступом від етичних норм і принципів ряду відомих колег з одного боку, а також з іншого боку недостатнім професіоналізмом більшості журналістів у сфері журналістського розслідування. "Що відбувається сьогодні з журналістикою - це як би негативне віддзеркалення того, що було з нами на зорі перебудови і гласності. Тоді, при першій же нагоді багато безкорисливо і, загалом, з небезпідставним відчуттям ризику для себе кинулися розсовувати межі можливого. Сказати, здавалося, необхідно було стільки всього, а часу відведено було, здавалося, так мало, що ми і кинулися висловлюватися по всім і усіляким приводам, в процесі депрофесіоналізуючись і забуваючи те, що дійсно знали і уміли. Сьогодні з таким же запалом “роблять” гроші, в такій же лихоманці і з точно таким же результатом - депрофесіоналізацією. Важливо встигнути зірвати. Добре відпрацювати навіть хороші гроші - вже менш важливо, повторно. Замовників нині багато - одного не ублажиш, інший настигне. Уміння продаватися - ось що сьогодні стало доблестю, чим гордяться, бравують, що зведене в ранг професійних достоїнств і, по суті, є діючим кодексом журналістської етики".