· соціальних інститутів (незалежні медіа; громадська думка; добровільні асоціації та об’єднання громадян; принцип верховенства права, реалізований в рівності громадян перед законом та в реальному доступі громадян до правової справедливості; структурована та інституалізована політична опозиція; системи зовнішнього громадського контролю за владою на всіх рівнях, парламентські комісії, парламентські та громадські аудиторсько-контрольні комісії; правозахисні організації – “сторожові собаки суспільства”),
· соціальних практик (суспільна активність громадян, що не обмежується участю у виборах; громадські рухи; ініціативні групи; громадянська залученість до добровільних суспільних, почасти неформалізованих та “віртуальних” (наприклад, через інтернет-лист) об’єднань; поінформованість – знання місцевих та загальнонаціональних новин; правова культура та вміння застосовувати правозахисну та судову систему; діяльність незалежних правозахисних недержавних організацій; лобіювання суспільно-значимих ініціатив)
· суспільних цінностей та чеснот (плюралізм, толерантність, довіра до співвітчизників та суспільних інститутів, здатність до компромісів без втрати гідності, самоповага, ввічливість, громадська солідарність та взаємодопомога).
Дослідники відзначають такі наріжні принципи громадянськогосуспільства як плюралізм, публічність, легальність, сприйняття та повага до прав особистості. Характерною особливістю суспільств, що розвиваються по демократичному шляху виступає проблема формування громадянського суспільства. Засоби масової інформації мають особливе значення в контексті громадянського суспільства. ЗМІ, а особливо суспільно-політичні видання, виступають тим медіумом-посередником, який як раз і здійснює зв’язок поміж державою та суспільством. Незалежні видання втілюють та репрезентують громадську думку як соціальний інститут і як “четверта влада” здійснюють функції спостерігача та контролера законодавчої, виконавчої та судової влади. Важливість суспільно-політичних видань для громадянського суспільства полягає також в створенні символічної публічної сфери – уявної загально-громадської трибуни, яка може слугувати для висловлення та лобіювання суспільних та місцевих інтересів.
Громадська думка, що формується з допомогою суспільно-політичних видань, — це не лише певні погляди, оцінки. Вона здатна виходити в русло дії, проявлятися в певних вчинках, на практиці. Адже, ставши на певну позицію, люди, об'єднані цією позицією, починають діяти, використовуючи різні форми та засоби (демонстрація, пікетування, страйк, збори, голосування на виборах і т.ін.). У зв'язку з цим влада не може бути байдужою до громадської думки: вона неодмінно враховує (повинна враховувати!) її, тому що за думкою слідує дія, яка нерідко спрямовується проти влади. Саме тому влада завжди намагалася стримувати та керувати саме суспільно-політичною пресою, яка має неабиякий вплив на громаду і може призвести до неочікуваних наслідків.
Проаналізувавши всі ці фактори, можна визначити декілька основних важелів впливу суспільно-політичної преси на формування громадської думки:
Перший важіль - професійно-журналістський
Готуючи публіцистичний виступ, журналіст збирає факти, спостерігає події, цікавиться судженням людей, причетних до визначеної для виступу проблеми. Може статись (і так воно звичай буває) в ході розмов, журналістського розслідування автор майбутнього виступу почує різні думки, в тому числі протилежні: вони можуть бути відображенням навіть різних громадських думок. І тоді настає найвідповідальнішій етап творчості: необхідно розібратися в розмаїтті думок, віддати перевагу (враховуючи, звичайно, і свої погляди) тій думці, що переважає, і забезпечити тим самим поширення цієї думки, набуття нею статусу громадської.
Другий важіль — використання матеріалів соціологічних досліджень.
Такі дослідження проводяться найчастіше спеціалізованими як центральними так і місцевими організаціями. Іншого способу обнародувати результати, як не через ЗМІ, у них немає. Однак політичні видання не обов'язково просто дублюють отримані дані, вони, звичайно, використовують їх вибірково, як правило, коментують; зважають при цьому на те, хто замовник дослідження.
Вплив висновків соціологічних досліджень, оприлюднених у виданнях, залежить:
• від кількості респондентів, задіяних в опиті (чим більша кількість, тим більше довіри у реципієнта інформації до результатів опитування - в бік переважаючих результатів);
• від престижу соціологічної інституції (результати якої саме дослідницької установи використовують, коментують ЗМІ - загальнодержавної чи приватної);
• від того, яке видання обнародує і коментує результати дослідження (якщо це поважане "Дзеркало тижня" - вплив більший, якщо вузькопартійне чи залежне від адміністрації - вилив інший; в другому випадку - на частину населенням.
Третій важіль — використання виступів позаштатних авторів, листів читачів. Вплив цієї категорії на формування громадської думки визначається такими факторами:
• позаштатний автор, будучи членом певного колективу, соціальної групи, політичної партії, виражає через друковане видання не лише свою особисту думку, але й громадську, суспільно значущу;
• їхні виступи можуть викликати у читача навіть більше довіри, ніж виступи журналістів, тому що це виступи з одного з реципієнтом інформації середовища;
• особливо посилюється вплив, якщо позаштатний автор знайома реципієнту громадсько-політична постать - займає авторитетну в очах населення посаду.
Ці переваги красномовно засвідчують корисність і необхідність широкого залучення позаштатних авторів до участі в газетах, тим паче, якщо вона намагається вплинути на думку громади. Низький ступінь довіри громадян до усіх ЗМІ, зокрема сусільно-політичних, в Україні, на жаль, підтверджує, що українські медіа у переважній своїй масі не наблизились до ролі соціального інституту громадянського суспільства. Збереження критичного ставлення українських громадян до національних суспільно-політичних видань є, водночас, позитивним індикатором, адже показує суспільне незадоволення роботою ЗМІ та наявність вірного “громадянського інстинкту” щодо того, якими ЗМІ повинні бути і якими вони поки що не є в Україні – об’єктивними, економічно незалежними, соціально-критичними, такими, що прагнуть до висловлення суспільного інтересу. Зустрічні тенденції підвищення рівня довіри та зниження недовіри до ЗМІ в період з 1997 по 2000 рр. були згорнуті в останній період. Причиною цього можуть бути незадовільне та однобічне висвітлення діяльності опозиції у період української політичної кризи від кінця 2000 р., а також загострення боротьби за владу конкуруючих політичних угруповань в контексті парламентських виборів 2002 р.
Ще одна проблема політичних видань з демократичним підходом – це балансування між визнанням необхідності незалежної від держави преси і утвердженням думки про необхідність її підтримки Україною. В новітньому інформаційному просторі нашої країни замість партійної преси в ході демократичної революції з’являються газети Рад, які утворюють нову монополію. З одного боку, четверту владу тут необхідно зовсім відокремити від усіх гілок влади. Але з іншого боку, саме державною підтримкою має заохочуватись виробництво та поширення інформаційної продукції в усіх сферах суспільно-політичного життя суспільства. Цю гостро актуальну проблему розв’язати дуже важко. Вихід треба шукати, мабуть, на шляху досвіду тих держав, які на законодавчому рівні регулюють свій інформаційний політичний та суспільний ринок, слід не боятися слів «державна підтримка».
У преси немає іншого способу реалізувати свою владу, окрім слова, правдивої інформації, (за допомогою чого вона формує громадську думку). Влада преси, таким чином, непряма влада. Політична преса не приймає ніяких рішень і не запроваджує їх у життя. Але вона володіє більшим матеріальні скарбом: умами, свідомістю людей, формує погляди на ті чи інші проблеми. А відтак, саме від неї в розвинутих країнах залежать у кінцевому підсумку державні рішення, які приймають і здійснюють три перші гілки влади. У цивілізованих країнах існує розуміння того, що лише свобода преси забезпечує її функціонування як "четвертої влади". Демократичне суспільство зацікавлене в перетворенні преси на "четверту" владу, вбачаючи в цьому найважливішу гарантію власної тотожності й тривалого буття, контролю за суспільною рівновагою.
Суспільно-політичні видання, немов дзеркало, відображають усі ті процеси, що відбуваються у державі та громадськості. Саме за рівнем політично спрямованої преси, її свободою та демократичністю можна визначити ступінь розвитку демократії у тій чи іншій країні. Не можна забувати і про величезний вплив, що має така преса на суспільство, а отже інформація повинна бути достовірною, чіткою та перевіреною. В той же час, суспільно-політична преса повинна охоплювати усі сфери суспільного життя громадян, висвітлювати не тільки політичні, а й культурні, спортивні, наукові аспекти життя. Тому така преса має разом із більшим впливом, більшу кількість вимог до структури свого видання, а працівники подібних видань повинні вміти не лише висвітлити подію, а й проаналізувати її з усіх можливих сторін, обґрунтовуючи кожне своє слово.
Частина ІІ
Загальні відомості про суспільно-політичний щотижневик «Дзеркало тижня». Демократичність і «свобода слова» на сторінках цього видання, відповідність до вимог суспільно-політичного щотижневика