№ 109. Право державної власності.
Право державної власності являє собою сукупність правових норм, що закріплюють і охороняють приналежність матеріальних і інших благ народу в особі обраного ним представницького органа державної влади, а також встановлюють порядок придбання, використання і відчуження державного майна. Відносини державної власності відрізняються від інших відносин власності, незважаючи на проголошення їх рівності. Це виявляється: 1) у тім, що у власності держави може знаходиться будь-яке майно, у тому числі вилучене з обороту чи обмежене в обороті; 2)деякі способи придбання майна у власність можуть бути використані тільки державою (наприклад, стягування податків і мита, конфіскація); 3)як політичний суверен держава шляхом видання законодавчих актів сама встановлює рамки своїх прав власника і межі їхнього здійснення. Але в майнових відносинах, де власники протистоять один одному як товаровласників, рівність повинна бути й у відношенні державної власності. У цих відносинах держава виступає як рівноправний власник, учасник товарообміну. До державної власності в Україні відносяться загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). Суб'єктами права загальнодержавної (республіканської) власності є держава в особі Верховної Ради України. Суб'єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці.
№ 110. Умови цивільно-правової відповідальності.
Цивільно-правова відповідальність - це передбачений законом чи договором примусовий захід майнового характеру, який застосовується за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання, з метою відновлення порушеного становища і задоволення інтересів потерпілого за рахунок правопорушника. Відповідальність є майновою і носить компенсаційний характер. Застосування відповідальності, стимулюючи належне виконання цивільно-правового обов'язку, є також засобом попередження цивільних правопорушень у майбутньому. При цьому відшкодувальна, каральна (штрафна) і виховна (превентивна) функції виконуються не роздільно, а в сукупності. Умови цивільно-правової відповідальності: 1.Протиправне діяння, тобто діяння, що не відповідає вимогам закону чи договору; 2.Причинний зв'язок, тобто боржник відповідає не за будь-які, а тільки за заподіяні порушенням зобов'язання збитки; 3. Наявність провини і збитків. Види цивільно-правової відповідальності: договірна (настає в зв'язку з заподіянням збитку, викликаного невиконанням зобов'язання, що існує між кредитором і боржником) позадоговірна (настає в результаті заподіяння збитку , що не є наслідком невиконання зобов'язання, що існує між кредитором і боржником); часткова і солідарна (при множинності боржників у зобов'язанні); субсидіарна (додаткова); змішана (при невиконанні або неналежному виконанні зобов'язання з вини обох сторін).
№ 111. Види суб'єктів цивільного права України.
Суб'єкти цивільного права - це особи, що приймають участь у цивільно-правових відносинах. Суб'єкт, якому належить право, називається активним суб'єктом, чи суб'єктом права. Суб'єкт, на який покладений обов'язок, називається пасивним суб'єктом, чи суб'єктом обов'язку. Як правило, у цивільно-правових відносинах кожний з учасників має суб'єктивні права і несе суб'єктивні обов'язки. Суб'єктами цивільних правовідносин можуть бути: громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, юр. особи, держава. Громадянам, юридичним особам як суб'єктам цивільно-правових відносин притаманні такі суспільно-юридичні якості: цивільна правоздатність і цивільна дієздатність. Цивільна правоздатність - це здатність мати цивільні права й обов'язки. Цивільна дієздатність - це здатність суб'єкта своїми діями здобувати цивільні права і створювати для себе гр обов'язку. Суб'єктивне цивільне право - це вид і міра можливої (дозволеної) поведінки уповноваженої особи, які забезпечується виконанням обов'язків іншими суб'єктами і можливістю застосування до них державного примусу. Суб'єктивний цивільний обов'язок - це міра необхідної поведінки зобов'язаної особи для задоволення інтересів уповноваженої особи.
№ 112. Види угод.
1. Угоди можуть бути однобічними, двох- чи багатобічними (договори). Під однобічною угодою розуміється волевиявлення (дія) однієї сторони. Двосторонньою чи багатобічною угодою називається угода двох чи декількох сторін. Двостороння чи багатобічна угода іменується договором. Отже, будь-який договір - це угода, але не будь-яка угода - договір. Договір - вид угоди.
2. У залежності від того з якого моменту угода вважається укладеною: реальні (однієї угоди не досить, необхідно ще і передача речі, наприклад, займ); консенсуальные (досить досягти угоди по всіх істотних умовах, наприклад, купівля-продаж); 3. Угоди бувають оплатні і безоплатні (договір дарування); 4. Угоди можуть бути каузальні (угоди, у яких видно їхня підстава чи ціль, наприклад, договір закупівлі-продажу - підстава: передача майна від однієї особи до іншої) і абстрактними (підстава здійснення угоди прямо не виражена);
5. Угоди можуть бути звичайними й умовними (угоди, по яких виникнення, зміна чи припинення прав і обов'язків поставлено в залежність від настання чи не настання в майбутньому події, щодо якої сторонам не відомо наступить воно чи ні.
№ 113. Спільна дольова та спільна сумісна власність.
Спільна часткова власність: виникає на різних підставах; кожному учаснику належить частка у спільному майні: - право кожного з співвласників не обмежується якоюсь конкретною часткою; - об’єктом права власності є річ; - права інших співвласників також розповсюджується на все майно; - кожному з співвласників належить визначена частка в праві власності. Володіння, користування і розпорядження майном відбувається за згодою всіх співвласників. Кожен учасник відповідно до своєї частки має право на доходи від спільного майна, а також несе обов’язки перед третіми особами. Існує право привілейованою купівлі, але не застосовується при укладанні договору дарування, довічного утримування, міни. Кожен з співвласників має право на виділ належної йому частки. Спільна сумісна власність: виникає тільки у випадках, прямо передбачених законом – власність без визначення часток, право одного співвласника на все майно є таким же, як і права інших співвласників цього майна. Володіння, користування і розпорядження майном здійснюється за взаємною домовленістю.
№ 114. Поняття шкоди та збитків. Види збитків.
У ЦЗ вживаються два терміни: «відшкодування збитків» та «відшкодування шкоди». Законодавча традиція розмежовує їх залежно від сфери виникнення негативних наслідків. Якщо вони виникли через невиконання договору, то вживається слово «збитки». Якщо ж сталися вони не у зв'язку з договором (ушкодження здоров'я, каліцтво, смерть, пошкодження чи знищення майна), то вживається слово «шкода». Збитки, і шкода - це грошовий вираз негативних майнових наслідків, які виникли внаслідок невиконання юридичного обов'язку, до стягнення яких присуджується особа. Збитки можуть виразитися у витратах, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням речі (наприклад, при перевезенні їх залізницею). Збитками є витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого права. Протиправна поведінка в договірних чи недоговірних відносинах може викликати неможливість одержання доходів, які особа за звичайних обставин, коли б не сталося правопорушення, могла б одержати. Через поставку недоброякісного товару покупець не одержав доходу, який він мав реально одержати від його реалізації, якби не було браку. Потерпілий, ставши інвалідом, не може продовжувати працювати. Йому належить відшкодувати суму заробітку, яку він мав до каліцтва. Йдеться про неодержану вигоду.
№ 115. Зобов'язання, що виникають внаслідок рятування чужого майна.
Шкода, понесена громадянином при рятуванні чужого майна від небезпеки, що йому загрожувала, повинна бути відшкодована тією особою, майно якої рятував потерпілий. Відшкодування шкоди виконується по рішенню особи, керуючого органу, майно якої рятував потерпілий а при наявності спору – суд. Суб’єкти: громадянин, який має право на відшкодування понесеної шкоди (кредитор); організація, що зобов’язана цю шкоду відшкодувати (боржник). Зміст зобов’язання складає право потерпілого одержати відшкодування шкоди і обов’язок організації відшкодувати цю шкоду. Об’єкт зобов’язання – відшкодування шкоди потерпілому, якої він зазнав, рятуючи майно.
№ 116. Предмет цивільного права.
Предметом цивільно-правового регулювання є: - майнові відносини; - особисті немайнові відносини. Майнові відносини - це конкретні вольові економічні відносини з приводу незалежності використання, переходу засобів виробництва, предметів споживання й інших матеріальних благ. По змісту майнові відносини поділяються на дві групи: - відносини власності; - відносини в сфері товарообігу. Відносини власності, тобто майнові, відображають існуюче розподіл матеріальних благ між визначеними особами. Майнові відносини в сфері товарообігу - це відносини, зв'язані з переходом матеріальних благ від одних суб'єктів (виробників) до інших (споживачам). Особисті немайнові відносини. У даному випадку маються на увазі особисті, немайнові права на блага, невіддільні від особистості: життя, здоров'я, честь, гідність, ім'я, авторство. Вони індивідуалізують особистість, здійснюють її моральну оцінку з боку суспільства. Зазначені права поділяються на групи: - особисті права, зв'язані з майновими, наприклад особисті права авторів творів в області науки, літератури, винаходів;- особисті права, які виникають незалежно від майнових, тобто не зв'язані з ними, наприклад право на ім'я, честь, гідність.