Джерела доходів підприємств і організацій, що належать профспілкам, розміри одержаних ними коштів і сплату податків контролюють державні фінансові органи та податкові інспекції.
Межі здійснення права оперативного управління або повного господарського відання конкретних громадських організацій залежать від правового режиму майнових фондів цих організацій і визначаються як їхніми статутними цілями, так і призначенням майна.
Загалом правовий режим майна, закріпленого за установами і підприємствами відповідних громадських організацій, підпорядковується правилам, встановленим законодавством України щодо державних підприємств і державних установ.
Кошти та інше майно об'єднань громадян, у тому числі тих, що ліквідуються, не можуть перерозподілятись між їх членами і використовуються для виконання статутних завдань або на благодійні цілі, а у випадках, передбачених законодавчими актами, за рішенням суду спрямовуються в доход держави (ст. 21 Закону України "Про об'єднання громадян").
Нині особливий правовий режим встановлено щодо майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, Так, Постановою Верховної Ради України "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" від 10 квітня 1992 р. було передбачено здійснити тимчасово (до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР) передачу майна та фінансових ресурсів розташованих на території України підприємств, установ та об’єктів, що перебували у віданні цих організацій, Фонду державного майна України.
У зв’язку з невизначеністю в законодавчому порядку правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Верховна Рада України Постановою "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" від 4 лютого 1994 р. встановила, що тимчасово (до законодавчого визначення суб'єктів права власності зазначеного майна) воно є загальнодержавною власністю. За Фондом державного майна України було закріплено право розпоряджатися майном загальносоюзних громадських організацій у процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій (їх структурних підрозділів).
В листопаді 1996 р. Верховна Рада України доручила Фонду державного майна України разом з відповідними громадськими організаціями України до 1 січня 1997 р. провести інвентаризацію майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР станом на 24 серпня 1991 р. і подати Верховній Раді України перелік суб'єктів, у віданні яких перебуває це майно.
Цією ж постановою передбачена підготовка проекту Закону України про власність на майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР.
У зміст цивільної правоздатності юридичної особи входить також здатність її мати особисті немайнові права та обов'язки. До них належать права на найменування, виробничу марку, знаки для товарів і послуг, право на честь, гідність і ділову репутацію та ін.
Юридична особа має своє найменування (ч. 1 ст. 27 ЦК України). Воно присвоюється організації в момент її створення і виступає засобом індивідуалізації цього утворення у цивільному обороті, бо має містити реквізити які дають змогу відрізняти її від інших юридичних осіб. Найменування юридичної особи визначається в установчих та інших її документах.
Юридичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність, повинні мати фірмове найменування (фірму) з вказівкою на її вид та організаційно-правову форму, місцезнаходження і спеціальну назву. Місцезнаходженням юридичної особи є місцезнаходження її постійно діючого органу (ст730 ЦК України) Господарська організація має право виключного користування фірмовим найменуванням в угодах, на вивісках, в оголошеннях, рекламах, рахунках, на товарах, їх упаковці тощо.
Організації – юридичні особи – мають право на честь, гідність і ділову репутацію та їх захист у судовому порядку (ст. 7 ЦК України), а також можуть набувати інших немайнових прав та обов'язків.
Відповідно до. ст. 29 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов’язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням). Порядок призначення або обрання органів юридичної особи визначається статутом (положенням).
Виступаючи від імені юридичної особи, орган виражає її волю, волю всього колективу, тому дії органу – це дії самої юридичної особи. Проте дії органів, які не пов'язані з цілями юридичної особи, не слід визнавати діями самої юридичної особи. Відповідальність за ці дії має нести особа (орган) що їх вчинила. Вчинення ж органами юридичної особи дій від імені юридичної особи, але з перевищенням своїх повноважень, тягне за собою відповідальність юридичної особи відповідно до чинного законодавства. Тому в законі (ст. 441 ЦК. України) закріплено правило про те, що організація повинна відшкодувати шкоду, заподіяну з вини її працівників під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків.
2.4. Підстави, порядок і наслідки припинення громадських організацій і політичних партій.
Наявність у політичної партії легального статусу, незалежно від порядку його придбання, не означає, що надалі її діяльність не може бути обмежена чи взагалі припинена. «Право на виникнення, - відзначають німецькі автори, - аж ніяк не включає ізольованого від нього права на існування, тобто відсутнє "право на безконтрольний вільний розвиток партій", чи їхній "необмежене особисте право"»[25]. Найбільш істотними обмеженнями "права на існування" є призупинення і припинення діяльності політичної партії.
При настанні передбачених у законі обставин юридична особа припиняє свою діяльність. Такими обставинами можуть бути:
а) досягнення поставлених перед нею цілей (наприклад, після завершення будівництва об'єкта ліквідується будівельна організація, створена спеціально для його спорудження);
б) закінчення певного строку, на який було розраховано діяльність юридичної особи (наприклад, на час дії надзвичайних обставин тощо).
Припинення діяльності юридичних осіб відбувається, як правило, у тому самому порядку, в якому вони були створені. Так, припинення державних організацій, що є юридичними особами, здійснює орган, за рішенням якого вони утворюються (ст. 38 ЦК України).
Законодавству відомі дві форми (способу) припинення юридичних осіб, що розрізняються по правових наслідках — ліквідація і реорганізація.
Ліквідація – це регламентована законом процедура, у результаті якої відбувається припинення діяльності юридичних осіб без переходу прав і обов'язків у порядку правонаступництва до інших облич. Вона може здійснюватися в добровільному чи примусовому порядку.
У добровільному порядку організація ліквідується за рішенням його учасників чи органу юридичної особи, уповноваженого на те установчими документами. Типовими підставами добровільної ліквідації є досягнення чи мети, навпроти, принципова недосяжність статутних цілей організації.
Примусова ліквідація проводитися за рішенням суду, арбітражного суду наприклад як банкрута, або при здійсненні заборонених видів діяльності, або здійснення діяльності без відповідного дозволу і т.д.
У випадку припинення існування юридичної особи шляхом ліквідації його вимоги і борги до правонаступників не переходять. По цьому призначається ліквідаційна комісія, що повинна реалізувати усе вилучене з обороту майно ліквідованої організації і потім із зібраного активу задовольнити претензії кредиторів.
Ліквідація юридичної особи здійснюється ліквідаційною комісією (ліквідатором), що утворюються органом, що прийняв рішення про ліквідацію. Цим же органом визначаються порядок і терміни проведення ліквідації, а також термін для заяви претензій кредиторів відповідно до законодавства й установчих документів. У випадку визнання юридичної особи банкрутом порядок утворення і роботи комісії визначається Законом України «Про банкрутство». Після розташуванні в офіційній пресі публікації про ліквідацію проводиться робота з виявлення претензій кредиторів з повідомленням останнім про ліквідацію юридичної особи, а також по стягненню дебіторської заборгованості. Ліквідаційна комісія (орган, що проводить ліквідацію) оцінює наявне майно ліквідованої юридичної особи і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс і подає його органу, що призначив ліквідаційну комісію.
Реорганізація може бути здійснена у формі злиття, приєднання, поділу, виділення чи перетворення. При реорганізації права й обов'язки юридичної особи, що припинила існування, переходять до інших юридичних осіб, тобто має місце правонаступництво.
Злиття — форма реорганізації, що передбачає припинення діяльності двох чи більш юридичних осіб і передачу всіх прав і обов'язків одній новій юридичній особі, що утворюється в результаті реорганізації.
Приєднання — форма реорганізації, що передбачає припинення діяльності однієї юридичної особи і передачу всіх прав і обов'язків іншій юридичній особі.
Поділ — форма реорганізації, що передбачає припинення діяльності однієї юридичної особи і передачу у відповідних частках усіх його прав і обов'язків декільком юридичним особам, що утворилися в результаті реорганізації.
Виділення — форма реорганізації, що передбачає виділення зі складу юридичної особи одного чи декількох юридичних осіб, до яких відповідно до роздільного балансу переходять права й обов'язки реорганізованої юридичної особи. При цьому колишня юридична особа зберігає своє існування і поряд з ним починає функціонувати нове (виділене).