3.2 Зміст права інтелектуальної власності на географічне зазначення.
Зміст права інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права та (або) майнові права інтелектуальної власності (ч. 2 ст. 418 ЦК України)[70].
У результаті створення об'єктів права інтелектуальної власності суб'єкт цього права набуває низку суб'єктивних прав як особистого немайнового, так і майнового характеру. Законодавець використав існуючу у теорії цивільного права класифікацію поділу прав інтелектуальної власності на особисті немайнові та майнові.
Під особистими немайновими правами розуміють різновид цивільних прав, які виникають із приводу нематеріальних благ, є невід'ємними від особи та не мають економічного змісту (глава 15 ЦК України). Під майновими правами розуміють суб'єктивні права, які пов'язані з використанням об'єктів права інтелектуальної власності, а також із тими матеріальними (майновими) вимогами, які виникають між учасниками правовідносин із приводу використання об'єктів права інтелектуальної власності (наприклад, право авторів та винахідників на винагороду).
Така класифікація прав, що становлять зміст права інтелектуальної власності, незважаючи на деяку умовність, закладену в основі її критеріїв, має значне практичне значення. Закон ґрунтується на тому, що за загальним правилом особисті немайнові права можуть належати лише безпосередньо творцеві об'єкта прана інтелектуальної власності. Вони є невідчужуваними від особи творця та, як правило, не можуть передаватися іншим особам. У той же час у інших осіб, перш за все спадкоємців, виникає право па охорону немайнових прав померлого творця, які діють безстроково.
Майнові права на об'єкти права інтелектуальної власності можуть переходити до інших осіб у спосіб, передбачений законом.
Слід зазначити, що ч. 2 ст. 418 ЦК України має загальний відсильний характер. Це виявляється у тому, що законодавець у розкритті змісту особистих немайнових прав та майнових прав відсилає до інших статей ЦК України та інших законів, які містять норми щодо правової охорони відповідних об'єктів права інтелектуальної власності [70].
Так, безпосередньо загальний зміст особистих немайнових прав інтелектуальної власності розкривається у ст. 423 ЦК України, а майнових прав інтелектуальної власності – у ст. 424 ЦК України. Зміст зазначених прав щодо конкретних об'єктів права інтелектуальної власності розкривається у відповідних главах ЦК України та спеціальному законодавстві – законах України, які регулюють суспільні відносини щодо правової охорони окремих об'єктів права інтелектуальної власності
Стаття 503 ЦК правами інтелектуальної власності на географічне зазначення визначає:
· право на визнання позначення товару (послуги) географічним зазначенням;
· право на використання географічного зазначення;
· право перешкоджати неправомірному використанню географічного
зазначення, в тому числі забороняти таке використання [70].
Відповідно до ч.2 ст. 503 ЦК права інтелектуальної власності на географічне зазначення, що належать окремим суб'єктам права інтелектуальної власності на географічне зазначення, встановлюються законом.
Аналіз частини першої статті 503 ЦК України дає підстави зробити висновок, що вона містить виключний перелік прав інтелектуальної власності на географічне зазначення, не розкриваючи їх зміст. Більш повна інформація щодо дій суб'єктів права інтелектуальної власності на географічне зазначення, які розкривають зміст їх правомочностей, міститься в Законі України «Про охорону прав на зазначення походження товарів»[24].
Скажімо, право на визнання позначення товару географічним зазначенням означає право особи звернутися до компетентного державного органу (Держдепартамент) з заявою про визнання позначення товару географічним зазначенням.
Факт державної реєстрації права інтелектуальної власності на позначення товару як географічне зазначення слід розглядати як реалізацію права на визнання позначення товару географічним зазначенням. Права, що випливають із реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на його використання, діють від дати їх реєстрації.
Реєстрація права на використання кваліфікованого зазначення походження товару не обмежує прав інших осіб на реєстрацію їх прав на його використання. Обсяг правової охорони, що надається реєстрацією права на використання кваліфікованого зазначення походження товару, визначається занесеними до Реєстру і зафіксованими у свідоцтві характеристиками товару та межами географічного місця.
Власник свідоцтва має право:
а) використовувати зареєстроване кваліфіковане зазначення походження товару;
б) вживати заходів щодо заборони використання кваліфікованого зазначення походження товару особами, які не мають на це права;
в) вимагати від осіб, що порушили його права, припинення цих порушень і відшкодування матеріальної та моральної шкоди у встановленому законом порядку.
Власник свідоцтва має право наносити поряд із кваліфікованим зазначенням походження товару попереджувальне маркування для інформації про те, що це зазначення зареєстровано в Україні.
Власник свідоцтва не має права:
а) видавати ліцензію на використання кваліфікованого зазначення походження товару;
б) забороняти (перешкоджати) спеціально уповноваженим органам здійснювати контроль за наявністю в товарі особливих властивостей та інших характеристик, на підставі яких зареєстровано кваліфіковане зазначення походження товару та/або право на його використання.
Право на використання географічного зазначення, право інтелектуальної власності на яке вже зареєстровано, означає:
а) нанесення його на товар або на етикетку;
б) нанесення його на упаковку товару, застосування у рекламі;
в) запис на бланках, рахунках та інших документах, що супроводжують товар;
Право перешкоджати неправомірному використанню географічного зазначення, в тому числі забороняти таке використання, включає право суб'єкта права інтелектуальної власності на географічне зазначення наносити поряд із географічним зазначенням попереджувальне маркування для інформації про те, що право інтелектуальної власності на це географічне зазначення зареєстровано в Україні. Це право передбачає можливість також вживати заходи щодо заборони неправомірного використання географічного зазначення особами, які не мають на це права та вимагати від осіб, які порушили його права, припинення цих порушень і відшкодування матеріальної та моральної шкоди у встановленому законом порядку.
Для попереджувального маркування назви місця походження товару застосовується обведена овалом абревіатура (НМП). Замість цього маркування або разом із ним може наноситися текст: “Зареєстрована в Україні назва місця походження товару”.
Для попереджувального маркування географічного зазначення походження товару застосовується обведена овалом абревіатура (ГЗП). Замість цього маркування або разом із ним може наноситися текст: “Зареєстроване в Україні географічне зазначення походження товару”.
Частина друга статі 503 ЦК України передбачає можливість встановлення права інтелектуальної власності па географічне зазначення для окремих суб'єктів у інший, ніж передбачений коментованою статтею ЦК України, спосіб, тобто відповідно до закону. Водночас Закон України «Про охорону прав па зазначення походження товарів» не містить норм щодо особливостей набуття права інтелектуальної власності на географічне зазначення, які б пов'язувалися з особливостями суб'єктів цього права. Можна припустити, що законодавець мав на увазі ст. 10 цього закону, яка передбачає особливості щодо вимог до заявки на реєстрацію права інтелектуальної власності па зазначення походження товару в разі, якщо заявка на реєстрацію цього права подається до Держдепартаменту особами, що виробляють товар, для якого заявляється географічне зазначення. В цьому випадку подана заявка вважається одночасно і заявкою на реєстрацію права на використання цього географічного зазначення.
РОЗДІЛ 4
ЗАХИСТ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ГЕОГРАФІЧНЕ ЗАЗНАЧЕННЯ
4.1 Міжнародна практика охорони прав інтелектуальної власності на географічне зазначення
Як уже зазначалося, у сфері охорони та захисту географічних зазначень на міжнародному рівні існує чотири основні міжнародні угоди: Паризька конвенція про охорону промислової власності 1883 року[50], Мадридська угода про недопущення неправдивих або таких, що вводять в оману, зазначень походження на товарах 1891 p.[41], Лісабонська угода про охорону найменувань місця походження товарів та їх міжнародну реєстрацію 1958 р.[81] та Угода TRIPS 1994 року[62].
Паризька конвенція, Мадридська та Лісабонська угоди були прийняті у рамках ВОІВ, Угода TRIPS - у рамках COT. Нині вони не втратили свою актуальність, хоча з прийняттям Угоди TRIPS сфери їх застосування змінилися. Як зазначає Людвіг Баеумер, характерною рисою для міжнародних угод, прийнятих у рамках ВОІВ, є те, що охорона та захист зазначень походження в них може бути двох видів [76, 12]. Перший становить охорона від використання зазначень походження для товарів, що не походять з географічної місцевості, на яку вказує зазначення, якщо таке використання вводить в оману споживачів. До другого виду відноситься охорона від використання зазначень походження для товарів, які не походять з географічної місцевості, на яку вказує зазначення, незалежно від того, чи вводить таке використання в оману споживачів[76, 14].