До прийняття Бюджетного кодексу України в юридичній літературі українських авторів окремо розглядались питання державного і муніципального кредиту І державного та муніципального боргу- Бюджетний кодекс України не вміщує поняття державного або місцевого кредиту. Глава третя Бюджетного ■ кодексу має назву "Запозичення". Може, це і вірно, бо тепер держава і муніципальні органи можуть бути (як правило) позичальниками, але можуть бути і кредиторами. В останньому
^1 Див.: Урядовий кур'єр. — 2004. — 28 травня. — № 99. , :<,,,
Фінансове право України
323
випадку змінюється поняття і сутність державного кредиту. ЦІ відносини скоріше можна назвати державним і муніципальним кредитуванням.
Державне або муніципальне кредитування — це врегульовані фінансово-правовими нормами економічні відносини, в яких суб'єкти держави і органів місцевого самоврядування надають кредити в грошовій формі з державного і місцевих бюджетів юридичним особам і громадянам на умовах зворотності, відплатності, строковості, добровільності і обов'язкової забезпеченості.
Відносини, які виникають у зв'язку з кредитуванням за рахунок бюджетних коштів, є складними. В них беруть участь багато суб'єктів. Міністерство фінансів України після затвердження закону про Державний бюджет, де визначається сума коштів, яку можна витратити на надання кредитів молодим сім'ям на будівництво чи на одержання освіти, вступає у відносини з центральними виконавчими органами, банківськими установами, з якими укладають одержувачі кредитів кредитні угоди після представлення необхідних документів. Кредити, які виділяються з Державного бюджету на будівництво житла, є дійсно пільгові під малі відсотки, на багато років. Оскільки кошти на державне кредитування відпускаються з державного та місцевих бюджетів, сутність відносин та їх види розглянуті нижче — у видатках бюджетів.
Кошти для кредитування індивідуального житлового будівництва і кошти, що повертаються позичальниками, та відсотки за кредит перераховуються на реєстраційні рахунки в територіальних органах Державного казначейства.
Кошти на кредити на навчання у вузах, крім вузів комунальної власності, передаються з державного бюджету, у вузах комунальної— з місцевих бюджетів1.
.П!
1 Постанова Кабінету Міністрів України "Про додаткові заходи щодо реа-
іішції молодіжної житлової політики" від 3 грудня 1997 р. із доповненнями
кі постанова Кабінету Міністрів України "Порядок надання молодим грома-
ічнам пільгових довгострокових кредитів для одержання освіти у вузах за
і тими формами освіти незалежно від форм власності*' від 27 травня 2000 р.
324
Л. К. Вороном
§ 3. Право на запозичення місцевих органів самоврядування
Дещо Інакше законодавство вирішує можливість отримання І погашення запозичень місцевими органами самоврядування1. Внутрішні запозичення мають право здійснювати виключно Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради
: (ст. 16 Бюджетного кодексу).
Запозичення до бюджетів розвитку, які в місцевих бюдже-тах є складовою частиною спеціального фонду, здійснюються :на визначену мету і підлягають обов'язковому поверненню. Держава не несе відповідальності по зобов'язаннях за запозиченнями до місцевих бюджетів. Видатки на обслуговування боргу здійснюються за рахунок коштів загального фонду бюджету. Причому вони не можуть перевищувати 10 відсотків
ї видатків загального фонду відповідного місцевого бюджету протягом будь-якого бюджетного періоду, коли планується об-
. слуговування боргу.
Якщо у процесі погашення основної суми боргу та платежів по його обслуговуванню з вини позичальника буде порушено графік, відповідна рада не має права на нові запозичення протягом п'яти наступних років.
Тепер Бюджетним кодексом заборонено надавати позички з ..'-, одного бюджету до іншого. У випадках касового розриву, що ; виникає при виконанні загального фонду місцевого бюджету, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи відповідної ради можуть отримувати короткотермінові позички у фінансо-: во-кредитних установах на термін до трьох місяців, але у межах поточного бюджетного періоду, тобто заборгованість обо-■!і в'язково погашається до кінця бюджетного року.
Контрольні запитання
1. Поняття правового інституту державних та муніципальних запозичень.
2. Що таке державний та муніципальний борг?
3. Що таке управління державним боргом?
4. Форми зовнішнього державного боргу.
' Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку здійснення запозичень до місцевих бюджетів" від 24 лютого 2003 р.
Фінансове право України
325
5. Гранична величина боргу країни, хто визначає її і хто застосовує заходи у випадках її перевищення?
6. Що таке державний і муніципальний кредит? Які особливості цих відносин Ви знаєте?
7. Класифікація державних позик.
8. Поясність терміни—номінальна, емісійна і курсова вартість, реальний і номінальний дохід цінного паперу.
9. Право на запозичення місцевих органів самоврядування.
Глава 15. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СТРАХУВАННЯ
• Страхування — одна з ланок фінансової системи держави
• Види і форми особистого і майнового страхування
• Органи, що здійснюють страхування в умовах демонополізації страхової справи
• Які відносини при страхуванні регулюються фінансовим правом і чому?
• Які органи держави здійснюють нагляд і регулювання страхових відносин?
• Якому уповноваженому органу виконавчої влади в сфері регулювання ринків фінансових послуг Закон України "Про страхування" доручає безпосереднє регулювання і нагляд за учасниками страхового ринку, його права й обов'язки?
• Які відносини між страховиком і страхувальником регулюються цивільно-правовими нормами?
§ 1. Поняття страхування, його завдання і функції
Страхування — це врегульований правовими нормами процес формування цільових фондів коштів на відшкодування шкоди при виникненні непередбачених явищ, а також на надання матеріальної допомоги громадянам при настанні певних подій в їх житті.
Таким чином, страхування передбачає в основному рух грошових потоків від страхувальників до страховиків, а потім при настанні певних подій — від страховиків до страхувальників. Як і в давнину, окремі господарства і держава повинні \ безпечнювати себе від несподіванок (недарма це явище має и;пву "страхування" — від кореня слова "страх") і робити за-м.іси фуражу, палива, сировини тощо.
326
Л. К. Воронова
У сучасний період страхування демонополізоване, але держава не може допустити, щоб виплати постраждалим, як фізичним, так І юридичним особам, відшкодовувалися безконтрольно, тому вона жорстко контролює і регламентує діяльність страховиків через систему державного страхового нагляду.
Страхування — економічна категорія, воно підпорядковане загальним завданням розподілу і використання національного доходу в інтересах всього суспільства. Створення і використання фондів страхування має публічний фінансовий інтерес, оскільки у відшкодуванні збитків, нанесених як природними силами, так і діями людини, зацікавлено все суспільство: держава, органи місцевого самоврядування, кожне підприємство, кожна людина. За допомогою страхових фондів перерозподіляється частина національного доходу Із суворо цільовим призначенням — відшкодування нанесених збитків. ;; Однак перерозподільні відносини у страхуванні обумовлені і; вірогідністю страхового випадку, який може нанести збитки. £ Можливість виникнення страхового випадку повинна носити І випадковий характер. Якщо страхувальник впевнений, що немає ризику в тому, що він загубить речі, якщо буде нести їх в руках, то він не буде їх страхувати. А впевнений у тому, що страховий випадок обов'язково станеться, страховик не буде укладати договір із страхувальником. Основною ідеєю страхування є солідарний розподіл шкоди між страхувальниками. Відповідний страховий фонд, що має цільове призначення, утворюється з внесків певних страхувальників і витрачається на покриття збитків, які нанесені тільки постраждалим страхувальникам, які уклали договори страхування саме з цим страховиком.
Страхові відносини — вид фінансових перерозподілили від-; носин, але вони виходять за межі календарного року, оскільки ' страхові події відбуваються не кожного року. Для того, щоб відшкодувати збитки, завдані особливо стихійним лихом, необхідно створити резерви. Страхувальники страхують не тільки майно, але й заощаджують кошти для несподіваного випадку; повноліття дитини, дожиття до певного віку тощо.
Таким чином, завданнями страхування є відшкодування шкоди, нанесеної стихійним лихом або іншими непередбаченими подіями, а також заощадження коштів страхувальника1, і
1 Финансьі / Под ред. М. В. Романовского — М„ 2000. — С. 396. .
Фінансове право України
327
У плановому господарстві СРСР держава вільно розпоряджалася коштами державних підприємств, перерозподіляючи їх за потребою, тому страхування не було гостро потрібно як особливий метод захисту майна навіть державних підприємств. Зараз, коли країна переходить до ринкових відносин, воно стає необхідним. Шкода наноситься підприємствам, які розташовані на певній території країни, а не на всій, тому можна допомогти постраждалим підприємствам за рахунок страхового фонду, створеного саме цими зацікавленими суб'єктами. І чим більше суб'єктів певної території або галузі бере участь у створенні страхового фонду, тим менша частка при розкладі втрат припаде на кожного страхувальника. Саме цим і забезпечується концентрація коштів у єдиному фонді І з'являється можливість відшкодування збитків при невеликих витратах кожного страхувальника. Оскільки шкода не виникає повсякчасно, кошти у фонді накопичуються, а щоб вони не лежали, їх інвестують, і страховики одержують прибуток.