Мито, що справляється при перетинанні митного кордону України, регулюється Законом України "Про єдиний митний тариф", митний режим на території України, встановлений Митним кодексом України, прийнятим Верховною Радою України 11 липня 2002 р.2
Платниками мита виступають особи, які ввозять, перевозять товари через митний кордон. Платником може бути не тільки власник товару (предмету), але й декларант — особа, що пред'являє товар митниці.
Основою для обчислення митного платежу є замовлена вартість. Визначення митної вартості товарів, що Імпортуються на територію України, за Митним кодексом, буде здійснюватися за методами, встановленими в Кодексі. Мито сплачується разом із поданням митної декларації.
Мито залежно від напряму руху товарів та їх походження поділяється на: ввізне — імпортне та вивізне — експортне. Сезонні встановлюються на окремі товари та інші предмети на термін не більше чотирьох місяців з метою тимчасово усклад-
1Годме П. М. Финансовое право. — М., 1972. — С. 393; КучерявенкоН. П. Налоговое право. — С. 330, 331.
2 Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 38-39. — Ст. 288.
284
Л. К. Воронова
нити ввезення або вивезення товарів або, навпаки, сприяти вивезенню або ввезенню.
Виходячи з класифікації ставок, мито поділяється на: адва-лорне (лат. асі уаІогет — від вартості) — у відсотках до митної вартості; специфічне, що встановлюється в певній сумі коштів з одиниці виміру товарів, що обкладаються митом, та комбіноване, коли застосовуються обидва види.
При сплаті мита застосовуються пільги і преференції—особливі пільги, що надаються Україною окремим державам у вигляді звільнення від мита, зниження ставок на ввезення товарів із держав, що разом з Україною входять до митних союзів. Тарифні пільги надаються на окремі групи товарів у вигляді повернення раніше сплаченого мита, зниження ставок на підставі законодавства1. Порядок сплати мита й ставки визначаються митним тарифом України, а строком сплати мита є дата прийняття митної декларації до оформлення2.
До неподаткових доходів належить єдиний збір, справляння якого передбачено Законом України "Про єдиний збір, який справляється в пунктах пропуску через державний кордон України1' від 4 листопада 1999 р.3 Єдиний збір сплачують власники транспортних засобів, які перетинають державний кордон України. Його стягують за здійснення митного, санітарного, ветеринарного, фїтосанітарного, радіологічного й екологічного контролю вантажів і транспортних засобів, за проїзд транспортних засобів автомобільними дорогами України, за проїзд автотранспортних засобів, що перевищують установлені розміри загальної маси, основних навантажень або габаритних розмірів. Платниками виступають власники транспортних засобів і вантажів та уповноважені власником або перевізником особи.
Див. детально: Налоговое право / Пол ред. Н.П. Кучерявенко. — С. 366, 367.
2 Про митний тариф. Закон України від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 24. — Ст. 125. Можна погодитися з думкою М.Н. Злобіна, шо законодавці країн СНД в основному розрізняють податки та митні платежі. А якщо подивитися на економічний бік цих відносин, то бачимо, шо відмінність між податками і митом полягає у внутрішньодержавному фінансовому регулюванні (оскільки податки — це основа бюджетної системи держави) І зовнішньоторговому обороті, коли справляється мито митницею, держава при цьому охороняє конкурентоспроможність своїх товарів і встановлює ставки мита залежно від країни, яка імпортує товар. Див.: ^ Н. N. Зяобин. Налог как правовая категория. — М., 2003. — С. 51.
, 3 Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 54. — Ст. 454.
.1
Фінансове право України 285
Ставка збору визначається видом транспортного засобу, обраховується в євро, сплачується в гривнях за курсом НБУ. Кошти від збору перераховуються до Державного бюджету.
Одним з обов'язкових зборів, які визначаються Законом України "Про систему оподаткування" є державне мито, що сплачується кожним громадянином і юридичною особою, які звертаються до уповноважених органів і посадових осіб за здійсненням юридично значимих дій або за видачею документів. Правовою основою справляння цього збору є Декрет Кабінету Міністрів України "Про Державне мито" від 21 січня 1993 р. та Закон України від 16 січня 2003 р. "Про внесення змін в Декрет Кабінету Міністрів України "Про Державне мито"1.
Платниками державного мита виступають юридичні і фізичні особи за здійснені в їх інтересах юридично значимі дії, тобто за надані їм послуги. Іноземні громадяни й особи без громадянства не сплачують державне мито за реєстрацію їх паспортів, але сплачують його за продовження строку дії візи для в'їзду в Україну або транзитного проїзду через її територію.
Об'єктом обкладання є певні дії, з яких І справляється цей платіж (з позовних заяв в суди, заяв із переддоговірних спорів, за видачу судами копій документів, за реєстрацію місця проживання, за реєстрацію актів громадянського стану, за право виїзду за кордон, видачу паспорта громадянина України, за видачу дозволу на право мисливства і риболовства, за проведення аукціонів, торгів тощо).
Ставки державного мита залежать від характеру послуги, що надається, І встановлюються у відсотках: ціни позову до вартості майна, сум, що надходять від проведення експертиз; у твердих сумах або в сумах, що виникли у відповідних частинах до неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Державне мито сплачується в національній або іноземній валюті.
Законодавство повністю звільняє від сплати державного мита учасників і інвалідів війни, осіб, що постраждали від катастрофи на Чорнобильській АЕС, робітників за позовами про стягнення невиплаченої зарплати та інших позовів, пов'язаних Із трудовими правовідносинами, пенсійними справами, за позовами про стягнення аліментів тощо.
1 Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 13. — Ст. 113; 2003. — № 14. —Ст. 102, Ч&.>,чґ-.^'.."
286
Л. К. Воронова
Протягом року після сплати державного мита можна за заявою платника отримати її назад.
Порядок сплати державного мита встановлюється Міністерством фінансів України.
Держава намагається захистити природу від недбалих користувачів і їх самих від користування забрудненим повітрям, землею, всіляко оберігає ліси, водні ресурси, все навколишнє природне середовище. Причому охорону забезпечують не тільки платежі, встановлені податковим законодавством. На це спрямовано екологічне законодавство і, в першу чергу, Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища". Відповідно до законодавства Кабінет Міністрів України визначає порядок встановлення нормативів збору І справляння зборів за забруднення навколишнього природного середовища та Інструкції про порядок обчислення і сплати цього збору, затвердженої наказом Мінекобезпеки і Державної податкової адміністрації України від 19 липня 1999 р.1
Збір за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється на основі лімітів викидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище і розміщення відходів промислового, сільськогосподарського, будівельного та іншого виробництва.
Платники цього збору — суб'єкти підприємництва незалежно від форми власності, їх відділення і всі відокремлені підрозділи; бюджетні установи, громадські та інші організації; громадяни, які розміщують на території України і у межах її континентального шельфу І виключної (морської) економічної зони, розміщення відходів, викиди і скиди забруднюючих речовин в оточуюче природне середовище.
Об'єктом обкладання є об'єм забруднюючих речовин, який встановлюється платником самостійно. Усі підприємства перебувають на обліку й зобов'язані подавати інформацію про об'єми викидів, скидів і розміщення відходів. Нормативи збору встановлюються у вигляді фіксованих сум за одиницю забруднюючих речовин. До нормативів збору застосовують коефіцієнти, які збільшують суму збору. Вони залежать від чисель-
1 Порядок установлення нормативів збору за забруднення оточуючого природного середовища та його справляння затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 року № 303 // Офіційний вісник України. — 1999. — № 9. — Ст. 347; № 32. — Ст. 1692.
Р
Фінансове право України 287
ностІ жителів населеного пункту, територіальних екологічних особливостей, місця розміщення відходів тощо.
За понадлімітне розміщення сума збору підвищується в 5 разів.
Збір за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду. Відповідно до ст. 89 Лісового кодексу України від 21 квітня 1994 р. (зі змінами і доповненнями) спеціальне використання лісових ресурсів, користування земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних І туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт є платним.
Платниками збору за спеціальне використання лісового фонду виступають юридичні та фізичні особи — лісокористувачі, які одержали спеціальний дозвіл — лісорубний квиток (ордер) або лісовий квиток на підставі правил відпуску деревини на пні в лісах України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1999 р. У спеціальному дозволі проставляється сума, яку треба сплатити лісокористувачу. Якщо сума збору не перевищує п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, лісокористувач повинен сплачувати збір щокварталу (тобто сума поділяється на 4 і сплачується 20 квітня, 20 липня, 20 жовтня і 20 січня).