з приміщень камерного типу в звичайні жилі приміщення колонії максимального рівня безпеки або колонію середнього рівня безпеки — після фактичного відбуття не менше однієї четвертої призначеного судом строку покарання;
із звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки в колонію середнього рівня безпеки — після фактичного відбуття не менше половини призначеного судом строку покарання; у колоніях мінімального і середнього рівня безпеки — до дільниці
соціальної реабілітації після фактичного відбуття:
1) не менше однієї четвертої строку покарання, призначеного судом за злочин середньої тяжкості;
2) не менше третини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин, а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена до позбавлення волі;
| протягом невідбутої частини покарання. 2. Не підлягають переведенню до дільниці соціальної реабілі тації: 324 325 |
3) не менше половини строку покарання, призначеного судом за особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила умисний злочин 1) особи, які злісно порушували вимоги режиму в місцях попереднього ув'язнення та в колоніях;
2) інваліди першої та другої груп та особи, які досягли пенсійного віку;
3) вагітні жінки та жінки, які мають при собі дітей віком до трьох років;
4) особи, які не пройшли повний курс лікування венеричного захворювання, активної форми туберкульозу, психічного розладу, алкоголізму та наркоманії;
5) особи, які засуджені за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів;
6) особи, яких засуджено за вчинення умисного злочину в період відбування покарання у виді арешту або обмеження волі.
3. Засуджені, які злісно порушують режим відбування покарання, можуть бути переведені: з дільниці соціальної реабілітації до іншої дільниці; з колонії середнього рівня безпеки чи звичайного жилого приміщення колонії максимального рівня безпеки в приміщення камерного типу колонії максимального рівня безпеки.
1. Відповідно до статті, що коментується, засуджені, які стають на шлях виправлення, можуть бути переведені з ПКТ у звичайні жилі приміщення колонії максимального рівня безпеки після фактичного відбуття не менше однієї четвертої призначеного судом строку покарання. Із даного правила є певний виняток. Так, у осіб, які відбувають покарання в приміщеннях камерного типу колоній максимального рівня безпеки за рішенням суду, винесеним за КК України 1960 р. (наприклад, 15 років позбавлення волі з відбуванням перших трьох років на тюремному ув'язненні), початок строку тюремного ув'язнення рахується від дати початку строку покарання, тому при призначенні одного чи двох років перебування в установі даного виду вказана категорія осіб фактично позбавлена пільги, передбаченої даною статтею, бо термін тюремного ув'язнення є меншим, ніж частина строку, котру слід відбути.
Правила, визначені у ч. 1 ст. 101 КВК України поширюються тільки на засуджених, які надійшли до колоній максимального рівня безпеки безпосередньо зі слідчих ізоляторів для відбування покарання. Не підпадають під дію ст. 101 КВК України особи, які були переведені до колоній максимального рівня безпеки на строк до трьох років включно за злісні порушення установленого порядку відбування покарання. Для цієї категорії засуджених строк тримання в колонії даного виду виступає у ролі разового стягнення (тобто, перебування в приміщенні камерного типу колонії максимального рівня безпеки, наприклад, протягом двох років), у зв'язку з чим повинен бути відбутий у повному обсязі.
У колоніях мінімального і середнього рівня безпеки засуджені, які стають на шлях виправлення, можуть бути переведені до діль-
ниці соціальної реабілітації після фактичного відбуття частини строку покарання і з урахуванням тяжкості злочину, що визначено ч. 1 ст. 101 КВК. Не підлягають переведенню до дільниці соціальної реабілітації особи, визначені ч. 2 ст. 101 КВК України.
Слід звернути увагу, що деякі категорії засуджених «випали» з даної статті. По-перше, це стосується осіб, засуджених вперше за злочин невеликої тяжкості; по-друге, засуджених за тяжкий злочин, вчинений з необережності, що раніше відбували покарання у виді позбавлення волі. Цю прогалину необхідно заповнити, виходячи з загального правила тлумачення всіх сумнівів на користь засудженого. Тому у першому випадку слід застосовувати положення підпункту 1 (тобто, необхідність відбуття не менше 1/4 строку покарання), а у другому — підпункту 2 (тобто відбуття не менше 1/3).
2. Закон встановлює дві обставини, за яких можлива зміна умов тримання засудженого: 1) відбуття визначеної частини строку покарання; 2) доведення засудженим певного ступеня виправлення, яка у даній статті визначена як «стає на шлях виправлення». При відсутності хоча б однієї з вказаних вимог, зміна умов тримання, передбачена у ст. 100, 101 КВК України, є неможливою.
3. Як і будь-який інший, такий критерій як ступінь виправлення засудженого складається з певних компонентів і характерних ознак. Основною складовою, яка визначає ступінь виправлення, є поведінка засудженого та його ставлення до праці чи навчання (про поняття сумлінної поведінки та сумлінного ставлення до праці також дивись коментар до статті 67 КВК України).
Разом із тим, критерій «стає на шлях виправлення» означає, що поряд з позитивною оцінкою поведінки засудженого (нормальний хід відбування покарання, відсутність незнятих чи непогашених у встановленому порядку стягнень, сумлінне ставлення до праці та навчання, участь у диференційованих програмах виховного впливу) у адміністрації колонії не має повної впевненості у його виправленні, тому можливим є лише його переведення до структурної дільниці колонії з меншим обсягом обмежень.
| 326 327 |
Фактичні підстави, що обґрунтовують юридичний критерій «стає на шлях виправлення» відповідно до Методичних рекомендацій Державного департаменту України з питань виконання покарань щодо організації роботи, пов'язаної із забезпеченням прогресивної системи відбування покарання в кримінально-виконавчих установах складають: наявність обґрунтованих матеріалів з висновками адміністрації виправної колонії, спостережної комісії, інших державних органів і громадських організацій, що свідчать про: а) визнання засудженим своєї вини у вчиненому злочині 1 каяття в цьому; недопущення на протязі року порушень встановленого порядку відбування покарання або дострокове зняття раніше накладеного стягнення, після якого пройшло не менше шести Місяців; відмова від негативних зв'язків к кримінальним оточен-
ням та впливу злочинної моралі; б) сумлінну і чесну працю, виконання норм виробітку та прагнення здобуття чи підвищення професійного та освітнього рівня; в) прийняття письмового зобов'язання щодо законослухняної поведінки.
4. Оскільки закон у якості одного з критеріїв оцінки виправлення вказує сумлінне ставлення до праці, то у характеристиках на засуджених в обов'язковому порядку повинні відображатися причини, з яких засуджений не працює в установі (особисте небажання або об'єктивна відсутність можливості працевлаштування).
5. Державний департамент України з питань виконання покарань рекомендує вивчення кандидатів для переведення до дільниці соціальної реабілітації, оцінку ступеня виправлення, підготовку матеріалів щодо можливості переведення до дільниці цього виду та розгляду їх на засіданні відповідної комісії колонії здійснювати у порядку, визначеному для заміни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням та умовно-дострокового звільнення від відбування покарання. У зв'язку з цим необхідно звернути увагу, що ця рекомендація не стосується терміну такого розгляду. Слід пам'ятати, що закон не зобов'язує адміністрацію установи виконання покарань у той чи інший термін в обов'язковому порядку розглянути на комісії установи матеріали на засуджених, які відбули встановлену у даній статті частину строку покарання (на відміну від процедури розгляду питань, передбачених у ст. 81, 82 КК України). Тому видається, що підставою винесення цих матеріалів на розгляд є не тільки і не стільки формальне відбуття частини строку, а наявність подання начальника відділення соціально-психологічної служби, яке має подаватися тільки на тих засуджених, які стають на шлях виправлення. До цього моменту розгляд питання про можливість зміни умов тримання на засіданнях комісії установи виконання покарань є недоцільним та суто формальним.
6. Після настання у засудженого формального права на переведення до дільниці соціальної реабілітації (відбуття частини строку покарання та доведення певного рівня виправлення), готуються наступні матеріали: а) клопотання-характеристика, підписана начальником відділення соціально-психологічної служби та погоджена з заступником начальника колонії з соціально-виховної та психологічної роботи; б) індивідуальна програма соціально-виховної роботи; в) довідка про заохочення та стягнення; г) психологічна характеристика; д) опитувальний аркуш з пропозиціями першого заступника начальника колонії, заступника начальника колонії з соціально-виховної та психологічної роботи, заступника начальника колонії з працевикористання, заступника начальника колонії з комунально-побутового та інтендантського забезпечення, начальника відділу нагляду та безпеки, начальника оперативного відділу, начальника медичної частини та начальника відділу