Головними в розумінні вказаного механізму є дії, або засоби, які надають вказаному закону реальний характер. З наведеного визначення, існують групи дій не правового та спеціально-юридичного характеру. Співвідношення між нимизалежить від цілей, які встановлює закон та сутність регулюючих відносин.
Так, наприклад, реалізація законів в сфері господарських відносин: про банки та банківську діяльність, про аренду, про власність - потребують, більш за все, матеріальних, фінансових ресурсів, достатньо розгалуджене господарське підприємництво суб"єктів, адекватне ринковим відносинам економічного та соціально-правового оточення . Інші умови та механізми потрібні для реалізації законів про місцеве самоврядування, про суспільні об'єднання. В той же час, дії законів, незалежно від галузевої притаманності, належить дещо закономірне. Це дозволяє не тільки сконструювати загальну модель механізму забезпеченості реалізації закону, але й виявити особливості в тих законодавчих актах, які мають в нинішніх умовах приоритетне значення.
ПРИЧИНИ Й УМОВИ ДІЇ МЕХАНІЗМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ЗАКОНУ.
Політична реформа, процес демократизації соснільства та формування правової держави висунули на перший план проблему виконання законів. Від її вирішення залежить не тільки ефективність нового законодавства, а ще й доля демократичних інститутів, економічної та правової реформи. Щоб вирішити дану проблему необхідно звернутися до причин вказаного явища. Чому прийняті закони не виконуються? Праналізуємо головні з них.
Насамперед - це нестабільна політична ситуація. Конфліктні відносини законодавчої та виконавчої гілок влади призводять до нестабільності системи державного управління, дестабілізації суспільного життя. Чого варті Постанови Кабінету Міністрів України, які мають силу Законів. Та об'єднання законодавчих та виконавчих повноважень в одних руках не дає схвальних результатів. Чіткий розподіл влади в об'єднанні з їх конструктивною взаємодією - єдиний, на мій погляд, шлях до правової держави. Глибинні причини правового безладдя, по-моєму криється не стільки в юридичній, скільки в соціально-економічній сфері. В умовах економічної кризи, місцева влада довільно маніпулюють законами, прагнучи реформувати відносини власності та перевести планово-регульовану економіку на рейки автоматично діючої ринкової економіки.
Стрімке законодавство не досягає своїх цілей, бо ефективність законів залежить не від простого бажання їх творців, а від коплексу економічних, політичних, моральних та інших факторів. Навряд чи можна погодитися з твердженням: "Краще не ідеальний закон, ніж ніякого закону".
Ще однією з поважних причин невиконання закону є деформація правового мислення та правової свідомості не тільки значної частини громадян, але й посадових осіб в верховній владі. Зневажання вимогам закону особами яким належить влада породжує правовий нігілізм в суспільстві.
Виконання законів залежить від їх якісного змісту, точних визначень, відсутність двоякого розуміння. Вказане є ще однією важливою причиною.
Наприклад, в Законі України "Про статус " говориться, що "Суддя не може бути притягнутий до адміністративної та дисциплінарної відповідальності". Дана норма має узагальнений характер. З неї не витікає, чи виключає вона адміністративну відповідальність судей, наприклад, ори порушенні правил дорожнього руху, або виключає лише ту відповідальність , котра накладається судом.
Складності виникають при використанні законів ще й від того, що відсутня системність внутрішнього зв"язку з актами, які приймаються. Таким чином де-які закони протирічать один одному. (Приклад).
Як висновок, ясно та чітко викладений закон - це вже запорука успіху його використання на практиці, він виключає невірне тлумачення. Хоча не можна не погодитися з тим, що найбільша кількість проблем виникає саме в сфері практики. По-моєму, недоліки законодавства не були б настільки руйнуючими, коли б в суспільстві існувала ефективна структура захисту юридичної діяльності та захисту прав. В країні не створено системи юридичної адаптації законодавства. З вище означеного - необхідно звернути особливу увагу на механізм забезпечення реалізації законів.
Детальніше зупинимося на способах забезпечення реалізації законів, як на складовій частині всього механізму. До таких способів неправового характеру відносять, як правило, матеріально-технічне, організаційне та ідеологічне забезпечення.
1. Матеріально-технічне забезпечення - це практична діяльність державних структур та посадових осіб по створенню матеріальної бази для дії закону. Як видно з практики - матеріальні умови дії закону відсутні в двох випадках:
А), Коли закон не вказує на джерело матеріальної забезпечення
дії адресату закону. Це говорить про те, що в суспільстві не
існує необхідних ресурсів для затвердження законодавчих
новацій.
Б). Коли державні структури явно або завуальовано
пручаються реалізації даного закону.
2. Організаційне забезпечення - це виконання закону, який являє собою багатогранну организаційно-виконавчу та розпорядчу діяльність державних структур, яка об"єднує інформаційне забезпечення адресату законом та спеціальне навчання кадрів.
Якість закону, так само як і його ефективність залежать від рівня професійної підготоки законодавця. Повага до закону прямо залежить від авторитету створившого його органу. Існуюча законотворча практика привела до появи законів, активність дії яких дорівнює нолю, що в свою чергу, породжує почуття необов'язковості виконання законів. Крім того, закони часто "підправляються" нормативними актами виконавчих органів, що не додає авторитету на самому законові, ні законодавчим органам.
3. Суттєве значення серед засобів не правового характеру мас ідеологічне забезпечення реалізації закону.
Це науково обгрунтована необхідність правового регулювання даних відносин, своєчасності такого регулювання. Прогнозування соціальних наслідків дії прийнятого закону, вивчення його дії- також умови для ідеологічного забезпечення закону.
В призначенні способів неправового характеру, неможна нехтувати юридичними механізмами забезпечення реалізації закону.
Не сприяє зростанню ефективності діючого законодавства недбале ставлення правотворчих органів до елементарних правил юридичної техніки.
Серед юридичних інструментів особлива увага відводиться післязаконодавчій нормотворчій діяльності. Вона забезпечує реалізацію законів непрямої дії, конкретизуючи законодавчі приписи. Для більш повного ефекту такої діяльності суб"єкта правотвочості встановлює законодавець по конкретному колу питань, перелічених в акті про введення закону в дію. В окремих випадках конкретизація закону може проводитися й не по цільовій вказівці закону, однак, дане виключення не повинне перетворюватися в правило.
Головним недоліком існуючої правової практики є те, що конкретизуючі нормативні акти "запізнюються", дозволяючитим самим бездіяльність закону, або проджують його не вірне трактування.
Іаведені способи рішення цієї проблеми.
По-перше, необхідно, щоб закони непрямої дії вступали в силу в одному пакеті з кокретизуючими актами.
По-друге, рішення цієї проблеми сприяють "втіленню в правову систему вимог негайної дії приписів закону. Недопустимість відмови в виконанні приписів посиланням на відсутність кокретизуючих положень". Зупинимося ще на одному юридичному засобі забезпечення реалізації законів. Це засоби індивідуальної правової регуляції, які включать акти розпорядчого та лрашшикорис Іовудашмч) характеру.
До актів розпорядчого^ характеру можна віднести ненормативні постанови вищих органів державної влади та управління.
Особливе місце в розпорядчих актах займають Президентські Укази.
Ще одним засобом правозабезпечення - це соціально-правовий контроль. Задача полягає в тому, щоб забезпечити правову систему надійними знаряддями блокування деструктивного впливу на дію закону.
Аналіз законодавчої та юридичної практики показує, що найбільш чітко розроблений механізм реалізації кримінальних законів, який складається з елементів:
- институиіональног» характеру (норми процесуального та виправно-трудового права);
- об"єктно-суб"єктного характеру ( органи розслідування, судового розгляду, статус учасників кримінального процесу).
- Види процесуальних дій, допустих законом;
- Дій по виконанню юридичних обов'язків та використання суб'єктивних прав;
- Умови, при яких допускається реалізація правових норм ( всебічне, повне та об'єктивне дослідження обставин кримінальної справи, обов'язкова участь захисника в передбачених законом випадках);
- Засоби виправлення невірних рішень, «оновлення порушених прав та обов'язковість у випадках ухилення від виконання обов"зків (жалоби, протести, перегляд судових рішень в касаційному та наглядовому порядку).
Очевидно, що теоретична модель такого механізму повинна стати еталоном механізму дії будь-якого закону.
Висновок
Процес законотворчості - це складний соціальний процес, який сполучує в собі діі законів об"ектиноі дійсності і суб"ективну волю законодавця. Тільки прийняття об"ективно обумовлених, що виражають суспільні потреби законів, може служити основою ефективноі законотворчості, основним показником якоі е реальна дія закону.
Життєздатність законів забезпечується численністю компонентів, їх необхідно піддати глубокому аналізу, щоб визначити найбільш уразливі місця в процесі підготовки і реалізаціі законів; спроба виконати цю роботу була здійснена в даному дипломному дослідженні. Підсумувавши все сказане, хочу виділити ряд проблем сучасноі законотворчості.