Смекни!
smekni.com

Слідча дія пред явлення для впізнання (стр. 1 из 5)

ЗМІСТ
ВСТУП____________________________________________________1

1. ПОНЯТТЯ СУТНІСТЬ І ВИДИ ПРЕДґЯВЛЕННЯ

ДЛЯ ВПІЗНАННЯ________________________________________2

2. УЧАСНИКИ ПРЕДґЯВЛЕННЯ ДЛЯ ВПІЗНАННЯ___________7

3. ОРГАНІЗАЦІЯ СЛІДЧИМ ПРЕДґЯВЛЕННЯ

ДЛЯ ВПІЗНАННЯ.

ЗАСТОСУВАННЯ ФОТО ТА ВІДЕО ЗЙОМКИ_____________10

4. ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК ОФОРМЛЕННЯ

ПРЕДґЯВЛЕННЯ ДЛЯ ВПІЗНАННЯ______________________22

ВИСНОВОК_______________________________________________24
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ______________________25

ВСТУП

Пред’явлення, для впізнання, як самостійна слідча дія, було вперше закріплена в кримінально-процесуальному кодексі України в 1961 році. Слідча і судова практика розширили коло об’єктів впізнання, удосконаливши тактику проведення цієї слідчої дії на досудовому і судовому слідстві.

Тема даної курсової роботи зацікавила мене тим, що пред’явлення для впізнання широко застосовується при розслідуванні таких небезпечних злочинів, як вбивство, розбій, грабіж, розкрадання майна, рекет, хабарництво, згвалтування і т.п. де, в більшості випадків пред’являються об’єкти, які стають речовими доказами і за допомогою яких вирішується успіх в розслідуванні справи. Так наприклад, при розслідуванні вбивства пред’явлення для впізнання трупа невідомої особи і знаряддя вбивства, виявлених на місті події, будуть першими слідчими діями, за допомогою яких можна встановити особу потерпілого і злочинця, що забезпечує успіх розкриття злочину. Безумовно, що ця слідча дія може вважатися законною і дає користь лише у випадку, коли буде проведена відповідно до вимог кримінально процесуальних норм.

1. ПОНЯТТЯ СУТНІСТЬ І ВИДИ ПРЕДґЯВЛЕННЯ

ДЛЯ ВПІЗНАННЯ

Пред’явлення для впізнання є актом індивідуальної ідентифікації і базується на сприйнятті і запам’ятовуванні очевидцями події, характерних ознак об’єкта і впізнанні його по цих ознаках. У цьому випадку впізнаючий в думках порівнює ознаки об’єкта, які він спостерігав раніше, з ознаками пред’явленого йому об’єкта і на основі цього робить висновки про наявність або відсутність тотожності. З цього слідує висновок, що для впізнання можуть пред’являтися тільки такі об’єкти, які особа, що пізнає безпосередньо сама сприймала в минулому в зв’язку з подією, яка розслідується. Інакше кажучи, це є варіант ототожнення по пам’яті.

Об’єктами впізнання можуть бути: предґявлення особи для впізнання (ст. 174) і пред’явлення предметів для впізнання (ст. 175). Пред’явлення для впізнання трупів, або їх частин, предявлення для впізнання тварин законом не передбачено. Однак про впізнання трупа в законі мова не йде, хоча тактичні прийоми впізнання цих об’єктів відрізняються . Цілком очевидно, виникла необхідність в змінах окремих процесуальних норм , які регламентували б пред’явлення для впізнання трупа і тварин, оскільки слідча і судова практика в цьому надто зацікавлені.

Закон повинен передбачити можливість пред’явлення для впізнання об’єктів як в натурі, так і по зображенню на фотознімках, кіноплівці, відеокасетах. Це обумовлюється тим, що не завжди є можливість пред’явити об’єкт в натурі (труп вже похований, а ті що впізнаються знаходяться в лікарні) і тоді впізнання цілком можливо по фотознімках. Нарешті, впізнання особи по ході краще проводити по відеозаписах, на яких зафіксована хода різних осіб, без показу їх обличчя, Необхідно відмітити, що публікація в газетах, спеціальних плакатах портретів злочинців, показ їх по телебаченню з метою розшуку не переслідує цілей впізнання, а є одним із способів оперативно-розшукових заходів і не має доказового значення.

Закон передбачає можливість пред’явлення будь якої особи для впізнання свідкові, потерпілому, обвинуваченому або підозрюваному. У слідчій практиці найбільш пошириними є впізнання потерпілим обвинуваченого, що обумовлюється контактом, в якому вони перебували в момент скоєнння злочину[1].

Впізнання людини можливе:

а) по анатомічних ознаках будови обличчя і тіла та особливих прикметах.,

б) по голосу і особливостях мови.,

в) по ході.

У кожному з цих випадків пред’яаленню для впізнання передує допитий впізнаючого. У ст. 147 КПК України записане: в разі необхідності предявлення якої небуть особні для впізнання свідкові, потерпілому, обвинуваченому або підозрюваному слідчий спочатку допитує їх про зовнішній вигляд і прикмети цієї особ, а також про обставини, при якихупізнаючий бачив цю особу, про що складається протокол допиту[2].

Слідчий починаючи поведення пред’явлення для впізнання, пояснює учасникам цієї слідчої дії їх права та обов’язки. А саме, необхідно розяснити вимоги закону про пред’явлення для впізнання тільки тих осіб які схожі між собо, звернути увагу присутніх, що дану вимогу закону виконано. Необхідно це для того щоб поняті і пред’являємі особи могли своєчасно зробити заяву, якщо в підборі пред’являємих громадян була допущена помилка.

Важливим тактичним прийомом пред’явлення для впізнання є розміщення особи яка підлягає впізнанню, серед інших осіб, тієї ж статі в кількості не менше трьох, які не мають різких відмін у зовнішності та одягу (ст. 174 КПК).

Місце серед інших осіб, що пре’являються, впізнаваний повинен вибрати сам, така тактовна рекомендація закону зобов’язує слідчого, в присутності понятих, до початку пред’явлення для впізнання запропонувати впізнаваному вибрати певне місце серед осіб, які пред’являються. Ця важлива обставина обов’язково фіксується в протокоті і гарантує об’єктивність впізнання.

Після того, як впізнаваний займе місце серед предявлених громадян, слідчий, не покидаючи свого кабінету, через помічника або по телефону викликає впізнаючого, який зазвичай знаходиться в сусідній кімнаті. Стан пред’являєммих може бути змінено по бажанню впізнаючого або за розсудом слідчого. Для зручності розглядання впізнаючим прикмет прид’являємих, слідчий може запропонувати їм встати, пойти деяку відстань, виконати певні рухи, задати запитання для того щоб впізнаючий почув особливості мови і голосу пред’являємих. Не припустимі прийоми які спрямовують увагу впізнаючого на особу, яка підлягає впізнанню, т.б. прийоми наводящого характеру. Підганяти впізнаючого при проведенні впізнання не можна.

Для того, щоб дізнатись у впізнаючого про результати його спостережень, необхідно задати йому питання приблизно в такій формі: «Чи не впізнаєте ви кого-небудь з предявлених громадян?» Після позитивної або негативної відповіді слідчий продовжує ставити уточнюючі, деталізуючі запитання, відповідаючи на які впізнаючий міг би найбільш повно розкрити своє судження. Якщо він впізнав кого-небудь з предявлених громадян, то по проханню слідчого вказує рукою на ту людину, щоб всім присутнім було зрозуміло, про кого йде мова. Після цього слідчий пропонує впізнаючому назвати прикмети, за якими він впізнав вказаного їм громадянина. З первісної відповіді буває тяжко зробити висновок про ступінь впізнання- чи ототожнений впізнаваний або впізнаний як особа схожа, і тим самим встановлено лише групову приналежність. Тоді слідчий, задаючи уточнюючі ,а іноді і контрольні запитання, повинен добитися від впізнаючого розкриття і обгрунтування його судження про впізнання.

У випадку впізнання слідчий зобовязаний поставити перед впізнаючим запитання, чи не бачить він яких небудь змін в зовнішньому вигляді впізнаваного, якщо такі є, то в чому конкретно вони виражені. У впізнаючого зясовується, скільки разів раніше і при яких обставинах він бачив впізнаваного. Він не повинен повторювати свої попередні показання у повному обсязі, оскільки все вже зафіксовано в протоколі допиту. У поясненні впізнаючого повинні міститися короткі відомості про характер злочину і конкретної дії впізнаваного. Виключення становлять справи про згвалтування. Потерпіла по справам цієї категорії вправі не характерезувати при впізнанні злочинця події при якій вона постраждала,оскільки це компроментує її в очах присутніх громадян

При заяві впізнаючого про те, що він нікого з предявлених громадян не впізнав, необхідно зясувати, на чому грунтується висновок впізнаючого, або він не памятає образ людини , яку він раніше спостерігав, або добре памятає його і бачить, що серед предявлених осіб немає тієї, яку він бачив колись. Якщо впізнаючий стверджує,що серед предявлених осіб немає тієї яка підлягає впізнанню, необхідно уточнити, в чому він бачить різницю і чи є схожість між окремими рисами предявлених з тією людиною, образ якої він памятає. Відповідь на це запитання допомагає слідчому в подальшому найбільш правельно організувати розшук злочинця, точніше скласти його словесний портрет.

У практиці зустрічаються випадки, які можна назвати непередбаченими впізнаннями, наприклад, коли впізнаючий вкаже як на особу ним впізнану, на кого-небудь з громадян, в числі яких находеться впізнаваний, або на понятого. Однак слідчий повинен вислухати всі доводи впізнаючого і не дивлячись на те, упевнений він чи ні, що вийшла помилка, проводити слідчі дії, спямовані на перевірку показань впізнаючого.

Непередбачене впізнання може статися і тоді, коли свідок або потерпілий при випадковій зустрічі в місці проведення розслідування впізнає особу, підлягаючу впізнанню. У такому випадку предявлення для впізнання втрачає сенс, а пояснення про впізнання фіксується при допиті.

Бувають випадки, коли через деякий час після предґявлення для впізнання і фіксації отриманих результатів впізнаючий звертається із заявою, що він припустився помилки. Нове судження впізнаючого завжди потребує перевірки. У тому і іншому випадку бувший впізнаючий повинегн бути допитаний. У ході допиту необхідно зясувати, коли і на основі чого. Він прийшов до таких висновків. Якщо допитаний наново громадянин заявив, що серед предявляючихся був той чоловік, якого він запамятав, але внаслідок певних причин (які він пояснює на новому допиті) він заявляє про невпізнання, необхідно буде провести повторне предявлення для впізнання в присутності і з участю тих самих осіб.