З метою всебічного і повного розслідування всієї злочинної діяльності організованої групи чи організації доцільно визначити соціально-психологічну характеристику угруповання, яка містить:
мотивоутворюючу роль угруповання, її спрямованість і ступінь кримінального “зараження”;
наявність ієрархічної структури і регламентованого управління злочинною діяльністю з боку керівника (організатора) або керуючої ланки;
особливості стосунків та структуру комунікативних зв’язків;
наявність між членами злочинної групи протиріч, конфліктних стосунків, їх характер;
ступінь захищеності злочинної групи, наявність спеціальних блоків захисту, груп прикриття;
характеристику групових установок, встановлених правил поведінки злочинної групи;
політичні, економічні, соціально-психологічні, моральні, правові та інші причини й умови, що сприяють формуванню та становленню злочинної групи;
соціально-психологічну характеристику групової думки, настрою, традиції та спосіб спілкування співучасників.
У процесі розслідування таких справ можна рекомендувати вивчення організованого злочинного об’єднання за такою схемою:
1. Коли, ким і з якою метою було створено організоване злочинне угруповання, хто був ініціатором його формування?
2. На якій основі відбулося об’єднання учасників ОЗУ (хто з них увійшов до нього добровільно, а хто був втягнений і яким чином)?
3. Термін існування злочинного об’єднання, територія його діяльності, на яких видах злочинної діяльності спеціалізується?
4. Функціональна і психологічна структура в ОЗУ, яким чином відбувався розподіл ролей? Хто і за що відповідав і які питання вирішував? (зброя, транспорт, зв’язки, пошук об’єктів посягань, створення алібі, приховування та реалізація краденого та ін.).
5. Чисельний склад ОЗУ, які зміни відбувалися у ньому і з яких причин?
6. Хто був лідером ОЗУ (організатором, керівником, визнаним авторитетом)?
7. Хто з учасників організованих злочинних угруповань здійснював наведене нижче:
розробляв плани та деталі вчинення злочинів, проводив розподіл ролей при їх здійсненні;
проявляв ініціативу в підготовці і вчиненні злочинів, вносив корективи до плану;
виробляв лінію поведінки у разі непередбачених обставин і провалу;
володіє злочинним досвідом, організаторськими здібностями, має твердий характер і рішучу волю;
товаришував в минулому з лідером, є його родичем, був співучасником по колишній злочинній діяльності;
користувався довірою у лідера, заміняв його у разі відсутності;
мав слабкий характер, виконував прості дії із забезпечення злочинної діяльності ОЗУ і одержував найменшу частку злочинних доходів;
брав участь менше за всіх членів ОЗУ у злочинній діяльності.
9. Які злочини були вчинені ОЗУ за час існування, хто брав в них участь і яку безпосередньо?
10. Яким був розподіл доходів, отриманих злочинним шляхом?
11. Як здійснювався зв’язок між членами ОЗУ?
12. Якими транспортними засобами, засобами зв’язку та зброєю користувалися ОЗУ, якими є джерела їх надходження і де вони знаходяться після викриття?
11. Які застосовувалися заходи захисту від правоохоронних органів?
12. Чи існували зв’язки з працівниками правоохоронних, контролюючих органів і органів державної влади і управління, з ким конкретно, в чому зазначені зв’язки реалізовувалися. На якій основі виникли ці зв’язки?
13. Що відомо про наявність конфліктів серед учасників ОЗУ і самого угруповання з іншими організованими об’єднаннями, їх причини, засоби і результати розв’язання?
14. Випадки виходу зі складу ОЗУ, з яких причин, їх місцезнаходження?
15. Яка дисципліна існувала у складі ОЗУ і поза нього. Які застосовувалися санкції стосовно учасників, яких порушень припускалися?
На особливу психологічну складність діяльності слідчого з виявлення та викриття організатора злочинного об’єднання вказують багато вчених. Дослідження демонструє далі наведене: якщо у ході розслідування своєчасно не виявлено і не затримано організатора злочинного об’єднання, то розслідування кримінальної справи затягується, а якщо його взагалі не буде виявлено, то злочинна група не припинить подальшу злочинну діяльність.
З метою виявлення та викриття керівника (організатора) ОЗУ перш за все необхідно вивчити функціональну та психологічну структуру злочинного об’єднання, міжособисті і міжгрупові стосунки, наявність протиріч і конфліктів у злочинному середовищі.
Практика свідчить, що складність виявлення організаторів злочинної групи полягає в тому, що ці особи, як правило, не залишають матеріальних слідів злочину. Вони тільки очолюють злочинну діяльність і керують ОЗУ. З цієї ж причини слідчі інколи не можуть встановити їх особисту вину, тому організатори злочинних груп залишаються за межами діяльності слідчих. Це пояснюється тим, що організатори мають великий досвід злочинної діяльності, як правило, є раніше судимими або небезпечними рецидивістами. Такі особи старанно маскують свою злочинну діяльність і керівну роль у групі.
Тому після викриття та арешту організатора злочинної групи бажано ізолювати його від усіх співучасників, встановиши за ним суворий контроль.
З психологічної точки зору, недоцільно у ході розслідування групового злочину міняти членів слідчої групи, тому що передача матеріалів справи іншим особам тягне за собою не тільки втрату установленого психологічного контакту з підслідним, але й загального соціально-психологічного клімату у бригаді слідчих. Крім того, необхідно пам’ятати, що створені злочинною групою блоки захисту будуть задіяні повністю, щоб протидіяти доведенню розслідування до суду. Самі ж блоки захисту при розслідуванні групових злочинів, як правило, залишаються нерозкритими і застосовуються стосовно легального прикриття членів групи.
Керівнику слідчо-оперативної групи рекомендується постійно вивчати всі матеріали, здобуті слідчою групою, корегувати план розслідування, періодично збирати всю групу, організовувати обмін інформацією у межах обсягу, необхідного кожному для виконання поставлених завдань.
Як зазначає В.М. Биков: “Наведені обставини створюють процес розкриття групових злочинів, вчинених злочинною організацією, більш складним та трудоємким, які потребують проведення правоохоронними органами більш глибоких заходів” [1].
У зв’язку з цим виникає необхідність проведення низки слідчих дій. Найбільш ефективним є одночасне проведення обшуків у всіх членів злочинної групи з їх наступним затриманням і ретельним допитом. Цього вимагають не тільки тактичні роздуми, але й психологічні, тому що у даному разі використовується фактор миттєвості. Він є правомірним, психологічним тиском на допитуваних осіб з метою отримання від них найбільш повних і об’єктивних свідчень. Миттєвість – фактор несподіваності для членів злочинного угруповання, і, особливо, для блоку захисту, та для осіб, зацікавлених у наслідках справи.
В юридичній та психологічній літературі щодо застосування фактору миттєвості у розслідуванні злочинів є різні думки. Деякі автори, у тому числі І.Ф. Пантелєєв, вважають, що фактор миттєвості є неправомірне психологічне діяння, примушування, яке протирічить закону [2].
З такою точкою зору навряд чи можна погодитися, тому що процес розслідування групових злочинів має характер змагання. Крім того, при розслідуванні групових злочинів дуже часто застосовуються заходи, спрямовані на протистояння розслідуванню з боку різних корумпованих осіб. Тому несвоєчасне проведення такого процесуального діяння, як обшук, дає можливість членам злочинної групи знищити інформацію як доказ, а матеріальні цінності переховати або передати родині чи знайомим на збереження.
Як зазначає А.П. Самонов, фактор миттєвості не є порушенням закону. Було б легковажним попереджувати підозрілих про проведення у них обшуку, а потім шукати докази, які б мали значення для викриття їх вини.
Зрозуміло, що фактор миттєвості повинен грунтуватися на реальних даних, не пов’язаних з обманом чи фальсифікацією. Миттєве проведення обшуку при наявності достатніх підстав правомірне, тому що йдеться про вибір моменту законного проведення слідчого діяння у цілях забезпечення його результативності. Подібно до цього миттєво може бути здійснене і будь-яке інше слідче діяння або тактичний захід, якщо для цього є фактичні і правові основи [3].
Допустимість психічного діяння на допитуваних осіб, з точки зору А.Р. Ратінова, має відповідати слідчим критеріям:
а) юридичному (відповідність закону, збереження прав громадян і виконання обов’язків);
б) етичному (моральна відповідність, з точки зору моралі та норм професійної етики);
в) гносеологічному (пізнавальна надійність та наукова обґрунтованість використаних заходів);
г) психологічному (врахування психологічних особливостей ситуації спілкування та індивідуальних особливостей її учасників).