Більшість фірмових крахів — результат погано організованого менеджменту. Типові проблеми: незадовільні планові і бухгалтерські служби, загальна некомпетентність. Як правило, недосконалий менеджмент пов’язаний з витратами росту, коли компанія, яка динамічно розвивається, наштовхується на недоліки сильно централізованого управління, яке в змозі охопити всі деталі господарського процесу.
Недосконалий початковий капітал фірми:
Невеликі фірми часто опиняються перед проблемою недостатності початкових вкладень. Це відбувається в результаті недооцінки загальної вартості бізнесу, в якому збирається досягти успіху дана компанія, та переоцінка строку, через який очікується одержання прибутку.
Високий рівень коефіцієнта поточних витрат:
Під коефіцієнтом поточних витрат розуміють відношення фіксованих затрат до валових затрат. Відповідно, при високому коефіцієнті і при зниженні об’єму реалізації компанія відчуває різке зниження прибутку.
Високі темпи росту продукції, що реалізується:
Коли компанія починає різко і безвиправданно збільшувати об’єми продажу своєї продукції, то зростає ризик її неоплати. В цій ситуації банк може прийняти заходи, які спрямовані на призупинення росту активів, наполягаючи на тому, щоб фірма призупинила реалізацію продукції покупцям із сумнівною платоспроможністю.
Економічний спад:
Багато невеликих фірм не в змозі прибутково розвиватися в умовах загального економічного спаду.
Конкуренція:
Нові компанії стикаються із серйозними проблемами при виході на ринок. В конкурентній боротьбі фірма може вибрати, як наступальну, так і захисну тактику. Наступальна тактика пов’язана із завоюванням ринку за допомогою різних законів (пониження цін, збільшення об’єму реалізації та інших), які можуть призвести до тимчасової втрати доходу.
Таким чином, керівництво Донбаської філії ВАТ ”Кредитпромбанк”, отримавши інформацію про фінансовий стан кредитопозичальників, про причини, які впливають на їх діяльність, може прийняти рішення про вибір програми дій по ліквідації непогашених кредитів.
Визначивши програму дій, банк приймає відповідні управлінські рішення.
В більшості випадків позичальник ще не втратив здатності відповідати по своїх зобов’язаннях. В цій ситуації банк розглядає питання про зміну кредитної угоди. Вони укладають додаткову угоду, за якою позичальнику надається відстрочка в погашенні кредиту на період коректування своєї господарської діяльності з метою одержання коштів для виплати боргу. В цьому випадку керівництво банку може прийняти рішення лімітувати активність позичальника, наприклад, в плані придбання нового обладнання чи розширення виробництва. Також може накладати контроль на витрати фірми, що стосується виплати грошових винагород робітникам. Крім того, в модифікованому узгодженні може порушитися питання про податкове забезпечення кредиту.
Якщо додаткове узгодження не дає результату, тобто стан справ позичальника не покращується і погашення простроченої позики не передбачається, то банк переходить до наступного етапу — реалізації забезпечення. Реалізація забезпечення — процес трансформації в готівку частини активів, на яку претендує банк за угодою про забезпечення кредиту. У випадку, коли банк надавав кредит чи реалізація забезпечення не дозволила погасити повністю проблемний кредит, наступає третій етап — стягнення кредиту через суд. Суд допомагає банку виявити, які джерела доходу та активи позичальника можна обернути в погашення кредиту. На четвертому етапі — виконання судового рішення.
Керівництво банку має вибір для прийняття рішення:
– погашення боргу шляхом виконання прийнятого судового рішення за допомогою опису (конфіскації) майна боржника;
– накладення арешту на кошти боржника, які знаходяться в третьої особи;
–реалізація конфіскованого майна боржника на публічних аукціонах.
Результатом роботи банку з простроченими кредитами може виявитися банкрутство боржника (п’ятий етап). Банкрутство, керівництвом Донбаської філії ВАТ ”Кредитпромбанк”, розглядається як виключний засіб вирішення сумнівних кредитів.
Таким чином, будується робота Донбаської філії ВАТ ”Кредитпромбанк” по управлінню зменшення кредитного ризику.
Своєрідним амортизатором кредитного ризику служить резервний фонд, створений в банку для компенсації збитків від списаних кредитів. Джерело відрахувань — прибуток, який залишається в розпорядженні банку після перерахування податків у бюджет. Нормативи відрахування затверджуються пайовиками.
Подібна практика формування резервного фонду далека від досконалості. По-перше, нормативи не узгоджуються з фактичними втратами від списаних кредитів за попередні роки. По-друге, не коректним є обчислення нормативу в процентах від прибутку.
Звичайно, джерелом формування резервного фонду повинен бути кредитний портфель банку. Відрахування в нього приводить до залежності від середньої частки прострочених позик у загальному об’ємі кредитних вкладень за останні 2–6 років.
Використання АВС — аналізу при класифікації виданих кредитів за групами ризику дозволить зосередити увагу на найбільш надійних, а також стимулювати зацікавленість в одержанні кредиту клієнтами групи А. Виявлення причини погіршення господарської діяльності допоможе запобігти несвоєчасному погашенню позик, а також прийняти рішення, як будувати подальші відносини з невиправним боржником.
Організація роботи із сумнівними кредитами дозволяє банку покращити якість кредитного портфеля та мінімізувати ризик погашення кредитів.
Розділ 3. Напрямки вдосконалення управління доходністю кредитних операцій
Система управління кредитною діяльністю банківських установ та питання кредитування підприємств різних форм власності привертають увагу багатьох науковців України. Серед відомих вітчизняних економістів, які ґрунтовно досліджують як теоретичні, так і практичні аспекти кредитної діяльності комерційних банків та їх кредитні відносини із суб’єктами господарювання, слід відзначити Б.С. Івасіва, М.І. Крупку, О.Є. Кузьміна, В.Д. Лагутіна, Б.Л. Луціва, А.М. Мороза, Л. Рябініна, М.І. Савлука, Т.С. Смовженко. У роботах цих авторів розглядаються питання становлення кредитної системи в умовах переходу до ринку, розкриваються питання формування кредитного ринку України, досліджуються нові види кредитів та пов’язані з ними кредитні ризики, визначається роль комерційних банків на сучасному етапі розвитку економіки.
Важливим та актуальним зараз є питання вдосконалення кредитування, підвищення ефективності кредитної діяльності комерційних банків, розробки механізмів уникнення кредитних ризиків тощо. Основною причиною такого стану кредитування в Україні є швидкоплинні зміни та розвиток нових економічних відносин, які і викликають виникнення відповідних проблем, обумовлених недосконалістю законодавчої бази та невідповідністю її умовам економічної ситуації в Україні; низьким рівнем фінансового та кредитного потенціалу вітчизняних банків; недовірою вкладників чи іноземних кредиторів до комерційних банків України; політичною нестабільністю; значним обсягом проблемних кредитів тощо.
Виходячи з вищенаведеного, важливим є вивчення передового досвіду в галузі фінансування промислових підприємств, розроблення механізмів кредитування суб’єктів господарювання, а також регулювання і управління кредитною діяльністю банківських установ.
Зміст механізму кредитування визначають суспільний устрій, функціонуючі форми власності, економічна стабільність, місце і роль кредитних органів у країні.
Протягом останніх десятиліть характер кредитних взаємовідносин зазнав змін.
В умовах планової командно-адміністративної економіки під механізмом кредитування розуміли сукупність прийомів, пов’язаних з плануванням, видачею і погашенням кредиту, контролем за його цільовим використанням [12].
Згідно зі статутом Держбанку СРСР, затвердженим 29.10.1960 р., видача позик Держбанком СРСР здійснювалася відповідно до кредитних планів у порядку прямого, цільового, термінового і зворотнього кредитування. Такий загальновизнаний принцип як платність, як бачимо, тут не згадується. Фактично, враховуючи значний рівень неповернень кредитів, кредитування носило характер державного фінансування, що мало менш стимулюючий вплив на економічні процеси.
Зміни у функціонуванні механізму кредитування розпочалися у другій половині 80-х рр. ХХ ст. з початком “перебудовчих” процесів. Правила кредитування матеріальних запасів і виробничих витрат, введені в дію з 01.01.1988 р. Держбанком СРСР, передбачали дотримання підприємствами основних принципів кредитування: забезпеченості, цільового характеру, терміновості, поворотності, платності, що вимагається і сьогодні.
Пропонуючи різнопланові кредити, розраховані на різні групи споживачів їх послуг, банківські установи зобов’язані дотримуватися встановлених економічних нормативів і не порушувати стабільність, економічну безпеку банку.
Надання кредиту без ризику неможливе. Тому повинні існувати важелі, що забезпечуватимуть повернення боргу в майбутньому. На сьогодні це застава, поручительство, гарантія, а також страхування кредитного ризику та страхування заставленого майна.
Аналіз кредитної роботи свідчить про те, що комерційні банки в Україні використовують у своїй роботі напрацьовані західною практикою засоби управління наданням позик. З метою запобігання виникненню проблемної заборгованості банки проводять ґрунтовний аналіз позичальника, вивчають його кредитну історію, ділову репутацію, а також проект, що буде фінансуватись за рахунок кредитних коштів. Як правило, для аналізу фінансової діяльності суб’єктів господарювання беруть дані за попередній звітний період та на останню звітну дату. На нашу думку, цього недостатньо, оскільки така вихідна інформація не дозволяє спрогнозувати подальший розвиток фінансової діяльності. Так, з метою визначення тенденцій економічного розвитку позичальника банківськими установами Німеччини для аналізу фінансового стану беруться дані про діяльність клієнта за останні три роки.