Смекни!
smekni.com

Підприємницьке право, Старцев (стр. 37 из 49)

Прибуток, одержаний учасниками договору простого това­риства в результаті їх спільної діяльності, розподіляється про­порційно вартості вкладів учасників у спільне майно, якщо ін­ше не встановлено договором простого товариства або іншою домовленістю учасників.

4. Договори простого товариства є консснсуальними догово­рами, тобто набирають чинності з моменту досягнення сторо­нами угоди за всіма істотними умовами. Момент набрання чин­ності договором не залежить від того, зробили учасники свої внески чи ні. Відповідно до ст. 1131 ЦК договори простого то­вариства укладаються у письмовій формі.

82. Особливості засновницького договору про створення юридичної особи

Законодавство окремо не визначає поняття та ознаки зас­новницького договору, а також порядок його укладання, зміни та припинення. В теорії засновницький договір визначається як консенсуальний цивільно-правовий договір, шо регулює відно­сини між засновниками у процесі створення та діяльності юри­дичної особи як суб'єкта підприємницької діяльності1.

Засновницький договір укладається, якщо засновників під­приємства два чи більше, і є рішення про його створення. Ця теза знаходить підтвердження у ГК. Так, згідно із ч. 5 ст. 63 І К корпоративні підприємства, до яких належать «коопера­тивні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб», утворюються, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), яким і є засновницький договір.

Ці положення ГК слід розглядати як загальні, що застосову­ються тоді, якщо вони відповідають положенням спеціальних нормативних актів.

Пі сьогодні дискусійним є питання щодо обов'язковості ук­ладання засновницького договору засновниками господарських товариств, зокрема, акціонерних товариств, товариств з обме­женою і додатковою відповідальністю. Адже за змістом ст. 4 За­кону «Про господарські товариства» акціонерне товариство, то-

1 Ди» Підприємницьке право України / За ред. Р.Б. Шишки. Харків. 2000. С. 81.

152


вариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідаль­ністю створюються і діють на підставі засновницького договору і статуту, повне і команлитне товариство — лише засновниць­кого договору. Разом з тим ст. 82 ГК встановлює, що установ­чим документом повного товариства і команлитного товариства є засновницький договір, а акціонерного товариства, товарис­тва з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю — лише статут. Тобто відповідно до ГК, на відміну від Закону «Про господарські товариства», обов'язкової наявності у акціонерних товариств, товариств з обмеженою від­повідальністю і товариств з додатковою відповідальністю зас­новницького договору не передбачено.

Певним чином ситуацію прояснюс ЦК, який поряд з термі­ном «засновницький договір» запроваджує категорію «договір про заснування товариства».

Так, якщо товариство з обмеженою відповідальністю засно­вується кількома особами, ці особи у разі необхідності визначи­ти взаємовідносини між собою щодо створення товариства ук­ладають договір у письмовій формі, який встановлює порядок заснування товариства, умови здійснення спільної діяльності щодо створення товариства, розмір статутного капіталу, частку у статутному капіталі кожного з учасників, строки та порядок внесення вкладів та інші умови. Договір про заснування това­риства з обмеженою відповідальністю не є установчим доку­ментом. Подання цього договору при дсрж.івши реєстрації то­вариства не є обов'язковим. Подібні положення передбачають­ся ЦК щодо товариства з додатковою відповідальністю і акціо­нерного товариства.

Різниця між засновницьким договором і договором про зас­нування полягає не в їх умовах, які фактично є однаковими для обох видів договорів, а в тому, що засновницький договір € ус­тановчим документом товариства, а договір про заснування та­ким не вважається. Наслідком цього, як можна було побачити вище, є обов'язковість подання засновницького договору як ус­тановчого документа при державній реєстрації повного та ко-мандитного товариств і, відповідно, необов'язковість подання договору про заснування акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відпові­дальністю як внутрішнього документа, що регулює відносини між їх засновниками (учасниками).

Законодавець шляхом розмежування засновницьких догово­рів і договорів про заснування товариств відповідних видів під-

153


креслює різницю у правовому статусі засновників (учасників) «товариств осіб», до яких належать повні та командитні това­риства, та «товариств капіталів» — акціонерних товариств, то­вариств з обмеженою та додатковою відповідальністю. Адже, на відміну від останніх, в яких засновники (учасники) можуть і не брати безпосередньої участі в діяльності товариства, обме­жуючись вирішенням організаційних питань на загальних збо­рах і доручаючи здійснення оперативно-господарської діяль­ності найманим представникам виконавчого органу управлін­ня, учасники повного і командитного товариств «здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність» в обов'язково­му порядку. Оскільки учасники таких товариств безпосередньо виходять на ринок, детальна правова регламентація відносин між ними з приводу як організації, так і функціонування това­риств має принципове значення. Дія засновницького договору після державної реєстрації (створення) відповідної юридичної особи зберігається та продовжується до моменту припинення її діяльності1.

Підсумовуючи нишсііикладсне, зазначимо, що договір для того, щоб вважатися засновницьким і, відповідно, установчим документом, повинен не просто регулювати відносини між зас­новниками (учасниками) корпоративної юридичної особи з приводу її створення і функціонування. Правовий статус цієї юридичної особи повинен обумовлювати обов'язкову особисту спільну участь її засновників в діяльності, шо нею здійснюєть­ся. Саме це характерно для повних іа командитних товариств, а також для фермерських господарств. Інакше договір, що ук­ладається між засновниками (учасниками) з приводу створення юридичної особи, наділення її майном тощо, є договором про заснування і установчим документом не вважається.

Засновницьким договір повинен укладатися у письмовій формі, тому шо чинне законодавство вимагає його подання для здійснення державної реєстрації повного та командитного това­риств. Він є консенсуальним і набуває чинності з моменту до­сягнення його сторонами згоди зі всіх істотних умов.

83. Правове регулювання захисту прав споживачів

Захист прав споживачів здійснюється відповідно до норм За­кону України від 12 травня 1991 р. «Про захист прав спожива­чів» (в редакції Закону від 15 грудня 1993 p.), а також інших за-

1 Див.: Цивільне право України Км 2. - К.. 1999. - С 567.

154


конодавчих та підзаконних нормативних актів, прийнятих на його виконання.

Споживачем вважається громадянин, який прилбаває, за­мовляє, використовує або має намір придбати чи замовити то­вари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. Відповід­но споживачами за визначенням не вважаються юридичні осо­би, а також фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяль­ності, які придбавають товари (роботи, послуги) з метою по­дальшого здійснення з їх використанням підприємницької ді­яльності. Захист прав цих осіб регулюється іншими актами за­конодавства.

Споживачі, які перебувають на території України, піл час придбання, замовлення або використання товарів (робіт, пос­луг) для задоволення своїх побутових потреб мають право на:

1) державний захист своїх прав. Держава забезпечує громадя­
нам як споживачам захист їх прав спеціально уповноваженим
державним органом, надає можливість вільного вибору товарів
(робіт, послуг), набуття знань і кваліфікації, необхідних для
прийняття самостійних рішень піл час придбання та викорис-
і.иіия товарів (робіт, послуг) відповідно до їх потреб, і гарантує
придбання або одержання іншими іаконними способами това­
рів (робіт, послуг) в обсягах, що забезпечують рівень споживан­
ня, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності;

2) гарантований рівень споживання. Гарантований рівень
споживання забезпечується стимулюванням виробництва това­
рів, виконання робіт та надання послуг; запровадженням у разі
необхідності нормованого розподілу товарів, якщо немає гаран­
ті їх вільного придбання кожним споживачем; запроваджен­
ням компенсаційних виплат, різних видів допомоги і пільг гро­
мадянам,

3) належну якість товарі» (робіт, послуг), торговельного та
інших видів обслуговування. Споживач має право вимагати від
продавця (виробника, виконання), щоб якість придбаного ним
товару (виконаної роботи, наданої послуги) відповідала вимо­
гам нормативно-правових актів та нормативних документів,
умовам договорів, а також інформації про товар (роботу, послу­
гу), яку налає продавець (виробник, виконавець);

4) безпеку товарів (робіт, послуг). Споживач має право на те,
щоб товари (роботи, послуги) за звичайних умов їх використан­
ня, зберігання і транспортування були безпечними для його
життя, здоров'я, навколишнього природного середовища, а та­
кож не завдавали шкоди його майну;