Підприємницьке право, Старцев (стр. 22 из 49)

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом 20 днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладе-ним (таким, що не відбувся).

Зміна умов господарювання суб'єкта підприємницької діяльності може спричинити необхідність внесення змін до відповідного договору або його розірвання. За загальним правилом ст. 188 ГК зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у 20-денниЙ строк після одержання про-мп шип повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якшо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набраний чинності цим рішенням, якшо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням сулу.

Законодавством передбачені випадки розірвання господарського договору та відмови від його виконання. Наприклад, ч. 5 ст. 268 І К передбачено, шо у разі поставки товарів більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком (еталоном), покупець має право відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо товари уже оплачені покупцем, — вимагати повернення сплаченої суми. В той же час відповідно до ч. 2 ст. 320 цього Кодексу у разі якшо підрядник не береться своєчасно за виконання договору або виконує роботу настільки повільно, що закінчення її до строку стає явно неможливим, замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування ібиікж

51. Визнання господарських договорів недійсними і не) кладеними

Згідно зі ст. 215 ЦК підставою недійсності угоди є недодержання в момент її вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності угоди, а отже, і договору:

— зміст угод не може суперечити ЦК, іншим актам законо
давства, а також моральним засадам суспільства;

— особа, яка вчиняє угоду, повинна мати необхідний обсяг
цивільної дієздатності;

— волевиявлення учасника угоди має бути вільним і відпо
відати його внутрішній волі.

— угода має бути спрямована на реальне настання правових
наслідків, шо зумовлені нею;

— угода, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не мо
же суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповно
літніх чи непрацездатних дітей.

Угода має вчинятися у формі, встановленій законом. Проте недодержання сторонами письмової форми угоди, яка встанов-

ієн.і законом, не має наслідком її недійсність, крім випадків, встановлених законом. На відміну від цього, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо ж сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому ра її наступного нотаріального посвідчення договору не вимагається.

Якшо особа, яка вчинила угоду, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, така угода може бути визнана судом недійсною. При цьому істотне значення має помилка щодо природи угоди, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Якщо одна із сторін угоди навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (див. істотне значення помилки), така угода визнається судом недійсною. Обман має місце, якшо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню угоди, або якщо вона замовчує їх існування.

Угода, яка вчинена внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсною. Також може бути визнана судом недійсною угода, яка вчинена особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах.

Відповідно до ст. 234 ЦК фіктивною є угода, яка вчинена без наміру створе і пін правових наслідків, які обумовлювалися цією угодою, і визнається судом недійсною незалежно від мети її укладення.

Відповідно до ст. 235 ЦК удаваною є угода, яка вчинена сторонами для приховання іншої угоди, яку вони насправді вчинили. Якшо буде встановлено, що угода була вчинена сторонами для приховання іншої угоди, яку вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо угоди, яку сторони насправді вчинили.

Нікчемна угода або угода, визнана судом недійсною, є недійсною з моменту її вчинення. Якщо за недійсною угодою права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Недійсна угода не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з її недійсністю. У разі недійсності кожна із сто-

рін такої угоди зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на її виконання, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв'язку із вчиненням недійсної угоди другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Від визнання договору недійсним слід відрізняти визнання його неукладеним.

За змістом ст. 638 ЦК (ч. 2 ст. 180 ГК) договір є укладеним, якщо сторони в належній формі лосягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або с необхідними для договорів певного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся) — ст. 181 ГК.

До неукладених договорів слід застосовувати наслідки безпідставного набуття, збереження майна. Згідно зі ст. 1212 ЦК особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Крім того, згідно зі ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей за користування ними нараховуються проценти (ст. 536 ЦК).

52. Поняття та характеристика попереднього договору

Поняття попереднього договору

Попереднім вважається договір, згідно з яким суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одно-

го року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором.

Характеристика попереднього договору

1. Предметом попереднього договору t укладення в майбут
ньому основного господарського договору.

Намір сторін укласти в майбутньому основний договір, закріплюється саме за допомогою договірної конструкції — попереднього договору. Законодавство (ЦК та ГК) спеціально зазначає, що угода сторін про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ній немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не визнається попереднім договором і не породжує юридичних наслідків. До укладення попередніх договорів не застосовується загальний порядок укладення господарських договорів.

2. Основний господарський договір укладається на умовах,
передбачених попереднім договором.

Виникає питання про те, які умови можна вважати істотними в попередньому договорі. Судячи з вищенаведеного визначення, ними можна вважати обов'язок у майбутньому укласти основний договір, а також строки укладення такого договору. В попередньому договорі повинні зазначатися умови, що є істотними, в свою чергу, для основного договору. Проте в попередньому договорі можуть зазначатися лише деякі, а не всі істотні умови основного договору. Це обґрунтовується тим, що якщо б на момент виникнення договірних правовідносин були визначені всі істотні умови основного договору, то відпала б необхідність в укладенні попереднього договору¹.