КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім.ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ
ПРАВО
ТЕОРІЯ і ПРАКТИКА
НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК
За редакцією доктора юридичних наук професора О.В, Дзери
Київ Юрінком (ні 1998
ББК 67.304.:
3-78
Рекомендовано
вченою радою юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка
ЗА РЕДАКЦІЄЮ доктора юридичних наук, професора О.В.Дзери
ЮРІНКОМ ІНТЕР
Шеф-редактор В.С. Ковальський кандидат юридичних наук
© Автори, 1998 © Юрінком Їнтер,
Від редакції
істотні зміни в історичному розвитку країни та радикальні економічні, політичні та соціальні перетворення відбуваються у сфері відносин власності, суспільного виробництва, обігу капіталу. Реалізації цих завдань сприяє інститут зобов'язального права. Його правові норми регулюють майнові відносини, що виникають у разі відчуження майна, надання послуг, виконання робіт, заподіяння шкоди або безпідставного придбання майна. З огляду на це книга "Зобов'язальне право:
теорія і практика" є насамперед посібник з особливої частини цивільного права, але питання у ньому висвітлюються значно ширше ніж цього потребують такі видання.
Актуальність теми пояснюється ще й тим, що у книзі разом з усталеними поняттями про зобов'язальні правовідносини, виконання зобов'язань, способи забезпечення їх виконання розглядаються й такі, раніше нетрадиційні види зобов'язань, як: зобов'язання, пов'язані з захистом прав споживачів; договори купівлі-продажу об'єктів приватизації; договори купівлі-продажу на біржах та особливості їх правового регулювання; договори постачання енергетичними та іншими ресурсами та ін. В окремих розділах розглянуто позадоговірні зобов'язання, питання цивільно-правового регулювання відносин, пов'язаних з творчою діяльністю. Крім того, в посібнику аналізується судово-арбітражна практика, що допоможе застосуванню правових норм у практичній діяльності.
У підготовці книги "Зобов'язальне право: теорія і практика" взяли участь відомі не тільки в Україні, але й за її межами висококваліфіковані вчені, які мають багатий науковий, науково-педагогічний та правотворчий досвід.
Книга розрахована на широку наукову громадськість, викладачів, аспірантів і студентів юридичних навчальних закладів, господарських керівників, посадових і службових осіб державних установ та організацій.
Авторський колектив:
Д.В. БОБРОВА, доктор юридичних наук, професор
глави 34—37;
О.В. ДЗЕРА, доктор юридичних наук, професор —
глави 7 (§1-6), 8 (§ 2), 13, 17, 30;
А.С. ДОВГЕРТ, доктор юридичних наук, професор —
глави ЗО—32;
В.М. КОССАК, доктор юридичних наук, професор— глава 33;
Н.С. КУЗНЄЦОВА, доктор юридичних наук, професор —
глави 1,3, 4 (§1,2), 18;
В. В. ЛУЦЬ, доктор юридичних наук, професор —
глави 2, 5, 11, 12,23,24;
О.А. ПІДОПРИГОРА, доктор юридичних наук, професор
глави 14, 21;
В.С. ЩЕРБИНА, доктор юридичних наук, професор —
глави 8 (§ 1, 3), 10 (§ 1—3), 15, 26 (§ 1, 3, 4) І.А. БЕЗКПУБИЙ, кандидат юридичних наук, доцент-глава 22;
Т.В. БОДНАР, кандидат юридичних наук, доцент —
глави 6, 9 (спільно з Н.С. Демченко);
Л.М. ІВАНЕНКО, кандидат юридичних наук— глава 8 (§4—6);
С.П. ІНДИЧЕНКО, кандидат юридичних наук, доцент—
глави 16(§ 1,4—9);
0.0. ПІДОПРИГОРА, кандидат юридичних наук, доцент—
глави 19, 20;
Л.А. САВЧЕНКО, кандидат юридичних наук, доцент —
глави 27, 29;
В.В. ТРУТЕНЬ, кандидат юридичних наук — глава 25;
Т.С. ШКРУМ, кандидат юридичних наук, доцент—
глава 4 (§ 3);
Т.П. БАЗОВА — глава 16 (§ 2, 3);
Н.С. ГЛУСЬ — глава 10 (§ 4);
Н.С. ДЕМЧЕНКО — глава 9 (спільно з Т.В. Боднар) Н.О. ДЗЕРА — глава 7 (§7);
Г.Л. КОРОТКА, доцент—глави 26 (§ 2), 28.
ЧАСТИНА ПЕРША
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ЗОБОВ'ЯЗАННЯ І ДОГОВОРИ
Глава 1. Загальна характеристика зобов'язальних правовідносин
§ 1. Поняття та склад зобов'язання
Інститут зобов'язального права поряд з Інститутом власності посідає важливе місце в системі цивільного права України. Зобов'язальне право охоплює сукупність цивільно-правових норм, які регулюють майнові відносини, що складаються у зв'язку з передачею майна, наданням послуг, виконанням робіт, заподіянням шкоди або безпідставним придбанням майна. Зобов'язальне право поділяється на дві частини: загальні положення про зобов'язання та окремі види зобов'язань.
Характеризуючи поняття зобов'язання, передусім слід відзначити, що зобов'язання — це цивільні правовідносини. Зміст будь-яких цивільних правовідносин включає в себе суб'єктивне право (в зобов'язальних правовідносинах — це право вимоги) і відповідний йому обов'язок, або, іншими словами, права та обов'язки на стороні кожного учасника правовідносин (наприклад, права та обов'язки продавця і покупця, підрядчика і замовника). Характер суспільних відносин, на регулювання яких спрямовуються зобов'язання, є досить широким. Форми зобов'язань набувають і нормальні відносини між суб'єктами цивільного права, які пов'язані з реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг та ін., а також відносини, що виникають внаслідок ненормальних, недозволених дій (наприклад, заподіяння шкоди, безпідставне придбання або збереження майна).
а Глава 1
Досить широким є і коло можливих учасників зобов'язальних відносин. Зобов'язання можуть виникати: а) між юридичними особами; б) між юридичними та фізичними особами;
в) між фізичними особами.
Разом з тим, незважаючи на всі ці особливості, можна виділити в зобов'язаннях за суб'єктним складом, за їх характером та цільовим призначенням певні спільні риси — і юридичні, і економічні. В ст. 151 ЦК України передбачається, що на підставі зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як то: передати майно, виконати роботу, заплатити гроші або утриматися від певної дії; а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язків. Зобов'язальні правовідносини, які регулюються нормами зобов'язального права, мають певну автономію в цивільно-правових відносинах, що зумовлено наявністю юридичних особливостей зобов'язань, як специфічного виду цивільних правовідносин. У чому виявляються ці особливості?
По-перше, зобов'язання опосередковують процес переміщення майна або інших матеріальних результатів, які також мають майновий характер. Таким чином, вони завжди виступають як майнові цивільні правовідносини. Ця ознака дає можливість відмежувати зобов'язання від особистих немай-нових відносин, але це не виявляє специфіки зобов'язань щодо інших цивільно-правових майнових відносин.
По-друге, оскільки зобов'язання опосередковують процес руху майна, яке може бути передане виключно конкретно-визначеним, а не будь-яким третім особам, ці правовідносини завжди встановлюються з конкретним суб'єктом, а відтак— мають відносний характер. Цим зобов'язання відрізняються від цивільних абсолютних майнових правовідносин, передусім — від правовідносин власності. Але така відмінність спирається тільки на суб'єктивний склад, не охоплюючи особливостей як змісту, так і об'єкта цих правовідносин.
По-третє, якщо юридичним об'єктом правовідносин власності є пасивна поведінка зобов'язаних осіб, то у зобов'язаннях, які опосередковують рух майна, боржники покликані до відповідних активних (позитивних) дій. Досить рідко на учасника зобов'язання покладається виконання пасивної функції. Так, власник майна, яке передане в найом, не повинен перешкоджати його нормальному використанню на-
Загальна характеристика зобов'язальних правовідносин____9
ймачем. На відміну від правовідносин власності, пасивна функція ніколи не вичерпує юридичного об'єкта зобов'язання, а зазвичай виступає як результат або доповнення до позитивних дій суб'єктів. Так, обов'язок наймодавця не перешкоджати наймачеві у використанні майна є наслідком вже здійсненої раніше позитивної дії до передачі цього майна в користування. В цьому полягає специфіка зобов'язань з точки зору характеристики юридичного об'єкта.
По-четверте, якщо в юридичному змісті правовідносин власності на перший план виступає можливість здійснення дій самим власником (володіти, користуватися, розпоряджатися майном), то вирішальне значення для юридичного змісту зобов'язань набуває надана управомоченому суб'єктові можливість вимагати певної поведінки від зобов'язаної особи. Саме тому в зобов'язальних правовідносинах суб'єктивне право дістало назву права вимоги, а обов'язок— боргу. Управомочена особа називається кредитором, а зобов'язана — боржником. О.С. Йоффе, спираючись на легальне визначення зобов'язання, узагальнив його ознаки і сформулював теоретичне поняття зобов'язання як закріплені цивільним законом суспільні відносини по переміщенню майнових та інших результатів праці, внаслідок яких одна особа (кредитор) має право вимагати від іншої особи (боржника) вчинення певних дій та обумовленого цим утримання від вчинення інших дій1.
Елементи зобов'язання. Оскільки будь-яке зобов'язання є цивільними правовідносинами, зобов'язання складаються з тих самих елементів, що формують будь-які інші цивільні правовідносини.