Отже, правила цивільного законодавства про форму урод дарування мають застосовуватися незалежно від характеру взаємовідносин їх суб'єктів. Не дає підстав для іншого висновку також аналіз судової практики, зокрема постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" від 28 квітня 1978 р. (із змінами, внесеними постановою Пленуму від 25 грудня 1992р.)1.
При укладенні договорів дарування необхідно додержуватися спеціальних правил, встановлених для відчуження частки у спільному майні, об'єктів, використовуваних у підприємницькій діяльності тощо. Так, для укладення угод про відчуження спільного майна подружжя, що потребують обов'язкового нотаріального посвідчення, має бути письмова згода другого з подружжя.
Варто зазначити, що поняття "безоплатна передача майна" значно ширше за поняття "передача майна за договором дарування". Близькими за своїм змістом до дарування є відносини, що випливають з передавання майна у формі благодійництва, пожертв, нагородження преміями або цінними подарунками за певні заслуги чи у зв'язку з ювілеєм. Своєрідними формами дарування можна вважати внесення коштів батьками у кредитні установи на ім'я дітей, відмову одного з подружжя від частки у спільному майні на користь другого з
' Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. — Ч. 1 — «., 1995. — С. 49—57.
372Глава 13
них, відмову спадкоємця від спадщини на користь будь-кого з інших спадкоємців, держави або окремих юридичних осіб (ст. 553 ЦК), а також нагородження державними та міжнародними преміями за заслуги громадян та організацій перед державою, народами світу.
Не можуть вважатися даруванням виплати премій працівникам у порядку існуючої системи оплати праці, виплати в порядку соціального захисту населення, приватизація громадянами державного майна на підставі приватизаційних сертифікатів тощо.
У будь-якому суспільстві є прошарки населення з невеликими доходами, а також окремі громадяни, соціальне не захищені з різних суб'єктивних і об'єктивних причин. Особливо скрутним стає матеріальне становище значної частини населення у перехідні періоди реформування економіки, що відбувається нині і в Україні. За цих умов певну матеріальну допомогу найбіднішим верствам населення, хворим та інвалідам можуть надати організовані форми благодійництва. Розвиткові системи благодійництва має сприяти Закон України "Про благодійництво та благодійні організації" від 16 вересня 1997 р.1, за яким благодійництвом визнається добровільна безкорислива пожертва фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги, специфічними формами якої є меценатство і спонсорство. Цей закон визначив організаційно-правові засади благодійництва та діяльності благодійних організацій.
Урядовий кур”ер
Глава 14. Договір довічного утримання
За договором довічного утримання, одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом здоров'я (відчужувач), передає у власність другій стороні (набувачеві майна) будинок або частину його, взамін чого набувач зобов'язується надавати відчужувачеві довічне матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги (ст. 425 ЦК).
За своєю юридичною природою зазначений договір є одностороннім, оскільки у відчужувача є лише право вимагати від набувача надання обумовленого договором матеріального забезпечення, а набувач несе лише обов'язок — надавати відчужувачеві матеріальне забезпечення. І все ж цей договір не можна визнати чисто одностороннім, оскільки у набувача може виникнути право вимагати розірвання договору. Якщо незалежно від волі набувача його майновий стан змінився так, що він не спроможний надавати відчужувачеві обумовлене договором забезпечення (ст. 428 ЦК), набувач має право вимагати розірвання договору.
Зазначений договір набуває чинності з моменту його державної реєстрації і в цей же момент до набувача переходить право власності на будинок (інше майно). Отже договір слід визнати реальним. Разом з тим це договір, у якому обидві сторони мають певну вигоду, а тому він є сплатним.
І все ж юридичну природу зазначеного договору не можна достатньо з'ясувати лише наведенням зазначених характеристик. Необхідно з'ясувати місце договору довічного утри-
374Глава 14
мання у системі договорів. За чинним ЦК України, цей договір належить до групи договорів про надання послуг. За ЦК РРФСР він вважався різновидом договору купівлі-продажу, оскільки його основна мета — перенесення права власності від однієї особи до іншої на певних умовах. Відчужувач, який за віком чи станом здоров'я є непрацездатною особою, сам продає свій будинок чи його частину аби взамін одержати те матеріальне забезпечення, якого він потребує.
За ЦК України, зазначений договір належить до групи договорів про надання послуг. Законодавець того часу, коли приймався чинний ЦК, виходив з того, що непрацездатна особа, відчужуючи будинок чи його частину, має на меті передусім одержати утримання, догляд та інші послуги, яких вона потребує через непрацездатність. Відчуження будинку зумовлюється саме цією метою. Цим пояснюється місце договору довічного утримання не серед договорів про відчуження права власності, а серед договорів про надання послуг.
Проте розробники проекту ЦК України визнали, що метою договору довічного утримання є саме відчуження права власності на певне майно, тому у проекті зазначений договір вважається різновидом договору купівлі-продажу, і його віднесено до цієї групи договорів. Таку саму позицію займає ЦК Російської Федерації (статті 601—605).
Сторони у договорі довічного утримання. Безумовно, стороною даного договору може бути особа, яка відповідає загальним вимогам до контрагентів у договорах. Крім того, законодавець передбачає спеціальні вимоги, яким має відповідати сторона у договорі довічного утримання. Такими вимогами є: відчужувачем може бути лише фізична особа, що має певне майно на праві власності; ця особа має бути непрацездатною за віком або за станом здоров'я. При цьому не має значення фактичний стан здоров'я за віком, якщо відчужувач досяг пенсійного віку. Якщо йдеться про непрацездатність за станом здоров'я, то вік відчужувача не має значення. Головне аби відчужувач був непрацездатною особою, а внаслідок чого настала непрацездатність, то ця обставина правового значення не має. На нашу думку, немає ніякої потреби підкреслювати у законі, що особа має бути непрацездатною за віком або за станом здоров'я. Досить того, що ця особа
Договір довічного утримання 375
(відчужувач) непрацездатна, а непрацездатність може настати лише за віком або за станом здоров'я.
Проте, якщо йдеться про непрацездатність відчужувача за станом здоров'я, то в необхідних випадках стан здоров'я має бути засвідчений відповідними медичними висновками чи документами.
Проект ЦК України не містить такої вимоги до відчужувача як непрацездатність. Відповідно до ст. 798 проекту ЦК "за договором довічного утримання одна сторона (фізична особа) передає у власність іншій стороні (фізичній або юридичній особі) будинок або його частину; квартиру, інше нерухоме або таке, що має значну цінність, рухоме майно, взамін чого набувач майна зобов'язується надати відчужувачеві або зазначеній ним третій особі довічне грошове або матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду, медичного обслуговування, санаторно-курортного лікування та іншої необхідної допомоги".
Отже, за проектом ЦК України, відчужувачем може бути будь-яка фізична особа, що має майно на праві власності, яким вона може розпоряджатися на свій розсуд. З цього випливає, що будинок (його частина), який має перейти за договором у власність набувача, не може бути обтяжений заставою або іншими зобов'язаннями.
За чинним цивільним законодавством, набувачем за договором довічного утримання може бути тільки фізична особа, хоч у чинному ЦК України сказано, що набувачем може бути особа, при цьому не підкреслюється, що ця особа має бути фізичною (ст. 425). Проте судова практика пішла по шляху визнання набувачем за договором довічного утримання лише фізичної особи. Юридична особа, мовляв, не може бути набувачем за цим договором, оскільки укладення договору довічного утримання виходить за межі статутної діяльності юридичної особи.
Практика показала недоцільність такого обмеження, і тому проект ЦК України, як видно з наведеного визначення договору довічного утримання, визнав за можливе набувати права власності на будинок чи інше майно також і юридичною особою за цим договором.
Отже, за проектом ЦК України, набувачем майна за договором довічного утримання може бути будь-яка особа як фізична, так і юридична. При цьому юридична особа може
376 Глава 14
мати більші можливості для матеріального забезпечення відчужувана. Слід мати на увазі, що це застереження стосується і фізичної особи. Набувачем майна за договором довічного утримання має бути лише така особа, яка може і здатна надати відчужувачеві обумовлене договором матеріальне забезпечення. Якщо такої можливості вона не має, суд за позовом відчужувана може розірвати зазначений договір.
Спірним було питання, чи може утримання за договором надаватися лише відчужувачеві будинку, чи воно може надаватися і третім особам за вказівкою відчужувача. Із змісту ст. 425 ЦК України випливає, що матеріальне забезпечення за цим договором може надаватися лише відчужувачеві — непрацездатній особі. Проте і тут проект ЦК України пішов далі, у п. 2 ст. 798 якого зазначається: "Допускається встановлення довічного утримання на користь кількох фізичних осіб, частки яких у праві на одержання утримання вважаються рівними, якщо інше не передбачено договором". Отже, договором може бути обумовлено право на одержання утримання і на користь третіх осіб, яких, безумовно, визначає відчужувач майна.