— інші кредитно-фінансові установи — резиденти (страхові, інвестиційні, дилерські тощо), які одержали ліцензію Національного банку України на право здійснення валютних операцій;
— юридичні особи, які уклали (відповідно до правил,що встановлені Національним банком України) з уповноваженими банками агентські угоди на відкриття пунктів обміну іноземних валют;
— кредитно-фінансові установи — нерезиденти (в тому числі іноземні банки), які мають індивідуальний дозвіл Національного банку України на право здійснення операцій на МВРУ.
Структура МВРУ, крім зазначених вище суб'єктів, включає також валютні біржі або валютні підрозділи товарних і фондових бірж, які одержали ліцензію Національного банку України на право організації торгівлі іноземною валютою. Так, нині чільне місце серед суб'єктів МВРУ посідає Українська між-банківська валютна біржа (УМВБ).
Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про тимчасовий порядок використання надходжень в іноземній валюті" від 19 лютого 1993 р. № 16-93 та Указу Президента України "Про вдосконалення валютного регулювання" вщ 22 серпня 1994 р. було встановлено обов'язковий продаж
Правове регулювання купівлі-продажу не біржах 303
через уповноважені банки на МВРУ 50 відсотків надходжень у валюті на рахунку резидентів. Продаж цієї валюти здійснювався у такому порядку: 10 відсотків (за ринковим курсом) направлялися в офіційні валютні резерви Національного банку України, ЗО відсотків (за офіційним курсом) — через Міжвідомчий комітет з питань визначення пріоритетів використання валюти, 10 відсотків (за ринковим курсом) реалізовувалися на міжбанківській валютній біржі.
Разом з тим і за таких умов не підлягали обов'язковому продажу на валютному ринку валютні надходження, які:
• придбані у встановленому порядку через уповноважені банки або інші кредитно-фінансові установи, що мають ліцензію Національного банку України, на валютній біржі на здійснення операцій з валютними цінностями;
• одержані фізичними особами—резидентами (в тому числі у вигляді заробітної плати) від нерезидентів, за винятком коштів, отриманих від господарської діяльності;
• належали дипломатичним, консульським та іншим офіційним представництвам України за кордоном, які користуються імунітетом і дипломатичними привілеями, а також філіям і представництвам українських підприємств та організацій за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності;
• належали уповноваженим банкам та іншим кредитно-фінансовим установам, які мають ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій у межах, що не перевищують встановленого ліміту відкритої валютної позиції;
• надійшли на рахунки юридичних осіб — резидентів, що виступали посередниками, як виручка від продажу товарів та послуг за дорученням (на підставі договорів комісії, консигнації, агентських угод тощо) інших суб'єктів господарської діяльності і підлягали перерахуванню останнім;
• направлялися безпосередньо на погашення заборгованості в іноземній валюті за кредитами, одержаними резидентами від іноземних кредиторів за дозволом Національного банку України або за гарантією уряду (копії цих документів передаються відповідному уповноваженому банку);
• надходили як благодійні кошти на рахунки резидентів в іноземній валюті.
304Глава 10
Законом України "Про внесення змін до деяких декретів Кабінету Міністрів України з питань валютного регулювання" від 3 червня 1997 р. було скасовану дію норм, що передбачали обов'язковий продаж іноземної валюти господарюючими суб'єктами. Проте це не означає, що вони позбавляються права подібним чином реалізовувати свої повноваження розпоряджатися валютними надходженнями.
Юридичні особи—резиденти можуть купувати іноземну валюту через уповноважені банки або інші кредитно-фінансові установи, які мають валютну ліцензію Національного банку України, на валютних біржах (у тому числі на Українській міжбанківській валютній біржі):
1) для забезпечення їх зобов'язань перед нерезидентами щодо сплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей. Підставою для купівлі валюти в цьому разі можуть бути:
• передбачені або фактично імпортовані товари і продукція, крім давальницької сировини;
• передбачені або фактично імпортовані роботи матеріального і нематеріального характеру;
• послуги, які надаються резидентам України за кордоном і можуть бути страховими, медичними, навчальними, послугами зв'язку та телекомунікацій, організаційними послугами (зокрема, з організації та проведення міжнародних форумів);
• витрати в іноземній валюті для владнання прав інтелектуальної власності (авторські права), купівлі прав використання (зокрема, товарних знаків, виключних прав на реалізацію продукції), забезпечення представництва (зокрема, інтересів), для оплати прав участі (наприклад, у міжнародних організаціях);
2) для забезпечення витрат на службові відрядження за кордон у межах норм, встановлених Міністерством фінансів України;
3) для забезпечення переказів за кордон пенсій, стипендій та аліментів у порядку, передбаченому угодами про неторгові платежі з відповідними країнами;
4) для сплати за межі України відсотків за кредити, одержані з дозволу Національного банку України;
Правове регулювання купівлі-продажу на біржах 305
5) для репатріації капіталу, що належить іноземному інвесторові, який попередньо було інвестовано на території України, або прибутків на цей капітал (за наявності документального підтвердження про здійснення інвестиції та про розмір фактично отриманих у результаті цього прибутків іноземного інвестора).
Куплена і зарахована на спеціальний рахунок клієнта іноземна валюта має бути використана згідно з контрактом або відповідним документом протягом п'яти банківських днів.
Юридичні особи — нерезиденти можуть купувати іноземну валюту через уповноважені банки на валютних біржах для зворотної конвертації коштів, номінованих в українській валюті, які були отримані в результаті попереднього продажу іноземної валюти уповноваженому банку та зараховані на відкритий цим банком на ім'я нерезидента рахунок типу "С".
У зазначеному порядку здійснюється торгівля іноземною валютою у безготівковій формі, яка регулюється Тимчасовими правилами проведення валютних аукціонів Національного банку України, затвердженими Національним банком України 3 березня 1994 р.
Продаж готівкових валютних коштів банкам — членам УМВБ здійснює виключно Національний банк України на аукціонах, що проводяться в приміщенні Української міжбан-ківської валютної біржі, відповідно до Тимчасового порядку проведення аукціонів Національного банку України по продажу готівкових валютних коштів (лист Національного банку України від 31 січня 1995 р.).
§ 4. Правове регулювання обігу акцій у системі фондового ринку України
У ст.З Закону України "Про цінні папері фондову біржу" наведено вичерпний перелік видів цін паперів", до яких належать:
акції;
облігації;
облігації підприємств;
казначейські зобов'язання
306
ощадні сертифікати;
векселі;
приватизаційні папери.
Законом України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" від ЗО жовтня 1996 р. передбачений ще один вид цінних паперів — похідні цінні папери, що доцільніше було б віднести до таких інструментів фондового ринку, "які поєднують у собі елементи декількох видів цінних паперів або являють собою настільки специфічні документи, що їх неможливо віднести до тієї чи іншої категорії"1.
До похідних цінних паперів відносять опціони, ф'ючерси, форварди, варанти та інші.
Акція — особливий цінний папір серед інших внаслідок того, що це мобільніший, з одного боку, та найскладніший, з другого — фінансовий інструмент на ринку цінних паперів. З приводу акцій укладається найбільша кількість договорів на ринку цінних паперів, що зумовлює потребу в досконалому, чіткому законодавстві та детальному регулюванні правових відносин між суб'єктами фондового ринку.
Закон України "Про державне регулювання цінних паперів в Україні" від ЗО жовтня 1996 р. обіг цінних паперів визначає як укладення та виконання угод щодо цінних паперів, які не пов'язані з їх випуском.
Для того, щоб розглянути порядок укладення договорів, їх види та зміст, треба проаналізувати структуру ринку цінних паперів.
Розглядаючи структуру ринку цінних паперів можна виділити такі види суб'єктів ринку цінних паперів:
1) емітенти — суб'єкти, які здійснюють випуск цінних паперів. Оскільки випуск акцій — прерогатива акціонерних товариств, то емітентів акцій відносять до звичайних емітентів, тобто до емітентів, для яких випуск цінних паперів не є основним видом діяльності, без якого неможливо здійснювати інші види діяльності;
2) інвестори — це суб'єкти, які здійснюють вкладення коштів або іншого майна в цінні папери, стосовно акцій — це акціонери. Акціонери належать до звичайних інвесторів,
Кузнецова Н.С., Назарчук І.Р. Ринок цінних паперів в Україні: правові основи формування та функціонування. — К., 1998. — С. 45.
Правове регулювання купівлі-продажу на біржах 307
оскільки вкладення грошових коштів в акції не в їхнім обов'язком;
3) професійні учасники ринку цінних паперів— це суб'єкти, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів. Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні професійна діяльність здійснюється юридичними та фізичними особами виключно на підставі спеціальних дозволів (ліцензій), які видаються у порядку, передбаченому чинним законодавством.