Див.: Гражданское и торговое право капиталистических государств- — М„ 1993. — С. 332.
Купівля-продаж у роздрібній торгівлі 253
якщо такий встановлений законом або договором купівлі-продажу.
На наш погляд, запровадження в Україні такого критерію претензійного порядку як звернення покупця з претензією у "розумний строк" було б передчасним, адже історично у правовій системі СРСР і УРСР він ніколи не застосовувався, не мав і не може мати у правозастосовчій практиці свого реального юридичного тлумачення. Не можна не враховувати й того, що в товарообігу перебувають товари як тривалого, так і короткотривалого користування, для яких практично неможливо фізичне використання протягом дворічного строку. Тому введення ст. 235 ЦК УРСР претензійного 6-місячного строку було цілком обгрунтованим, а застосування на практиці підтвердило правомірність вибору. Виготовлювачі, які можуть забезпечити високу якість виготовлюваної продукції, завжди мають можливість самостійно встановити підвищені гарантійні зобов'язання або передбачити їх у договорі з покупцями.
Слід відзначити, що претензійний строк — це строк для добровільного задоволення вимог покупця, який виявив недоліки у межах цього строку.
Крім того, покупець має право задовольнити свої вимоги в судовому порядку в межах строків позовної давності (до речі, також скорочених).
Заради справедливості варто зазначити, що в новому ЦК РФ закріплення загального дворічного претензійного строку має певний позитивний аспект, який знайшов своє відображення у п. 5 ст. 477, згідно з яким покупець несе відповідальність і за недоліки, виявлені у товарі, на який встановлено гарантійний строк, і поза межами гарантійного строку, але в межах загального претензійного дворічного строку. Таким чином, за такого підходу немає сенсу встановлювати гарантійний термін менший ніж 2 роки. Однак така норма також не може бути абсолютно і єдино правильною, адже є багато виробів, які за такий строк зношуються і потребують або оновлення, або заміни.
Гарантійний строк зазначається в паспорті на товар, на його етикетці чи у будь-якому іншому документі, що додається до товару. Гарантійні строки обчислюються з дня роздрібного пропажу. Однак на сезонні товари (одяг, хутряні вироби, взуття та інші) гарантійний строк обчислюється з початку відпо-
254 Глава 8
відного сезону, що встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 р. Згідно з цією постановою затверджено перелік сезонних товарів, гарантійні строки для яких обчислюються з початку відповідного сезону, а саме: на одяг, хутряні та інші вироби весняно-літнього асортименту — з 1 квітня, осінньо-зимового асортименту — з 1 жовтня; на взуття зимового асортименту — з 15 листопада по 15 березня, весняно-осіннього асортименту — з 15 березня по 15 травня, літнього асортименту— з 15 травня по 15 вересня.
Захист прав споживачів на якісний товар здійснюється також шляхом встановлення термінів придатності і термінів служби (експлуатації).
Відповідно до п. 2 ст. 13 Закону України "Про захист прав споживачів" термін придатності встановлюється для медикаментів, харчових продуктів, виробів побутової хімії, парфю-мерно-косметичних та інших товарів, споживчі властивості яких можуть з часом погіршуватися і становити небезпеку для життя, здоров'я, майна і навколишнього середовища, який зазначається на етикетках, упаковці або в Інших документах, що додаються до них при продажу, і який "вважається гарантійним терміном". На відміну від гарантійного терміну, термін придатності обчислюють від дати виготовлення (а не від дати продажу), яка також має бути вказана на етикетці або в інших документах і визначається або часом, протягом якого товар придатний для використання, або датою, до настання якої товар придатний для використання.
Законодавець фактично визнав термін придатності гарантійним терміном, що було підтримано і в юридичній літературі1. Однак з таким підходом не можна погодитись, адже ці терміни мають абсолютно різне призначення, неоднаковий початок перебігу та різні правові наслідки закінчення цих термінів.
Різниця між ними Насамперед полягає в тому, що якщо з перебігом гарантійного терміну товар може не втрачати своїх властивостей і може використовуватися в майбутньому впродовж невизначеного часу, то з перебігом терміну придатності товар, як правило, втрачає свої властивості, що
Див.: Кройгор В.А. Защита прав потребителя. — Харьков, 1996.
С. 15.
Купівля-продаж у роздрібній торгівлі 255
робить неможливим його використання за призначенням. Крім того, якщо у товарі виявлено недоліки у період дії гарантійного терміну їх можна усунути шляхом ремонту, однак, як правило, не можна виправити недоліки, які виявлено в товарах у межах терміну придатності. Цей висновок підтверджує Закон України "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини" від 23 грудня 1997 р.1, згідно зі ст. 1 якого "строк придатності харчового продукту до споживання — проміжок календарного часу, визначений виробником цього продукту", протягом якого показники харчового продукту повинні відповідати нормам і правилам, чинним в Україні, у разі додержання відповідних умов зберігання. Як бачимо, у цьому законі строк придатності не отожнюеться з гарантійним терміном (строком).
У законодавстві, зокрема про торговельну діяльність, досить часто вживається поряд з поняттям "термін придатності" поняття "термін реалізації" (пункти 29, ЗО, 40 і 41 Порядку заняття торговельною діяльністю і правил торговельного обслуговування населення). При цьому не проводиться правового розмежування між цими поняттями. Дещо інший підхід спостерігається у Правилах продажу продовольчих товарів, затверджених наказом МЗЕЗторгу України від 28 грудня 1994 р. № 237, в яких зазначаються лише строки реалізації окремих груп продовольчих товарів. Це відповідно створює враження відсутності взаємозалежності між ними та їх повну самостійність. Насправді це не так, оскільки терміни придатності і терміни реалізації тісно взаємопов'язані. Встановити термін реалізації товару у торговельній мережі неможливо без визначення відповідними нормативними приписами термінів придатності, тобто первісним є термін придатності, а похідним — термін реалізації.
Так, згідно з п. 1.7 Правил продажу продовольчих товарів кожна партія продукції має супроводжуватися документами, в яких зазначаються дата виготовлення і час виходу хліба з печі, від якого відраховується строк реалізації. Проте і термін придатності за Законом України "Про захист прав споживачів" має обчислюватися від дати виготовлення. Однак на практиці термін реалізації може виявитися меншим, порівня-
' Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 19. — Ст. 98.
256 Глава 8
но з терміном придатності. Наприклад, торговельне підприємство одержало 1 квітня 1996 р. макаронні вироби, виготовлені 1 січня 1996 р„ на які встановлено 12-місячний термін придатності. За таких умов залишковий термін реалізації торговельним підприємством даного товару становить дев'ять місяців. У зв'язку з цим постає також питання про можливість збігу кінцевих термінів придатності і реалізації. На нашу думку, термін реалізації має встановлюватися таким чином, щоб для використання проданого товару залишався певний термін придатності, адже продаж його у момент закінчення терміну придатності фактично позбавляв би споживача можливості використати цей товар. Однак у будь-якому разі у Правилах продажу продовольчих товарів має бути враховано положення законодавства про захист прав споживачів, яке надасть юридичного значення термінам придатності, а не термінам реалізації. Це можна зробити шляхом визначення співвідношення цих понять або заміни терміну реалізації на термін придатності.
Закон України "Про захист прав споживачів" передбачає ще один термін — термін служби товару. Так, виготовлювач зобов'язаний забезпечити можливість використати товар за призначенням протягом терміну його служби, передбаченого нормативним документом або встановленого ним за домовленістю із споживачем, а в разі відсутності таких термінів — протягом 10 років. Для цього він повинен забезпечити технічне обслуговування та гарантійний ремонт товару, а також випуск і поставку для підприємств, що здійснюють технічне обслуговування та ремонт, у необхідних обсягах і асортименті запасних частин протягом усього терміну його виробництва, а після зняття з виробництва — протягом терміну служби, в разі відсутності такого терміну — протягом 10 років (ст. 12).
Термін служби товару не є гарантійним терміном, протягом якого виготовлювач зобов'язаний безоплатно усувати виявлені недоліки в товарі та забезпечувати використання його за призначенням. Такий обов'язок покладається на виготовлювача (продавця) лише у межах гарантійного терміну.
Звертає на себе увагу той факт, що термін служби товару (термін експлуатації) може визначатися на розсуд виготовлювача. Думається, що експлуатаційний термін нині у будь-якому разі не може бути менший за гарантійний термін.
Купівля-продаж у роздрібній торгівлі 257
І все ж таки редакція ст. 12 Закону спонукає виготовлювачів самостійно встановлювати терміни служби товару, адже за таких умов вони можуть встановити їх значно меншими 10 років, знижуючи до мінімально можливих. З метою запобігання штучному заниженню термінів служби та підвищення ефективності захисту прав споживачів бажано було б, щоб Держстандарт визначив мінімальні межі термінів служби особливо важливих для населення товарів (зокрема, побутової техніки). Уявляється також надто завищеним максимальний термін служби у тому разі, коли він не встановлений виготовлювачем. Встановлення такого максимального терміну служби має здійснюватися з урахуванням особливостей того чи іншого виду товару.