' Див.: Советское гражданское право. — М., 1968. — Т. 1. — С. 282;
Советское гражданское право. — М., 1985. — Т. 1. — С. 283 та ін.
Купівля-продаж у роздрібній торгівлі 249
боржник (продавець) відповідає перед кредитором за доброякісність переданої речі1.
У сучасній цивільно-правовій літературі спостерігається тенденція до підтримки поняття гарантійних строків, сформованого в літературі радянського періоду, незважаючи на наявність законодавчого визначення поняття гарантійного терміну. Відповідно вважається, що суть гарантійного строку полягає в тому, що при виявленні у продукції протягом гарантійного строку відступів від умов договору про якість покупець на свій вибір може вимагати передбачених законом дій2. Така підтримка має підґрунтя, адже на виготовлювача (продавця) можуть бути покладені не будь-які, а цілком конкретні обов'язки, передбачені законом.
Необхідно визнати некоректним в юридичному розумінні застосування поняття "нормальна робота" товару, оскільки фактично йдеться про обов'язок виготовлювача (продавця) гарантувати покупцеві можливість використання придбаного товару за призначенням. Тому, з урахуванням викладеного, гарантійний термін можна визначити як термін, встановлений законодавством або договором, протягом якого виготовлювач (продавець) зобов'язаний забезпечити споживачеві можливість використати придбаний товар за призначенням, а у разі виявлення протягом цього терміну недоліків — задовольнити вимоги споживача, передбачені законом.
У Законі України "Про захист прав споживачів" не визначаються товари, на які обов'язково мають встановлюватися гарантійні терміни. Думається, що в обов'язковому порядку повинні встановлюватися гарантійні терміни на всю побутову електроніку та іншу складну побутову техніку, що певною мірою запобігатиме побутовому травматизмові. У цьому законі мали б бути визначені орієнтовні критерії щодо обов'язковості встановлення гарантійних термінів.
Не визначає Закон України "Про захист прав споживачів" ні мінімальний, ні максимальний розмір гарантійного строку. Що стосується максимального гарантійного строку, то тут не
1 Див.: Юридический знциклопедический словарь. — М., 1984. — С. 58—59.
2 Див.: Луць В.В. Строки захисту цивільних прав. — Львів, 1993. — С. 4—20; Цивільне право. Загальна частина. — К., 1995. — С. 201; Гражданское право Украйну. — Ч. 1. — Харьков, 1996. — С. 248.
250 Глава 8
повинно бути ніяких обмежень, адже виготовлювач чи продавець можуть його збільшувати на власний розсуд, що лише сприятиме підвищенню рівня захисту прав споживачів. Інша справа, яким має бути мінімальний гарантійний строк? Для відповіді на це запитання доречно звернутися до первісної редакції Закону 1991 р., у ст. 6 якого зазначалося, що всі види продукції повинні мати гарантійний строк, а якщо його не встановлено, слід вважати, що продукція має строк гарантії 18 місяців, який обчислюється від дати продажу або, якщо її не вказано, від дати випуску продукції.
Наведена редакція ст. 6 Закону 1991 р. не була позбавлена огріхів. Так, недоцільним уявляється правило про встановлення гарантійних строків на всі види продукції, оскільки для простих (технічно не складних) виробів у цьому немає потреби, надто завищений був гарантійний строк (18 місяців) для тих випадків, коли виготовлювач (продавець) не встановив самостійно певного гарантійного строку. І все-таки ця норма стимулювала виготовлювачів до встановлення певного гарантійного строку, який міг бути і менший ніж 18 місяців.
Не дає відповіді на поставлене питання і проект нового ЦК України, в якому також немає критеріїв для встановлення мінімальних розмірів гарантійних строків. Однак, чинний ЦК України може дати підстави для певних висновків. Так, відповідно до ст. 235 ЦК (у редакції від 15 липня 1994 р.) покупець має право заявити продавцеві претензію з приводу того, що він не зробив застереження щодо недоліків проданої речі, на яку не встановлений гарантійний строк, якщо недоліки були виявлені протягом шести місяців, відносно нерухомого майна — не пізніше трьох років з дня передачі їх покупцеві, а якщо день передачі нерухомого майна встановити неможливо або коли майно перебувало у покупця до укладення договору купівлі/продажу — з дня укладення договору купівлі-продажу.
Подібна норма міститься у п. 4 ст. 13 Закону України "Про захист прав споживачів". У ньому записано, що стосовно товарів, на які гарантійні терміни не встановлено, споживач має право пред'явити продавцеві відповідні вимоги, якщо недоліки були виявлені протягом шести місяців, а щодо нерухомого майна — не пізніше трьох років з дня передачі їх споживачеві. Особливістю цієї норми є те, що _тут можливість пред'явлення претензійних вимог не поставлена у залежність
Купівля-продаж у роздрібній торгівлі 251
від того, чи зробив продавець застереження щодо недоліків, чині.
Наведений шестимісячний (трирічний щодо нерухомості) строк, хоч і названий претензійним, але цілком правомірним може бути висновок, що будь-яка річ має зберігати свої функціональні можливості, тобто зберігати якості, обумовлені при укладенні договору. Тому можна припустити, що за загальним правилом гарантійний строк у будь-якому разі не повинен бути менший ніж шість місяців, адже гарантійні строки засвідчують підвищені зобов'язання продавця щодо якості продаваних товарів. Як правило, гарантійні строки на складну побутову техніку встановлювалися один рік і більше. Водночас іноді встановлювалися гарантійні строки менші ніж 6 місяців, зокрема щодо взуття та інших швидкозношуваних
виробів1.
Якщо законодавство встановлює певний гарантійний строк, то виготовлювач або продавець безперечно має право його збільшувати. Думається, що дане правило бажано було б закріпити в Законі України "Про захист прав споживачів", оскільки це сприяло б підвищенню конкурентоспроможності товарів.
Принципово новий підхід до встановлення строків пред'явлення вимог у зв'язку з недоліками проданого товару закладено у проекті нового ЦК України. Так, відповідно до ст. 710 проекту ЦК України, якщо на товари не встановлено гарантійний строк або строк придатності, вимоги, пов'язані з недоліками, покупець може пред'явити за умови, що недоліки у проданому товарі були виявлені в розумний строк, але в межах двох років, а щодо нерухомого майна — не пізніше ніж через три роки з дня передання товару покупцеві, якщо триваліші строки не визначені законом або договором. Хоч даний строк і не називається претензійним, але сумнівів у тому, що він є саме таким не може бути. Якщо це так, то дворічний строк, встановлений для пред'явлення вимог у зв'язку з недоліками проданого товару (фактично претензії), є надмірно високий. За таких умов може виявитися, що гарантійний строк, як спосіб підвищеного захисту прав
1 Правила обміну взуття вітчизняного виробництва і імпортного, придбаного в магазинах державної і кооперативної торгівлі від ЗО січня 1980 р.
252 Глава 8
покупців, буде в багатьох випадках менший порівняно із загальнопретензійним або дорівнюватиме йому1.
Запропонована норма запозичена з Віденської конвенції 00Н про договори купівлі-продажу товарів 1980 р., ст. 39 якої встановлює обов'язок покупця заявити претензію про невідповідність товару законним або договірним умовам у розумний строк після виявлення або можливого виявлення покупцем цих невідповідностей, але у будь-якому разі у строк, який не може перевищувати 2 років. У Віденській конвенції не передбачається, щодо яких товарів претензійний строк може бути менший 2 років, а також немає прямого застереження щодо можливості поширення цього правила на товари з гарантійним строком.
В Україні, як у державі з перехідною економікою, такий строк може виявитися надто великим, адже загальновідомо, що рівень якості товарів забезпечується насамперед науково-технічним рівнем виробництва. Між тим, навіть в індустріальне високорозвинутих країнах з обережністю підходять до визначення претензійних строків. Так, у Франції встановлюється "короткий строк" для пред'явлення претензії щодо неналежної якості товару, який у судовій практиці становить кілька місяців, у ФРН — 6 місяців. Правда, в англо-американському праві діє "розумний строк", який у США не може перевищувати 2 років2.
Норми Віденської конвенції відображені і в новому Цивільному кодексі Російської Федерації. Так, у ст. 477 цього кодексу записано, що якщо на товар не встановлено гарантійний строк чи строк придатності, вимоги, пов'язані з недоліками товару, можуть бути пред'явлені покупцем за умови, що вони були виявлені в розумний строк, але в межах двох років з дня передачі товару покупцеві або в межах тривалішого строку,
Як свідчить аналіз технічної документації на вироби, що реалізуються у роздрібній торгівлі, гарантійні строки на вироби вітчизняного виробництва (в тому числі і радянського періоду) здебільшого коливаються в межах 1—3 років. Так, на парасольку (ЖСз к ПА) він встановлений 12 місяців, на канцелярську друкарську машинку "Листвиця" — 24 місяці, на електросоковижималку СВП-2 — ЗО місяців, на холодильник "ОКА-6М" — 36 місяців.