Протиправність діяння страхувальника. На всіх підприємствах, в установах, організаціях мають бути створені здорові і безпечні умови праці. Для цього підприємство повинно запроваджувати сучасні засоби техніки безпеки і створювати належні санітарно-гігієнічні умови з тим, щоб запобігти випадкам виробничого травматизму і виникненню професійних захворювань (ст. 153 Кодексу законів про працю України). Протиправні діяння страхувальника — це порушення ним обов'язку із забезпечення здорових І безпечних умов праці, тобто невжиття ним усіх залежних від нього заходів щодо охорони праці робітників. Характер і кількість цих заходів визначаються існуюючим рівнем техніки, технології виробництва, техніки безпеки, виробничої санітарії. Тому відсутні протиправні діяння страхувальника, і він не відповідає
' Приклад запозичений з неопубпікованої судової практики України
Зобов'язання Із заподіяння шкоди 865
перед потерпілим, якщо ушкодження здоров'я потерпілого робітника є результатом тривалого діяння на його організм шкідливих умов виробництва, які не можна усунути за існуючого рівня техніки безпеки.
Протиправна бездіяльність страхувальника має місце, якщо він не виконав обов'язку із забезпечення трудової і виробничої дисципліни працівників (ст. 141 Кодексу про працю України), внаслідок чого заподіяно ушкодження здоров'я працівникові, який не причетний до порушення дисципліни. Підприємство-страхувальник у цьому випадку відповідає перед потерпілим. Існує й інша думка, за якою перед потерпілим повинен відповідати безпосередній заподіювач шкоди — правопорушник дисципліни, особистість якого встановлюється вироком по кримінальній справі.
Причинний зв'язок між протиправним діянням і шкодою. Потерпілий набуває права на відшкодування шкоди, якщо вона є наслідком неправомірної діяльності страхувальника. Встановлення причинного зв'язку означає встановлення кількох проміжних ланцюгів між неправомірною діяльністю страхувальника і втратою заробітку: протиправні дії страхувальника зумовлюють настання нещасного випадку, який призводить до ушкодження здоров'я, що спричинює втрату працездатності. Втрата працездатності пов'язана з втратою заробітку.
Вина страхувальника. Під виною страхувальника слід розуміти вину працівника чи працівників даного підприємства-страхувальника, яка Допущена ними під час виконання своїх трудових (службових) обов'язків (ст. 441 ЦК). Потерпілий не повинен доводити вину страхувальника. Іншими словами, вина страхувальника припускається. Для звільнення від відшкодування шкоди страхувальник повинен довести, що шкоду заподіяно не з його вини. Вина страхувальника може бути встановлена в кожному конкретному випадку на підставі відповідних документів та інших юридичних фактів. До них належать:
1) акт про нещасний випадок на виробництві або акт про професійне захворювання;
2) висновок посадових осіб (органів), які здійснюють контроль за станом охорони праці та додержанням законодавства
28 О. Дзера
| 860 |
| Глава 35 |
про працю, або профспілкового органу про причини ушкодження здоров'я;
3) медичний висновок про професійне захворювання;
4) рішення про накладення адміністративного або дисциплінарного стягнення на винних осіб;
5) рішення органів соціального страхування про відшкодування власником (страхувальником) витрат на допомогу працівникові в разі тимчасової непрацездатності у зв'язку з ушкодженням здоров'я;
6) вирок або рішення суду, постанова прокурора, висновок органів дізнання або попереднього слідства;
7) показання свідків.
Наявність трупових відносин. Страхувальник відповідає перед своїми працівниками, з якими він пов'язаний трудовими відносинами. Прийняття працівника на роботу і фактичний початок його трудової діяльності мають збігатися у часі. Якщо працівник приступив до роботи раніше, ніж був оформленим на неї, виникнення трудових відносин визначається моментом фактичного початку його трудової діяльності.
Заподіяння працівникові ушкодження здоров'я (каліцтва), пов'язаного з виконанням ним трудових обов'язків. Каліцтво визнається пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, якщо воно заподіяно:
1) на території страхувальника (під територією спід розуміти земельну ділянку за генеральним планом, на якій розташовані виробничі, допоміжні та службові приміщення);
2) за межами території страхувальника при виконанні працівником роботи за завданням страхувальника (наприклад, на комунікаціях тепло- та електромережі, на ремонтних роботах житлового фонду організації);
3) під час прямування до місця роботи і з роботи на транспорті, що наданий страхувальником.
Для покладення цивільної відповідальності на страхувальника необхідно встановити причинний зв'язок між нещасним випадком по заподіянню каліцтва і виконанням працівником трудових обов'язків. Положенням про розслідування і облік нещасних випадків на виробництві від 10 серпня 1993 р.1 передбачено, що деякі нещасні випадки, навіть коли вони ста-
ЗП України. — 1994. — Nв 1. — Ст. 1.
Зобов'язання Іа заподіяння шкоди 867
лися на виробництві, розглядаються як такі, що не пов'язані з ним. Такими є нещасні випадки, які сталися:
1) при виготовленні в особистих цілях без дозволу адміністрації будь-яких предметів;
2) при використанні в особистих цілях транспортних засобів, належних страхувальникові;
3) при проведенні спортивних ігор на території страхувальника;
4) при розкраданні матеріалів, інструментів тощо;
5) у результаті сп'яніння, коли воно не є наслідком дії технічних спиртів, ароматичних, наркотичних та інших подібних речовин, що їх застосовують у виробничих процесах.
Страхувальник не несе цивільної відповідальності перед потерпілим робітником за каліцтво або смерть, якщо вони виникли внаслідок порушення потерпілим трудової дисципліни. Наприклад, нещасний випадок стався через пустощі, сварку з особистих мотивів. У цьому разі безпосередній заподіювач відповідає перед потерпілим.
Цивільна відповідальність страхувальника незалежно від вини за заподіяння ушкодження здоров'я і смерті застрахованій особі. Чинне законодавство передбачає випадки, коли конкретні страхувальники відповідають перед потерпілими робітниками незалежно від вини, тобто відповідальність настає і за відсутності вини. Авіаційні підприємства зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ушкодженням здоров'я членам екіпажу повітряного судна України у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків при злітанні, польоті і посадці повітряного судна. Єдиною обставиною, яка звільняє авіаційні підприємства від відповідальності, є вина потерпілих членів екіпажу у формі умислу. Обов'язок довести їх навмисну вину покладено на страхувальника, тобто на авіаційні підприємства. Потерпілий член екіпажу не повинен доводити свою невинність. Груба необережність потерпілого члена екіпажу не може звільнити страхувальника від відповідальності. Отже, авіаційні підприємства відповідають і за випадкове заподіяння шкоди членам екіпажу, в тому числі за шкоду, що виникла внаслідок непереборної сили (ст. 29 Повітряного кодексу України). Якщо заподіяння каліцтва екіпажу сталося в зв'язку з виконанням ними службових обов'язків під час стоянки, прибирання або ремонту судна, то авіаційні підприємства відповідають тільки за наявності їхньої
28*
868 Глава 35
вини. Такі самі правила застосовуються у разі смерті члена екіпажу.
Підстави відповідальності нестрахувальника за ушкодження здоров'я і заподіяння смерті застрахованій особі.
Якщо ушкодження здоров'я заподіяно нестрахувальником, тобто фізичною або юридичною особою, з якими потерпілий не перебуває у трудових відносинах, то вони несуть відповідальність за заподіяну шкоду. При цьому, коли шкоду заподіяно джерелом підвищеної небезпеки, належним нестра-хувальникові, то він відповідає перед потерпілим як володілець джерела підвищеної небезпеки незалежно від вини (ст. 450 ЦК). В інших випадках нестрахувальник відшкодовує шкоду при встановленні загальних підстав відповідальності (ст. 440 ЦК).
Зміст і розмір відшкодування шкоди. Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, складається з:
1) виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності;
2) виплати у відповідних випадках одноразової допомоги потерпілому (членам сім'ї та утриманцям потерпілого);
3) компенсації витрат на медичну та соціальну допомогу (посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо);
4) за наявності факту моральної шкоди потерпілому відшкодовується моральна шкода.
Розмір відшкодування у вигляді періодичних платежів визначається залежно від таких факторів: а) розмір середньомісячного заробітку; б) відсоток втрати професійної працездатності; в) відсоток вини потерпілого (ст. 454 ЦК, пункти 4, 9, 22, 23^ 26 та 29 Правил від 23 червня 1993 р.). Далі будуть охарактеризовані зазначені фактори.
Середньомісячний заробіток. Відшкодування шкоди полягає у виплаті потерпілому грошових сум у розмірі заробітку, який він втратив внаслідок втрати або зниження професійної працездатності. Середній заробіток береться за бажанням потерпілого за 12 або останні 3 повні календарні місяці роботи, що передують каліцтву або настанню стійкої втрати працездатності при професійному захворюванні. Для визначення початку перебігу 12- або 3-місячного періоду необхідно зазначити місяць, в якому стався нещасний випа-