Обмежено дієздатні громадяни внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами не можуть бути звільнені від відповідальності за заподіяну ними шкоду (ст.15ЦК).
§ 10. Відповідальність за шкоду, спільно заподіяну кількома особами
Під спільним заподіянням шкоди слід розуміти єдність дій співзаподіювачів, яка полягає в такому їх взаємозв'язку, коли кожна дія і всі у сукупності дії є необхідною причиною сумісної (неподільної") шкоди. Отже, при спільному заподіянні шкоди виключення хоч би однієї дії із комплексу дій співзаподіювачів не веде до виникнення сумісного (неподільного) шкідливого результату. Спільному заподіянню шкоди властиві дві ознаки. По-перше, єдність дій співзаподіювачів, яка причинно зумовлює настання шкоди. Ця ознака свідчить про особливості причинного зв'язку між діяльністю співзаподіювачів і шкодою. Діяльність кількох осіб у сукупності причинно зумовлює шкоду. По-друге, це сумісність (неподільність) заподіяної шкоди, тобто неможливо визначити, яка частина шкоди чиїми діями заподіяна. Обидві ознаки мають об'єктивний характер. У навмисних правопорушеннях (злочинах) спільність (єдність) дій співзаподіювачів визначається не лише об'єктивними ознаками, а й суб'єктивною ознакою — спільністю їхньої волі, спрямованої на досягнення відповідного результату. Прикладом спільного
Зобов'язання Із заподіяння шкоди
заподіяння шкоди є заподіяння шкоди третім особам внаслідок зіткнення (взаємодії) джерел підвищеної небезпеки або заподіяння шкоди в резулотаті вчинення групового злочину (розкрадання державного майна за попередньою змовою групою осіб).
Особи, які спільно заподіяли шкоду, солідарне відповідають перед потерпілим (ст. 451 ЦК).
Солідарні зобов'язання виникають, якщо вони передбачені договором або встановлені законом. Саме ст. 451 ЦК У країни належить до тих, які передбачають солідарні зобов'язання. Солідарна відповідальність співзаподіювачів зумовлена суттю і змістом спільного заподіяння шкоди. Оскільки при спільному заподіянні шкода має сумісний (неподільний) характер і тому неможливо виявити, яка частина шкоди чиїми діями заподіяна, то потерпілий має право вимагати відшкодування заподіяної шкоди як від усіх співзаподіювачів разом, так і від кожного окремо, як повністю, так і в частині боргу (ст. 175 ЦК), тобто вимагати покладення на спільних співзаподіювачів солідарної відповідальності.
Підстави солідарної відповідальності спільних заподіювачів шкоди визначаються відповідно до статей 440 і 450 ЦК України. Згідно зі ст. 450 ЦК У країни співзаподіювачі як володільці джерел підвищеної небезпеки відповідають незалежно від вини. Здебільшого солідарну відповідальність несуть особи, які заподіяли шкоду спільними злочинними діями як співучасники1. Судова практика виходить з того, що суди мають право покласти на підсудних, спільними діями яких заподіяна шкода, часткову, а не солідарну відповідальність, якщо такий порядок стягнення цілком відповідає інтересам позивача і забезпечить повне відшкодування шкоди.
При визначенні розміру солідарної відповідальності враховується вина потерпілого у формі грубої необережності, а також майновий стан спільних заподіювачів (ст. 454 ЦК).
Суб'єктами солідарної відповідальності можуть бути як громадяни, так і юридичні особи.
Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна" від 31 березня 1989 р. із змінами від 25 грудня 1992 р. // 36. постанов Пленуму Верховного Суду Украіни. — Ч. 1. — К„ 1995. — С. 86.
862Глава 35
§ 11. Особливості відшкодування шкоди при ушкодженні здоров'я і заподіянні смерті громадянинові
Підстави та розмір відповідальності за ушкодження здоров'я і заподіяння смерті встановлені залежно від того, кому, ким і за яких обставин заподіяно шкоду. Тому необхідно розрізняти такі випадки відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю і життю громадянина:
1) відповідальність за ушкодження здоров'я і смерть громадянина, пов'язані з виконанням ним трудових обов'язків (ст. 456 ЦК);
2) відповідальність за ушкодження і смерть громадянина, за якого той, хто заподіяв шкоду, не зобов'язаний сплачувати страхові внески (ст. 457 ЦК);
3) відповідальність за ушкодження здоров'я і смерть громадянина, який не підлягає соціальному страхуванню (ст. 461 ЦК);
4) відшкодування шкоди при ушкодженні здоров'я неповнолітнього (ст. 462 ЦК).
Отже, чинне законодавство передбачає чотири види зобов'язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадянина. Встановлення зазначених деліктних зобов'язань зумовлено специфікою об'єкта посягань: йдеться про заподіяння ушкодження здоров'я, заподіяння смерті. Це в свою чергу викликало необхідність застосування спеціальних правил, що регулюють визначення розміру відшкодування. Крім зазначених статей ЦК України, при визначенні розміру відшкодування слід застосовувати Правила відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. (із змінами та доповненнями до них, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 1994 р.)1. Керівні роз'яснення Пленуму Верховного Суду України щодо застосування зазначеного цивіль-
' Урядовий кур'єр. — 1994. — 28 липня.
863
ного законодавства передбачені в постанові "Про внесення змін та доповнень до постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від Є липня 1994 р.
Необхідність відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю особи, зумовила введення спеціальних понять: "каліцтво", "інше ушкодження здоров'я", "професійна непрацездатність", "професійне захворювання" тощо, які будуть розкриті у процесі характеристики відповідних зобов'язань. Між собою зобов'язання із заподіяння шкоди життю і здоров'ю особи різняться за суб'єктним складом, методами обчислення розміру відшкодування, про що буде сказано далі.
Право громадян на їх матеріальне забезпечення у разі повної або часткової втрати працездатності, а також втрати годувальника гарантується соціальним страхуванням працівників, допомогою по тимчасовій непрацездатності, сплатою страхових внесків власниками підприємств, установ та організацій. Власники підприємств, установ, організацій, які сплачують внески на соціальне страхування, є страхувальниками. Такий самий обов'язок покладається на релігійні організації, якщо вони використовують за договором працю окремих осіб. Робітники, службовці, які працюють на підставі трудового договору, члени кооперативів, члени творчих спілок, а також інші творчі працівники, що не є членами творчих спілок, інші особи, які підлягають соціальному страхуванню, є застрахованими особами.
Зазначену термінологію — страхувальник, застрахована особа — можна включити в назву зобов'язань із заподіяння шкоди життю і здоров'ю особи, і тому їх назва значно скорочується: а) відповідальність страхувальника за ушкодження здоров'я і смерть застрахованої особи; б) відповідальність нестрахувапьника за ушкодження здоров'я і смерть застрахованої особи.
Підстави відповідальності страхувальника за ушкодження здоров'я і смерть застрахованої особи. Якщо робітникові у зв'язку з виконанням ним своїх трудових (службових) обов'язків заподіяно шкоду здоров'ю страхувальником, останній відповідає перед потерпілим за наявності загальних і спеціальних підстав цивільної відповідальності (ст. 440 ЦК). Спеціальні підстави відповідальності — це наявність трудових
864 Глава 35
відносин між страхувальником і потерпілим працівником, заподіяння шкоди, пов'язаної з виконанням працівником своїх трудових обов'язків.
Наявність шкоди. Під шкодою розуміють знищення або зменшення матеріального або нематеріального блага. Чинне законодавство (ст. 456 ЦК, Правила від 23 червня 1993 р.) передбачає відповідальність за шкоду, заподіяну працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Каліцтво — це раптове ушкодження здоров'я, що виникло внаслідок нещасного випадку в результаті діяння зовнішніх сил і пов'язане зі стійкою чи тимчасовою втратою працездатності. Під іншим ушкодженням здоров'я слід розуміти професійне захворювання, що виникло внаслідок винного порушення власником підприємства правил техніки безпеки, промислової санітарії, а не в результаті тривалої роботи, пов'язаної з певними виробничими шкідливостями. Наприклад, у цеху, де працював потерпілий, була дуже погана вентиляція, і концентрація шкідливих речовин у повітрі перевищувала норму в 150 раз. Врахувавши ці обставини, суд дійшов висновку, що дійсною причиною професійного захворювання є винне порушення підприємством правил техніки безпеки і промислової санітарії. Норми Правил від 23 червня 1993 р. поширюються на всі професійні захворювання, в тому числі на професійні захворювання групи пневмоконіоз1.