Див.: Кнсипь В., Шевченко Я. Договорньїй процесе во внешнеторго-вой деятельности Украины / Реализация международно-правовых норм вовнутреннем праве. — К., 1992. — С.204.
775
Зобов'язання у сфері Інвестицій та і
сини, які виникають за ініціативою та волею окремої особи1 (в даному випадку — інвестора).
Під договором розуміють угоду сторін, спрямовану на встановлення, зміну або припинення прав та обов'язків. За своєю структурою цивільно-правовий договір становить систему правових зв'язків між його учасниками, які діють у рамках визначеного періоду часу та спрямовані на досягнення певного результату. Договір є однією з основних підстав виникнення зобов'язань. Водночас договір є засобом конкретизації сторонами взаємовідносин, які базуються на спеціальній правовій базі, що регулює ці відносини.
Згідно із Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" під зовнішньоекономічним договором (контрактом) розуміють матеріально оформлену угоду двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямовану на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.
Держава в інвестиційному законодавстві регламентує форми здійснення та види іноземних інвестицій, правові гарантії їх захисту, а також сфери можливого застосування. У договорі сторони на основі чинної нормативної бази регулюють взаємовідносини в галузі інвестиційної діяльності. Тому правовідносини між учасниками інвестиційної діяльності не завжди можуть охопити адміністративне чи міжнародне право, оскільки за своєю природою вони мають цивілістичний характер. Цей висновок базується на тому, що відносини учасників здійснюються на засадах рівності сторін. Крім того, змістом договору є згода двох або більше сторін, спрямована, як правило, на встановлення цивільних прав та обов'язків. Інвестиційний договір фактично застосовується у сфері господарських відносин з участю іноземного елемента. Тому він спрямований на встановлення, зміну або припинення господарських прав та обов'язків учасників інвестиційних відносин. Отже, конкретизуючим фактором є господарський характер договору (контракту) між учасниками інвестиційних відносин.
1 Див.: Азимов Й. О торговом ицивильном праве / Проблеми підготовки нового Цивільного кодексу України. — К., 1993. — С. 25.
776 Глава 33
Разом з тим інвестиційні договори (контракти) мають певні особливості. Насамперед це стосується суб'єктного складу договору. Однією зі сторін в інвестиційному договорі (контракті) завжди є іноземний інвестор. Предметом такого договору є іноземна інвестиція у будь-якому передбаченому законодавством України вигляді. Тому на такі договори поширюються (крім загальних цивілістичних норм) положення Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" та законодавства про іноземні інвестиції.
Згідно із зазначеним законом зовнішньоекономічний договір (у тому числі інвестиційний) укладається в письмовій формі, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України. У разі, якщо зовнішньоекономічний договір (контракт) підписується фізичною особою, потрібен тільки підпис цієї особи. Від імені інших суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності договір (контракт) підписують дві особи: особа, яка має таке право згідно з посадою відповідно до установчих документів, та особа, яку уповноважено дорученням, підписаним керівником суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності, якщо установчі документи не передбачають іншого.
Вимога щодо зазначеного порядку підписання зовнішньоекономічних договорів трансформувалася в українське законодавство з Постанови Ради Міністрів СРСР "Про порядок підписання зовнішньоторговельних договорів". Сьогодні така вимога видається анахронізмом. Тим більше, що однією з тенденцій розвитку українського законодавства має бути однаковий підхід до регулювання схожих відносин з участю як вітчизняних, так і іноземних суб'єктів господарської діяльності. У цьому контексті необхідно закріпити однакові критерії стосовно форми зовнішньоекономічного (інвестиційного) договору.
Нині законодавство України декларує різний підхід до цього питання. Зокрема для угод, які опосередковують внутрішній господарський обіг, недодержання відповідної форми тягне за собою її недійсність у випадках, прямо передбачених у законі. Недодержання простої письмової форми позбавляє сторони права у разі спору посилатися на показання свідків.
Недодержання письмової форми зовнішньоекономічних договорів та порядку їх підписання є підставою визнання їх недійсними. На наш погляд, такий підхід недостатньо обгрунтований. Одним із наслідків визнання угоди недійсною є дво-
Зобов'язання у сфері Інвестицій та виробничої кооперації 777
стороння, одностороння реституція або недопущення реституції. Для застосування перелічених законом наслідків необхідно встановити, що саме виконано за угодою. Але у такому випадку фактично доводиться наявність самої угоди. Отже, немає потреби після встановлення факту укладення самої угоди визнавати її недійсною лише тому, що не додер-жано письмової форми. Тому щодо зовнішньоекономічних угод (інвестиційних контрактів) у законодавстві необхідно закріпити аналогічні підходи як і до угод, що опосередковують внутрішній господарський обіг, а саме—у разі недодержання простої письмової форми сторони позбавляються права посилатися на показання свідків і лише у випадках, прямо передбачених законом, така угода визнається недійсною.
Віденська конвенція 00Н про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р. (Україна ратифікувала її в 1991 р.) не вимагає, щоб договір укладався або підтверджувався у письмовій формі. При цьому сторони можуть доводити його наявність будь-якими засобами, включаючи показання свідків (ст. 11 Конвенції). Але з даного загального правила є вельми важливий виняток. На основі ст. 96 названої Конвенції держава, законодавство якої вимагає, щоб договори купівлі-продажу укладалися або підтверджувалися в письмовій формі, може заявити, що у випадках, коли одна зі сторін у договорі має своє комерційне підприємство в цій державі, не допускається укладення договору в усній формі. Україна скористалася застереженням про обов'язкову письмову форму для суб'єктів господарської діяльності, які зареєстровані на території України. Таким чином, інвестиційні договори (контракти) повинні також укладатися лише в письмовій формі.
Інвестиційний договір (контракт) є знаряддям здійснення іноземних інвестицій. Застосування цієї правової форми дає можливість прискорювати економічний розвиток на основі використання ринкових законів. Кожна зі сторін інвестиційного договору (контракту) дбає лише про власні господарські інтереси. Але в кінцевому підсумку здійснення і використання іноземних інвестицій є неодмінними умовами розвитку продуктивних сил.
Цивілістична природа інвестиційного договору (контракту) як юридичного факту зумовлює його зміст. Останній визначається сукупністю умов інвестиційного договору (контракту).
77В Глава 33
Згідно з цивільним законодавством договір вважається укладеним, коли між сторонами у належній формі досягнуто згодом з усіх істотних умов. Істотними вважаються ті умови договору, які визнаються такими законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ч. 2 ст. 153 ЦК).
Щоб визначити, які умови є істотними для інвестиційних договорів (контрактів), необхідно проаналізувати законодавство про іноземні інвестиції. Істотною умовою інвестиційного договору (контракту) є предмет. Останнім буде іноземна інвестиція в одному з видів, передбачених ст. 2 Закону України "Про режим іноземного інвестування". Тобто інвестиційний договір (контракт) має специфічний предмет, в основі якого є інвестиція у вигляді, передбаченому чинним законодавством. Водночас вказана стаття називає окремі види іноземних інвестицій у статиці. Але предметом договору можуть бути дії, послуги і т. ін. Тому характеристика предмета інвестиційного договору була б неповною без урахування форм здійснення інвестицій. Таким чином, предметом інвестиційного договору (контракту) є іноземна інвестиція, здійснена в будь-якій формі, не забороненій законами України.
Оскільки інвестиційний договір (контракт) має тривалий характер, наступною істотною умовою є строк. Останній визначається певним періодом у часі. Необхідно відзначити, що у науковій літературі немає єдності думок щодо поняття строків та їх юридичної природи. Питання про роль та місце строків у цивільних правовідносинах можна розглядати з кількох сторін: а) строк як момент виникнення (початку) або припинення правовідносин; б) строк як одна з умов, що визначає його зміст; в) строк як критерій правомірності (своєчасності) поведінки учасників правовідносин.
Наведене певною мірою стосується й інвестиційних відносин. Вкладення Іноземних інвестицій здійснюється в певні строки, що відображається у реєстраційному свідоцтві. Крім того, в інвестиційному договорі (контракті) загальний строк здійснення іноземної інвестиції може поділятися на окремі. Поділ строків у літературі та юридичній практиці на загальні та окремі є загальноприйнятим. Загальний строк збігається із загальним строком дії інвестиційного договору (контракту). Водночас важливе значення має встановлення окремих