Зміст договору, як відомо, розкривається через права та обов'язки його учасників, визначені умовами договору.
Сторонами договору доручення є повірений і довіритель.
Повірений—особа, яка зобов'язується виконати юридичні дії; довіритель — особа, яка доручає повіреному виконати всі Дії.
Повіреним і довірителем можуть бути дієздатні громадяни та юридичні особи.
Слід мати на увазі, що юридичні особи повинні діяти в межах статутної правоздатності, а громадяни, які укладають і виконують договори доручення з комерційною метою, мають бути зареєстровані як підприємці.
У зв'язку з питанням правоздатності юридичних осіб, які є повіреними, слід звернути увагу на представницьку діяльність з приватизаційними паперами.
Наказом Фонду державного майна України від 25 листопада 1993 р. ЇМ6 514 затверджено Інструкцію "Про умови ліцензування представницької діяльності з приватизаційними паперами". Інструкцію розроблено відповідно до законів України "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про приватизаційні папери і фондову біржу" та Декрету Кабінету Міністрів України "Про довірчі товариства". Вона визначає процедуру ліцензування представницької діяльності, яку проводять довірчі товариства.
Суть представницької діяльності довірчих товариств полягає в тому, що вони обмінюють приватизаційні папери на паї, акції, що здійснюється представниками від імені, за рахунок і на ім'я власників приватизаційних паперів.
Головним обов'язком повіреного є виконання доручення відповідно до вказівок довірителя (ч. 1 ст. 388 ЦК).
Вимога особисто виконати доручення стосується лише юридичних дій, що становлять предмет договору. Для здійснення фактичних дій, які супроводжують юридичні дії, повірений може залучити інших осіб, зокрема перекладача для
733
Договір доручення
участі у переговорах, друкарку для підготовки документів. Причому залучення помічників допускається без повідомлення про це довірителя, оскільки ці особи не виконують юридичних дій.
Але, якщо в договорі доручення є прямі вказівки на нероз-голошення інформації будь-яким особам, з якими не пов'язане виконання юридичних дій, повірений звичайно повинен зберігати конфіденційність інформації.
Особисте виконання доручення повіреним може стати неможливим через об'єктивні причини (хвороба, дія непереборної сили і т.ін.). Якщо за таких умов інтереси довірителя вимагають невідкладного здійснення відповідних юридичних дій, а повірений не міг попередньо направити запит довірителеві або не отримав своєчасної відповіді на свій запит, він може передати виконання доручення іншій особі (ч. 2 ст. 388 ЦК). В цьому разі повірений зобов'язаний повідомити довірителя про передачу виконання доручення іншим особам (ч. З ст.388 ЦК).
Таким чином, договір доручення належить до тих цивільно-правових договорів, за якими допустиме лише особисте виконання.
Відповідно до ст.389 ЦК України повірений має право передати виконання доручення іншій особі (заступникові) лише у двох випадках:
1) копи він уповноважений на це договором;
2) змушений до цього силою обставин з метою захисту інтересів довірителя.
Частина 2 ст.389 ЦК України визначає застереження, що повірений відповідає за вибір заступника. На практиці може виникнути проблема щодо тлумачення цієї частини статті. Є всі підстави для проведення аналогій між статтями 68 і 389 ЦК України. Йдеться про те, що повірений не відповідає за дії заступника, якщо проти його кандидатури не заперечував довіритель. Оскільки повірений діє в інтересах довірителя, він зобов'язаний виконувати доручення відповідно до вказівок
довірителя.
Вказівки довірителя визначають, як мають реалізовуватися повноваження повіреного. Наприклад, повірений уповноважений здійснити угоду купівлі-продажу будинку. Вказівки довірителя можуть стосуватися покупки, місця розташування будинку, його технічних характеристик.
Глава 28
Якщо повірений відступить від вказівок довірителя (наприклад, підвищить купівельну ціну), виконання дії зобов'язують довірителя перед третіми особами, але видають йому право на відшкодування збитків за рахунок повіреного. Тобто має місце невиконання повіреним своїх обов'язків у договірному зобов'язанні з усіма обставинами, що випливають звідси (ст. 203 ЦК).
На повіреного покладається обов'язок повідомляти довірителеві на його вимогу всі дані про хід виконання доручення, що дає йому можливість впливати на виконання доручення.
Після виконання доручення повірений зобов'язаний без зволікання надати довірителеві звіт з додатком документів, які підтверджують здійснення повіреним юридичних дій і витрат. Форма звіту законом не передбачена, і тому він може бути наданий як в усній, так і в письмовій формі. Але якщо договір передбачає письмову форму звіту, то звичайно надається письмовий звіт.
Істотний обов'язок повіреного — термінова передача довірителеві всього отриманого у зв'язку з виконанням довіреного (майна, фошових сум, документів).
Цим обов'язком повірений кореспондує обов'язок довірителя прийняти від повіреного все виконане за договором. Довіритель зобов'язаний прийняти виконання без зволікання після того, коли він отримав повідомлення від повіреного (ч. 1 ст. 391 ЦК).
Повірений діє за рахунок довірителя. Із цього випливає два обов'язки довірителя (в законодавстві вони регламентовані ч. 2 п. 2 і п.З ст.391 ЦК):
1) забезпечити повіреного коштами, необхідними для виконання доручення;
2) відшкодувати повіреному фактичні збитки, які були необхідні для виконання доручення.
Витрати повіреного мають бути необхідними і будь-яка кількісна межа для них не встановлена. Якщо навіть сторони погодили розмір витрат у договорі, це не є забороною повіреному вимагати оплати додаткових витрат за умови, що вони були потрібні для ведення справи.
Якщо довіритель не виконає названі обов'язки, його можна вважати боржником.
735
При укладенні сплатних договорів доручення довіритель зобов'язаний також виплатити повіреному винагороду за належне виконання договору.
Строк у договорі доручення визначається з урахуванням характеру доручення, яке має реалізовувати повірений. Якщо повірений виконує доручення у строки, визначені договором, прострочення тягне за собою відшкодування збитків, виплату неустойки, якщо це передбачено договором. На практиці частіше сторони не вказують точний термін виконання. Вони лише визначають повний період часу, протягом якого бажано виконати доручення.
Договір доручення припиняється на загальних підставах припинення договорів, тобто у зв'язку з виконанням повіреним обов'язків з реалізації повноважень.
Крім того, закон (ст. 392 ЦК) встановлює інші підстави припинення договору доручення, а саме:
1) скасування договору довірителем;
2) відмова повіреного;
3) смерть довірителя або повіреного, визнання будь-якої із сторін договору недієздатною, обмежено дієздатною або безвісно відсутньою;
4) припинення юридичної особи, яка є стороною договору. Особисто-довірчий характер взаємовідносин довірителя і повіреного зумовлює те, що угода про відмову довірителя від свого права анулювати доручення, а повіреного відмовитися від нього у будь-який час є недійсною. Це правило імперативне, воно не залежить від мотивів відмови.
Наприклад, сторони уклали договір доручення, в якому записали умову про те, що повірений не має права відмовитися від виконання доручення або довіритель не має права скасувати доручення. Ця умова угоди може бути визнана недійсною як така, що суперечить ч. 2 ст. 392 ЦК України.
Якщо доручення припиняється внаслідок скасування його довірителем, то у разі необхідності захисту інтересів повіреного припускається, що доручення зберігає чинність, поки повірений не дізнався або повинен був дізнатися про припинення доручення (ч. З ст. 392 ЦК).
Якщо повірений відмовився від договору за умов, коли довіритель позбавлений можливості замінити його чи інакше забезпечити свої інтереси, то повірений зобов'язаний
738Глава 28
відшкодувати збитки (ч. 4 ст. 392 ЦК), завдані припиненням ' договору. .
На практиці може виникати проблема у зв'язку із застосу- уванням п.4 ч. 1 ст. 392 ЦК України, а саме — припинення договору внаслідок припинення юридичної особи. Відомо, що припинення юридичної особи можливе шляхом ліквідації або реорганізації (ст. 37 ЦК). Але припинення договору доручення можливе не тільки при реорганізації юридичної особи.
Враховуючи можливість припинення частково виконаного договору доручення, закон передбачає механізми захисту інтересів сторін.
У разі припинення частково виконаного договору доручення довіритель збов'язаний винагородити повіреного відповідно до виконаної роботи, якщо винагороду передбачено договором або затвердженими у встановленому порядку правилами, а також до зазначених умов відшкодувати збитки.
Але якщо повірений узнав чи повинен був узнати про припинення доручення, довіритель не виплачує винагороду і не відшкодовує збитки, якщо повірений продовжує виконувати доручення.
Характерною ознакою договору доручення є те, що закон встановлює обов'язок на спадкоємців померлого повіреного, а також на ліквідатора юридичної особи, яка була повіреним (ст. 394 ЦК).
У разі смерті повіреного його спадкоємці зобов'язані повідомити довірителя про припинення договору доручення І вжити заходів щодо охорони майна довірителя.
Такий самий обов'язок покладається на ліквідатора юридичної особи, яка була повіреним.