Основна теоретична проблема, яку розглядали представники названих точок зору, стосувалася реальності та консен-суальності кредитного договору, а також його односторонності та двосторонності.
На цю проблему дуже влучно вказала Л.Г.Єфімова4. Різницю точок зору вона пояснює різним підходом до аналізу процедури укладення договору банківського кредиту. Раніше він укладався шляхом подання клієнтом до банку заяви про надання кредиту разом з документами, які обґрунтовували необхідність кредиту. Керуючий установою банку ставив підпис про надання кредиту на самій заяві. Прибічники "реальності" кредитного договору розглядали підпис про надання кредиту не як акцепт пропозиції клієнта, а як розпорядження внутрішнього характеру, обов'язкового тільки для конкретного працівника банківської установи. Договір вва-
' Див.: Воронова Л.К., Мартьянов И.В. Советское финансовое право. — К., 1983. — С. 191—212; Цивільне право / За ред. О.А. Підопригори і Д.В. .Бобрової. — К., 1996. — Ч. 2. — С. 232—235; Гражданское право / Под ред. Е.А. Суханова. — Т. 2. — С. 340.
Див.: Гуревич И.С. Очерки советского банковского права. — С. 40— 55; Компанеец Е.С., Попонский З.Г. Применение законодательства о кредитований и расчетах. — М., 1967. — С. 69.; Гражданское право / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. — Т. 2. — С. 434—437.
3 Див.: Агарков М.М. Основи банковского права. — М., 1929. — С. 58.;
Вильнянскчй С.И. Кредитно-расчетные правоотношения и финансовый контроль. — Харьков, 1955. — С. 43; Флейшиц Е.А. Расчетные й кре-дитные правоотношения. — С. 213—218.
4 Див.: Ефимова П.Г. Банковское право. — С. 182—184.
656Глава 26
жався укладеним з моменту зарахування грошей на рахунок клієнта і розглядався як реальний.
Прибічники "консенсуальності" договору банківського кредиту розглядали вказаний підпис керуючого банківською установою як акцепт, а отже сам договір — як консенсу-альний і двосторонній. Таким чином, право вимагати надання кредиту виникало у клієнта безпосередньо з моменту підписання керівником банку заяви.
На теоретичне і практичне значення цього питання вказував Е.Г. Полонський: "Визначення договору реальним і одностороннім привело б нас до визнання того, що банк не має обов'язку перед госпорганами по наданню кредиту, що автоматично тягне за собою обмеження прав госпоргану"1.
Найбільш вдалою, на наш погляд, є позиція М.М.Агаркова, яку він виклав, аналізуючи статті 218 і 219 Цивільного кодексу РРФСР 1922р.
"Ст.ст.218 і 219 ЦК регулюють договір про відкриття кредиту у формі позики у складі "попереднього договору про укладення в майбутньому договору позики" (попередній договір позики).
Попередній договір позики може бути двостороннім або одностороннім. У разі двостороннього попереднього договору позики обидві сторони — майбутній кредитор і майбутній боржник — обопільно зобов'язані: перший — надати позику, другий — прийняти позику. При укладенні одностороннього попереднього договору позики зобов'язання виникає тільки для однієї сторони — майбутнього кредитора або майбутнього боржника. Договір про відкриття банком кредиту у формі позики (строкової, до запитання, цільової) є одностороннім попереднім договором позики, в якому зобов'язання виникає на стороні майбутнього кредитора (банку)"2.
Така позиція знайшла підтримку в юридичній літературі3.
Компанеец Е.С., Полонский З.Г. Применение законодатепьства о кредитований и расчетах. — С. 116.
2Агарков М.М. Основу банковского права. — С. 82.
Иоффе О.С. Советское гражданское право. Отдельные виды обяза-тельств. — С. 356—357; Гражданское право / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. — С. 43<і,
Правове регулювання кредитно-розрахункових відносин 657
Аналіз статтей 1115 і 1117 проекту ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що кредитний договір — різновид договору позики.
В частині 2 ст.1115 проекту ЦК України є пряма вказівка на те, що до відносин за кредитним договором застосовуються правила, передбачені для договору позики, якщо інше не передбачено правилами для кредитного договору і не випливає з його суті.
Поняття, сторони та форма кредитного договору. За кредитним договором банк або інша кредитна організація (кредитодавець) зобов'язується надати кошти позичальникові у розмірі та на умовах, що передбачені договором, а позичальник зобов'язується повернути грошову суму та сплатити за неї відсотки.
В юридичній літературі до останнього часу немає єдиної точки зору щодо моменту, з яким пов'язано виникнення кредитної угоди. Як зазначалось раніше, основна теоретична проблема стосується реальності і консенсуальності кредитного договору.
З аналізу нормативних актів, які за нинішніх умов регулюють правовідносини з надання банківських кредитів, можна зробити висновок, що кредитний договір є консенсуальним. Це випливає з тлумачення нормативних актів Національного банку України, зокрема Положення про кредитування (постанова НБУ від 28 вересня 1995р. № 246), Правил проведення закритих кредитних аукціонів з продажу кредитів Національним банком України (постанова НБУ від 20 травня 1994р. № 97), Положення про порядок здійснення консорціумного кредитування (постанова НБУ від 21 лютого 1996р. № 37) та ін.
Поняття кредитного договору, запропоноване проектом ЦК України (ст.1115), дає можливість визначити кредитний договір, як консенсуальний, з особливістю, передбаченою ст.1117 проекту. Ця особливість полягає в тому, що кредитодавець має право відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту повністю або частково у разі порушення процедури визнання позичальника неплатоспроможним або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що надана позичальникові сума не буде повернена своєчасно. З іншого боку, позичальник має право відмовитися від одержання кредиту повністю або частково,
658Глава 26
повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не передбачено законом, іншими правовими актами або договором.
Кредитний договір може бути дво- або багатостороннім. Із кредитної угоди виникає обов'язок банку надати кредит І обов'язок позичальника повернути його. З огляду на те, що чинне законодавство України передбачає здійснення консорціумного кредитування, кредитний договір може бути багатостороннім.
Банківські консорціуми оформляються шляхом відповідного договору для здійснення кредитування програм із значними обсягами. У консорціумній угоді можуть брати участь не тільки кілька банків, а й кілька позичальників. Кредитні взаємовідносини між консорціумом та позичальником (позичальниками) регулюються кредитною угодою, яку підписують усі учасники. Після підписання кредитна консорціумна угода набуває юридичної сили і є обов'язковою для виконання всіма учасниками угоди.
Кредитний договір завжди є сплатним. Як правило, позичальник сплачує за кредит відсотки. Розмір відсотків та порядок сплачування їх визначають у договорі сторони залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки та інших факторів.
Слід зазначити, що відповідно до ст. 13 Закону України "Про банки і банківську діяльність" регулювання процентних ставок банківських та інших фінансово-кредитних установ України здійснює Національний банк України шляхом встановлення відсоткової облікової ставки.
У разі зміни облікової ставки умови договору можуть переглядатися і змінюватися тільки на підставі взаємної згоди кредитора та позичальника.
Таким чином, якщо відсоткова ставка за наданий кредит встановлена договором, банк в односторонньому порядку не має права змінити цю умову договору навіть у разі підвищення відсоткової ставки НБУ. За таких обставин відповідні зміни до договору мають бути внесені у порядку, встановленому ст. 11 Арбітражного процесуального кодексу України. До внесення зміни до договору щодо процентної ставки за
Правове регулювання кредитно-розрахункових відносин 659
кредит сторони і арбітражний суд мають виходити із ставки, передбаченої договором1.
Порядок сплати відсотків за строками (помісячне, поквартальне і т.д.) сторони встановлюють у договорі.
Сторонами кредитного договору є кредитодавець і позичальник. Відповідно до чинного законодавства України кредитодавцем можуть бути Національний банк України, комерційні банки та фінансово-кредитні установи, що мають ліцензію НБУ на залучення і розміщення грошових вкладів та кредитів, і банківські консорціуми (тимчасові об'єднання банків, які створюються для кредитування шляхом укладення відповідного договору). Згідно з ч. 5 ст. З Закону України "Про банки і банківську діяльність" здійснення операцій, пов'язаних з видачею кредитів, іншим юридичним особам, крім банків, забороняється, за винятком випадків, визначених законодавчими актами України. Враховуючи, що на цей час законодавство України не передбачає таких випадків, слід вважати договори кредитування, в яких кредитодавцем виступає не банк (фінансово-кредитна установа), такими, що не відповідають вимогам закону. До таких договорів необхідно застосовувати наслідки, передбачені ст. 48 ЦК України2.
На практиці виникають також проблеми, пов'язані з тим, що кредитні договори з господарюючими суб'єктами укладають структурні одиниці комерційних банків (відділення, філії). Якщо це передбачено відповідними повноваженнями структурної одиниці (положення, статут, довіреність), то вона має право укладати кредитні договори від імені банку. Стороною за договором у таких випадках є банк, а не його структурна одиниця. В разі порушення цієї умови договір, укладений структурною одиницею банку від свого імені, визнається недійсним (ст. 48 ЦК).