Індивідуальне здобуття релігійної освіти не потребує встановлення юридичних засобів її реалізації, на відміну від її здійснення спільно з іншими.
280 [386] Ярмол Л. Питання про право людини на релігійну освіту як складник свободи віровизнання // Людина: становлення та розвиток: Вип. IV. Філософські пошуки. - Львів-Одеса: Содіїо-Центр Європи, 1997. - С. 276-279.
281 [288] Релігієзнавчий словник / За ред. проф. А. Колодного і Б. Лобовика. - К.: Четверта хвиля, 1996. - С. 70.
116
Колективне (неіндивідуальне) здобуття релігійної освіти може бути: загальнопросвітницьке (наприклад, навчання у недільних школах, на біблійних курсах); професійно зорієнтоване (здійснюється в духовних навчальних закладах).
Вказані способи колективного здобуття релігійної освіти передбачені також у законодавстві України: це й можливість самих громадян здобувати релігійну освіту спільно з іншими, і право релігійних організацій створювати для релігійної освіти дорослих відповідні навчальні заклади і групи, а також провадити навчання в інших формах [260]282.
У проекті Закону "Про внесення змін до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 01.02.2000 р. (підготовлений Кабінетом Міністрів України) передбачено, що "релігійні організації мають право відповідно до своїх внутрішніх постанов створювати для релігійної освіти віруючих навчальні заклади і групи, а також проводити навчання релігії в інших формах." (ч. 4 ст. 7). В законопроекті під поняттям "віруючий" розуміється особа, яка є суб'єктом релігійної віри і діяльності, носієм релігійного світогляду, релігійного досвіду (ст. 1). На нашу думку, вказане положення обмежує право усякої особи (а не лише віруючої) здобувати релігійну освіту. Адже таку можливість повинні мати і ті, хто не є носіями релігійного світогляду. Можливо, здобуття релігійної освіти для них ще більш необхідно, ніж навіть для "віруючих".
Порядок створення духовних навчальних закладів, де також реалізується право на релігійну освіту, визначений законодавством України, а саме: право на їх створення мають релігійні управління й центри відповідно до зареєстрованих статутів (положень). Духовні навчальні заклади також діють на підставі своїх статутів (положень), що реєструються Державним комітетом України у справах релігій [260]283.
Громадяни, які навчаються у вищих і середніх духовних навчальних закладах, користуються правами й пільгами щодо проходження військової служби, оподаткування, зарахування часу навчання до трудового стажу в порядку і на умовах, встановлених для студентів та учнів державних навчальних закладів (ч. 2 ст. 11 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації"). У вказаному положенні Закону, на наш погляд, необхідно уточнити, що громадяни, котрі навчаються у таких закладах з відривом від виробництва, користуються усіма правами та пільгами, що встановлені законодавством України для студентів та учнів державних навчальних закладів.
[260] Ч. 3, 4 ст. 6 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (1991). [260] Ст. 11, ч. 2 ст. 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (1991).
117
У законодавстві необхідно також передбачити, що при дотриманні вимог державних стандартів освіти документи про освіту у духовних навчальних закладах, акредитованих у Міністерстві освіти і науки України, прирівнюються до виданих державними закладами освіти. Така пропозиція висловлена також В.В. Костицьким та В.С. Журавським у проектах законів про свободу віросповідання та релігійні організації [264, 262]284.
В залежності від категорій суб'єктів, які здобувають релігійну освіту, можемо виділити: право громадян конкретної держави на релігійну освіту; право іноземців на релігійну освіту; право апатридів на релігійну освіту; право дітей на релігійну освіту; право засуджених на релігійну освіту; права інших категорій осіб на релігійну освіту.
Як уже зазначалося, необхідно законодавчо закріпити, що право здобувати релігійну освіту індивідуально чи разом з іншими мають не лише громадяни України, але й іноземці, апатриди.
Розглянемо юридичні засоби здобуття релігійної освіти дітьми. Слід зазначити, що процес отримання релігійної освіти дітьми координується їхніми батьками. Так, нагадаємо, що у низці міжнародних актів з прав людини, передбачено, що релігійне, моральне виховання та навчання дітей залежить від власних переконань батьків чи осіб, які їх замінюють [66, 182, 181]285. Наприклад, у Декларації про ліквідацію усіх форм нетерпимості і дискримінації на підставі релігії чи переконань закріплено, що "кожна дитина має право на доступ до освіти у сфері релігії чи переконань відповідно до бажань її батьків або законних опікунів." (ч. 2 ст. 5).
Законодавство України також передбачає, що батьки або особи, котрі їх замінюють, за взаємною згодою, мають право виховувати своїх дітей відповідно до власних переконань та ставлення до релігії (ч. 3 ст. 3 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації").
Однак право батьків визначати релігійне, моральне виховання та навчання своїх дітей, безумовно, не безмежне. Кожна дитина повинна виховуватися в дусі розуміння, терпимості, дружби між народами, миру і загального братства, поваги до свободи релігії чи переконань інших людей [66, 41, 39]286. Практика релігії чи переконань, в яких виховується дитина,
284 [264] Ч. 3, 6 ст. 14 проекту Закону України від 22.12 2000 "Про свободу світогляду, віросповідання та релігійні організації" (представлений народним депутатом В.С. Журавським); [262] Ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 17 проекту Закону України "Про свободу віросповідання та релігійні організації" (підготовлений народним депутатом В.Костицьким) // Право і релігія. Збірник матеріалів та нормативно-правових актів / За ред. В.В. Костицького. - К. - 2000.
285 [66] Див.: ч. 3 ст. 26 Загальної декларації прав людини; [182] ч. 3 ст. 13 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права; [181] ч. 4 ст. 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.
286 [66] Див.: ч. 2 ст. 26 Загальної декларації прав людини; [41] Принцип 10 Декларації прав дитини (ООН, 1959); [392] ч. 3 ст. 5 Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на підставі релігії чи переконань.
118
не повинна завдавати шкоди ні її фізичному чи розумовому здоров'ю, ні повноцінному розвитку (ч. 5 ст. 5 Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на підставі релігії чи переконань). Отже, керівним принципом при вихованні і навчанні дітей для батьків повинні слугувати все ж таки інтереси їхньої дитини [41, 116, 39]287.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними або законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини). Вказане положення обов'язково повинно враховуватися при вирішенні всіх спірних питаннях, котрі виникають при вихованні і навчанні дітей (наприклад, у випадках розлучення батьків або їх утрати).
У деяких державах реалізація права дитини на релігійну освіту забезпечується й державними навчальними закладами шляхом вивчення окремих віровчень. Наприклад, у Конституції ФРН (1949) передбачено, що "викладання релігії у державних школах, за винятком неконфесій-них, обов'язкове. Без шкоди для права нагляду з боку держави релігійне навчання проводиться відповідно до принципів релігійних общин. Жоден вчитель не може бути зобов'язаний викладати релігію супроти своєї волі" (ч. 3 ст. 7). Однак батьки вправі обрати замість уроків релігії уроки етики. Якщо ж у публічній школі як мінімум 5-8 учнів, які належать до певної релігії, вони повинні бути забезпечені уроками відповідної релігії [301]288. У Бельгії організовується нейтральна освіта. Під нейтральністю розуміється, зокрема, повага до філософських, ідеологічних та релігійних поглядів батьків і тих, хто навчається. Школи, які організовуються державними властями, аж до кінця обов'язкового шкільного навчання дають можливість вибору між однією з визнаних релігій і викладанням неконфесійної моралі (§ 1 ст. 24 Конституції Бельгії (1831). Таким чином, державні навчальні заклади в Бельгії та ФРН забезпечують право дітей і на релігійну, і на світську освіту.
У початкових та середніх школах Греції релігійна освіта здійснюється згідно з догмами і традиціями Східної (Православної) церкви. Непра-вославні ж учні не зобов'язані відвідувати відповідні курси. В Іспанії викладання католицької доктрини як основного предмета здійснюється
287 [41] Принцип 7 Декларації прав дитини; [116] ч. 1 ст. 18 Конвенції про права дитини; [39] ч. 2 ст. 5 Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на підставі релігії чи переконань.
288 [301] Робберс Герхард. Государство и церковь в Федеративной Республике Германия // Модели церковно-государственньх отношений стран Западной Европь и США / Под общ. ред. А. Колодного. - К.: Отделение религиеведения Ин-та философии НАН Украинь. - 1996. - С. 111.
119
в усіх школах. Водночас за учнями зберігається право відвідувати або ж не відвідувати ці заняття. У Російській Федерацї на прохання батьків або осіб, котрі їх замінюють, за згодою дітей адміністрація державних і муніципальних освітніх установ після узгодження з відповідним органом місцевого самоврядування надає релігійній організації можливість навчати дітей релігії поза рамками освітньої програми [353]289.
У деяких же країнах забороняється здобуття релігійної освіти в державних навчальних закладах. Наприклад, у Конституції Японії (1947) передбачено, що "держава та її органи повинні утримуватися від проведення релігійного навчання і будь-якої релігійної діяльності" (ч. 3 ст. 20). У Болгарії "Закон Божий" викладається поза світською освітою, тому тут не постає питання про включення цього предмета до навчальних планів світських навчальних закладів. Таке вирівнювання мотивується поліконфенсійністю країни та відокремленням церкви від держави і школи від церкви [296]290.