Юридичною гарантією права людини не сповідувати ніякої релігії є передбачена у законодавстві України заборона примусу щодо сповідування релігії та участі в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях. Однак, як уже зазначалося, за вчинення таких діянь не передбачено юридичної відповідальності. Таким чином, указаний забороняючий нормативно-правовий припис поки що залишається певною мірою декларативним.
4.5. Право на релігійну та (або) світську освіту
Загальна характеристика та юридичне забезпечення права людини на релігійну освіту. Право людини здобувати релігійну та (або) світську освіту, як складник свободи віросповідання, проголошено у низці міжнародних актів [182, 39, 265, 78, 280, 279]272. В Україні основою юридичного механізму цього права людини є: Конституція України (ст. 35, 52); Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" (ч. 3 ст. 3, ст. 6, 11, 14); Закон України "Про освіту" (в редакції 1996 р.);
272 [182] Ст. 13 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права; [39] ч. 2. ст. 5 Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на підставі релігії чи переконань; [265] ст.2 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод; [78] п. 16.6, 16.7 Підсумкового документа Віденської зустрічі держав-учасниць НБСЄ; [280] п. "іі! 13 Рекомендації Парламентської Асамблеї Ради Європи 1396 (1999) "З релігії та демократії"; [279] п."ііі" 16 Рекомендації Парламентської Асамблеї Ради Європи 1202 (1993) "Щодо релігійної терпимості в демократичному суспільстві."
113
Закон України "Про вищу освіту" (2002); Закон України "Про загальну середню освіту" (1999) та інші [241]273.
У вищевказаних нормативно-правових актах проголошено принцип відокремлення школи від церкви (релігійних організацій). Однак формулювання та й сама суть цього принципу по-різному відображені в законодавстві. Так, у Конституції України проголошено, що лише школа відокремлена від церкви (ч. 3 ст. 35). У Законі "Про свободу совісті та релігійні організації" закріплено, що державна система освіти в Україні відокремлена від церкви (релігійних організацій) і має світський характер (ч. 1 ст. 6). У 1996 р. до Закону "Про освіту" було внесено зміни і доповнення, згідно з якими заклади освіти в Україні незалежно від форм власності (а не лише державна система освіти) відокремлені від церкви (релігійних організацій), крім тих, які засновані самими релігійними організаціями (ст. 9).
У проектах законів про свободу віросповідання та релігійні організації, розроблених Кабінетом Міністрів України та народним депутатом В.С. Журавським, пропонується закріпити положення про те, що школа в Україні відокремлена від церкви і має світський характер [264]274. Народний депутат України В. Костицький пропонує дещо інше формулювання зазначеного принципу, а саме: загальноосвітні навчальні заклади в Україні мають світський характер [262] 275.
На наш погляд, лише державна система освіти повинна мати світський характер, тому до Конституції України та Закону "Про освіту" необхідно внести відповідні зміни [384]276. Світський характер державної системи освіти означає, що навчально-виховний процес у таких закладах вільний від втручання політичних партій, громадських і релігійних організацій, а також у них не допускається залучення учнів або студентів до участі в політичних акціях та релігійних заходах під час
273 [241] Наприклад, Закон України "Про дошкільну освіту" від 11 липня 2001 р. № 2628-ІІІ // Урядовий кур'єр. - 2001. - 8 серпня; Лист Міністерства освіти України № 1/9 - 168 від 20.04.1998 р. "Робота педагогічних колективів щодо попередження залучення дітей і підлітків до діяльності релігійних організацій харизматичного спрямування" // Інформаційний збірник Міністерства освіти України. - 1998. - № 11; Лист Міністерства освіти України № 1/9 - 267 від 06. 07.1999 р. "Про шкідливий та небезпечний для здоров'я людей вплив харизматичних церков" // Інформаційний збірник Міністерства освіти України. - 1999 .- № 13 - С. 14.
274 [264] Ч. 1 ст. 7 проекту Закону України від 22.12.2000 року «Про свободу світогляду, віросповідання та релігійні організації» (представлений народним депутатом України В.С. Журавським); [263] ч. 1 ст. 7 проекту Закону України від 01.02.2000 р «Про внесення змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (представлений Кабінетом Міністрів України).
275 [262] Проект Закону України «Про свободу віросповідання та релігійні організації» (підготовлений народним депутатом України В. Костицьким) // Право і релігія. Збірник матеріалів та нормативно-правових актів / За ред. В.В. Костицького. - К., 2000. - С. 10.
276 [384] Ярмол Л. Законодавство України про свободу світогляду, віросповідання та релігійні організації: зміни, що назріли // Право України. - 2001. - № 2. - С. 74.
114
навчально-виховного процесу (ст. 8 Закону України "Про освіту"). Законом України "Про загальну середню освіту" передбачено також, що "примусове залучення учнів (вихованців) загальноосвітніх навчальних закладів до вступу в будь-які об'єднання громадян, релігійні і воєнізовані формування забороняється" (ст. 17). За порушення вищевказаних положень Законів не передбачено юридичної відповідальності, тому необхідно встановити, наприклад, адміністративну відповідальність за примусове залучення учнів або студентів до участі в політичних акціях, релігійних заходах, об'єднаннях громадян, релігійних і воєнізованих формуваннях. Недержавні ж заклади освіти, на наш погляд, можуть бути не відокремленими від релігійних організацій. Таке положення відповідає вимогам міжнародного права. Так, зокрема, згідно з Конвенцією про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти (ЮНЕСКО, 1960), дозволяється створювати чи зберігати різні системи освіти або навчальні заклади за мотивами релігійного або мовного характеру, що відповідає вибору батьків або законних опікунів учнів. Однак входження в ці системи або вступ до цих закладів має бути добровільним, а освіта , яку вони надають, повинна відповідати нормам, визначеним чи затвердженим компетентними органами, зокрема щодо освіти одного й того ж ступеня (п. Ь ст. 2) [115]277. Вищенаведене положення відображається (щоправда, у дещо видозміненому формулюванні) й у інших міжнародних актах з прав питань людини [182]278.
Варто відзначити, що в багатьох державах світу (наприклад, у США, Італії, Іспанії, Греції) релігійним організаціям дозволяється створювати навчальні заклади освіти, але за умови дотримання ними вимог законодавства [147]279.
В Україні право створювати заклади освіти мають органи державної виконавчої влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та громадяни при дотриманні визначених законодавством умов (ст. 18 Закону України "Про освіту"). Однак для практичного втілення цього положення Закону необхідно чіт
277 [115] Слід зазначити, що Конвенція про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти набула чинності для України 19 березня 1963 р.
278 [182] Див., наприклад, ч. 3 ст. 13 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права; [39] п. в) ст. 6 Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на підставі релігії чи переконань.
279 [147] Конституція Сполучених Штатів Америки: Посібник для всіх: Пер. з англ. - К.: Веселка, 1993. - С. 97; [185 ] Моран Глория. Испанская система отношений церкви и государства // Модели церковно-государственньх отношений стран Западной Европь и США / Под общ. ред. А. Колодного. - К.: Отделение религиеведения Ин-та философии НАН Украинь. - 1996. - С. 50; [205] Папас-тасис Хараламбос. Государственно-церковнье отношения в Греции // Модели церковно-государ-ственньх отношений стран Западной Европь и США / Под общ. ред. А. Колодного. - К.: Отделение религиеведения Ин-та философии НАН Украинь. - 1996. - С. 31.
115
ко передбачити в ньому та й, вочевидь, у Законі України "Про свободу совісті та релігійні організації", що релігійні організації мають право засновувати загальноосвітні та інші заклади освіти в порядку, визначеному законодавством України.
Зміст та юридичні засоби реалізації права людини на релігійну освіту в Україні. Визнання згаданого права одним із складників свободи віросповідання спирається на уявлення про те, що отримання релігійної освіти «для себе», а не тільки для того, аби стати священнослужителем, - невід'ємне право будь-якої особи [386]280.
Релігійна освіта - навчальний процес, зорієнтований на передання особі певного обсягу релігійної інформації з метою підвищення рівня її релігійної освіченості, усвідомленого сприйняття змісту певного релігійного віровчення [288]281. Подібне визначення поняття релігійної освіти зафіксоване і в проекті Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 01. 02. 2000 р., підготовленому Кабінетом Міністрів України (ст. 1).
Однак, на наш погляд, необхідно уточнити у цих визначеннях, що релігійна освіта зорієнтована не лише на підвищення рівня релігійної освіченості особи, але й на її формування. До того ж релігійна освіта повинна формувати в особи практичні навики щодо сповідування певного віровчення.
Таким чином, можемо стверджувати, що релігійна освіта - це навчальний процес, який полягає у наданні особі певного обсягу інформації релігійного змісту з метою формування та (чи) підвищення рівня її релігійної інформованості, усвідомленого сприйняття нею змісту певного релігійного віровчення та формування у неї практичних вмінь і навичок щодо його сповідування.
Право здобувати релігійну освіту (за суб'єктним складом його здійснення) може бути індивідуальне й колективне, що відображено в законодавстві України. Передбачено, зокрема, що громадяни можуть навчатися релігійного віровчення та здобувати релігійну освіту індивідуально або разом з іншими (ч. 3 ст. 6 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації"). Водночас необхідно закріпити у вказаному Законі, що здобути релігійну освіту має право кожен, а не лише громадяни.