або майна іншій особі [372] 256.
Скарги на вищевказані рішення місцевих державних органів подаються до судових органів відповідно до ст. 248-12 ЦПК України. Підтвердженням дієвості наведених нормативно-правових приписів можуть слугувати наступні дані. Протягом 1992-1993 років Львівським обласним судом було розглянуто 216 скарг релігійних громад на рішення державних органів про передачу культової споруди у безоплатне користування одній з громад, протягом 1994 року - 175 , 1995 року - 29, 1996 року - 22 257. Станом на 01.01. 2001 р. було розглянуто лише 4 цивільних справи з майнових питань за заявами релігійних організацій, які діяли на території Львівської області [82]258.
256 [372] Ст. 248-11 Цивільного процесуального кодексу України; [334] Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України. Витяг із узагальнення практики розгляду судами цивільних справ, пов'язаних із застосуванням Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" // Див.: Біжучий архів Львівського обласного суду...
257 Див.: Біжучий архів Львівського обласного суду.
258 [82] Інформаційний звіт "Про стан та тенденції розвитку релігійної ситуації на Львівщині та роботу відділу у справах релігій у 2000 р." з додатком: Форма № 3. Про порушення законодавства про свободу совісті та релігійні організації у Львівській області. Станом на 01.01.2001 р. // Див.: Біжучий архів відділу у справах релігій Львівської облдержадміністрації.
106
До юридичних засобів охорони права людини сповідувати будь-яку релігію віднесено й діяльність державних органів, спрямовану на попередження порушення цього права людини. Так, наприклад, завдяки цілеспрямованій роботі управління у справах релігій Тернопільської обласної держадміністрації, а також спільним зусиллям місцевих органів влади, керівників єпархіальних управлінь УГКЦ та українських православних церков кількість населених пунктів, охоплених суперечками за право володіння культовими будівлями, сьогодні зменшилася з 326 (у 1992 р.) до 26 [111]259.
У законодавстві України закріплені також юридичні засоби охорони та захисту права дітей на сповідування релігії. Зокрема передбачено, що держава здійснює захист дитини від усіх форм фізичного і психічного насильства, залучення до екстремістських релігійних психокультових угруповань та течій (ч. 2 ст. 10 Закону України "Про охорону дитинства"). Але визначення поняття вказаних релігійних угрупувань законодавство України не подає. По-друге, крім того, кожна дитина має право особисто звертатися до органів опіки і піклування, служби у справах неповнолітніх, інших уповноважених органів за захистом своїх прав і інтересів (ч. 4 ст. 10 Закону України "Про охорону дитинства").
Про те, що в Україні право людини сповідувати будь-яку релігію не є декларативним, а реалізується у практичному житті, свідчать наступні дані. Станом на 1 січня 2001 року в Україні діє 25405 релігійних організацій, які представляють 105 церков, конфесій, напрямків і течій; з них 96,7 % є християнськими. Кількість релігійних організацій за роки незалежності України зросла на 12188 одиниць. Особливо інтенсивно цей процес проходив упродовж останніх трьох років (1998-2000 рр.): +4999, або 1666, щорічно. Причому найвищим цей показник був 2000 р.: +1862, в тому числі 1707 громад. Загалом на початку року 52,4 % від усіх релігійних громад України були православними (12843 громади). 26,9 % належать до протестантських церков і союзів (6579), 13,5 % (3317) - до УГКЦ, 3,3 % (807) - до римо-католицької церкви. Причому, в західному регіоні на 10 тис. населення в середньому припадає 10,3 релігійної громади, у південно-східному - 2,8, у центральному - 4,5 [85, 84, 83, 220] 260.
259 [111] Колегія Держкомрелігій. Огляд роботи у 2000-2001 рр. // Людина і світ. - 2001. - № 5.
- С. 27-30.
260 [85] Інформаційний звіт Держкомрелігій за 2000 рік «Про стан і тенденції розвитку релігійної ситуації та державно-церковних відносин в Україні». (Витяг) // Людина і світ. - 2001. - № 2 - 3. - С. 31.; Пор.: [84] Інформаційний звіт Держкомрелігій за 1999 рік "Про стан та тенденції розвитку релігійної ситуації і державно-церковних відносин в Україні". (Витяг) // Людина і світ. - 2000. - № 3. - С. 24-31; Пор.: [83] Інформаційний звіт Державного Комітету України у справах релігій за 1998 рік "Про стан та тенденції розвитку релігійної ситуації, державно-церковних відносин в Україні" // Людина і світ. - 1999. - № 2. - С. 25-31.; [220] Постанова Колегії Держкомітету України у справах релігій від 28.01.1997 року № 1 /І "Про статистичний звіт Держкомрелігій за 1996 р." // Див.: Біжучий архів управління у справах релігій Львівської облдержадміністрації.
107
У Львівській області станом на 01.01. 2001 р. діяло 2669 зареєстрованих релігійних організацій [82, 88, 86, 81, 87]261. Дані про релігійні організації в Україні та у Львівській області станом на 1 січня 2001 року відображені також у Додатках Б, В.
4.4. Право не сповідувати жодної релігії
Загальна характеристика юридичного права людини не сповідувати жодної релігії. Механізм юридичного забезпечення. Вперше у світі це право було закріплене в Декреті РНК РРФСР "Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви" від 23.01.1918 р. [182]262. Конституція України (ст. 35) і Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" (ч. 3 ст. 2), як уже зазначалося, поряд із правом сповідувати будь-яку релігію закріплюють і право не сповідувати жодної релігії. Міжнародні акти з прав людини також проголошують це право, закріплюючи його в дещо іншому формулюванні. Так, "свободу мати або приймати релігію чи переконання згідно із своїм вибором" (ст. 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права), "свободу мати релігію чи переконання на свій вибір" (ст. 1 Декларації ООН про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на підставі релігії чи переконань) можна тлумачити як право не сповідувати жодної релігії, тобто дотримуватися інших переконань - не релігійних, а, наприклад, атеїстичних. Слід зазначити, що в конституціях окремих держав у зміст свободи віросповідання не включено право не сповідувати ніякої релігії,
261 [82] Інформаційний звіт "Про стан та тенденції розвитку релігійної ситуації на Львівщині та роботу відділу у справах релігій у 2000 р." з додатком: Форма № 1. Дані про кількість релігійних організацій у Львівській області. Станом на 01.01.2001 р. // Див.: Біжучий архів відділу у справах релігій Львівської облдержадміністрації.; Пор.: [88] Інформаційний звіт за 1995 р. управління у справах релігій Львівської облдержадміністрації з додатком: Форма № 1. Дані про кількість релігійних організацій у Львівській області. Станом на 01.01.1996 р. // Див.: Біжучий архів управління у справах релігій Львівської облдержадміністрації; [86] Інформаційний звіт за 1996 р. управління у справах релігій Львівської облдержадміністрації з додатком: Форма № 1. Дані про кількість релігійних організацій у Львівській області. Станом на 01.01.1997 р. // Див.: Біжучий архів управління у справах релігій Львівської облдержадміністрації; [81] Інформаційний звіт "Про стан та тенденції розвитку релігійної ситуації у Львівській області за 1998 р." управління у справах релігій Львівської облдержадміністрації з додатком: Форма № 1. Дані про кількість релігійних організацій у Львівській області. Станом на 01.01.1999 р. // Див.: Біжучий архів управління у справах релігій Львівської облдержадміністрації; [87] Інформаційний звіт управління у справах національностей, міграції та релігій Львівської облдержадміністрації "Про стан та тенденції розвитку релігійної ситуації у Львівській області у 1999 р. з додатком: Форма № 1. Дані про кількість релігійних організацій у Львівській області. Станом на 01.01.2000 р.; // Див.: Біжучий архів управління у справах національностей, міграції та релігій Львівської облдержадміністрації; Конфесійна карта Львівщини. Інформаційно-статистичний довідник / Упоряд.: С.Т. Боруцький, І.М. Петрів, Я.І. Палюга. - Львів: Хартія, 1997. - 98 с.
262 [168] Ловинюков А.С. Свобода совести (анализ, практика, вьіводьі) // Государство и право.
- 1995. - № 1 - С. 29.
108
хоча проголошується свобода віросповідання та свобода совісті. Так, у Конституції Італійської Республіки передбачено, що "всі мають право сповідувати свої релігійні вірування в будь-якій формі, індивідуальній чи колективній, та пропагувати ї'х..." (ст. 19), а про право не сповідувати жодної релігії чи дотримуватися інших, нерелігійних переконань, не згадується. Однак право не сповідувати ніякої релігії закріплено і проголошено в Конституціях Російської Федерації (ст. 28) та Словацької Республіки (ст. 24). Так, у Хартії Основних прав і свобод Чеської республіки передбачено, що "кожна людина має право змінювати свої релігійні переконання чи не визнавати ніякої релігії" (ст. 15). У конституціях деяких держав право не сповідувати ніякої релігії отримало дещо інше формулювання. Зокрема в Конституції Республіки Угорщина свобода думки, совісті і релігії включає такий елемент, як можливість "обирати або сповідувати релігію чи інші переконання." (ст. 60), а у Конституції Республіки Словенія передбачено, що "сповідування релігійних чи інших переконань... є вільним" (ст. 41).
При аналізі конституційних положень низки держав (точніше, двадцяти однієї) лише в конституції республіки Болгарія виявлено закріплення свободи атеїстичних поглядів. Зокрема у документі проголошено, що "традиційна релігія в республіці Болгарія - східноправославне віросповідання" (ст. 13) та що "свобода совісті, свобода думки і вибору віросповідання, релігійних чи атеїстичних поглядів є недоторканою" (ст. 37) [317] 263.