210 [ 323] Современньїй философский словарь / Под ред. проф. В.Е. Кемерова. - М.: Одиссей,
1996. - С. 406.
80
Космоцентрична релігія - віра у встановлення (відновлення) зв'язку людей із Богом, богами, енергетичним центром Всесвіту, зосередження всіх космічних сил. Форми цієї релігії: теїзм, пантеїзм і атеїзм.
Розглянуті види релігії дозволяють стверджувати, що будь-який об'єкт віри є релігійним, з чим ми не можемо погодитися.
Юридичні засоби реалізації права людини приймати релігію чи інші переконання в Україні не встановлені, оскільки дане право людина може здійснювати особисто власними діями.
Юридичним засобом захисту розглядуваного права є передбачене в законодавстві України положення про те, що "не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії... " (ч. 2. ст. 3 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації). У разі вчинення вказаних дій релігійною організацією її діяльність може бути припинена в судовому порядку (п. 1. ч. 4. ст. 16 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації"). Однак у законодавстві України не передбачено юридичної відповідальності за вчинення вказаних діянь конкретною особою (її ще необхідно запровадити). Крім того, розглядувану заборону необхідно уточнити, доповнити, закріпивши, зокрема, що "не допускається будь-яке примушування при визначенні людиною (а не тільки громадянином - авт.) свого ставлення до релігії та інших переконань." Відповідно, треба передбачити і конкретні заходи юридичної відповідальності за вказані дії.
4.2. Право змінювати свої релігійні чи інші переконання
Загальна характеристика права людини змінювати свої релігійні чи інші переконання. Механізм юридичного забезпечення. Право людини змінювати свої релігійні або інші переконання включають до свободи віросповідання не всі дослідники. В умовах, коли церква (релігійні організації) відокремлена від держави, такий елемент дійсно нібито втрачає значення: адже право сповідувати будь-яку релігію означає так само і право вибору релігії, і право змінювати її. Однак дане право набуває суттєвого значення в умовах віротерпимості, а тим більше - релігійної дискримінації. Є немало держав, у котрих розвиток інституту свободи віросповідання зупинився на порозі віротерпимості. В таких країнах сповідувати релігію в жодному разі не означає право змінювати "державну", "пануючу" релігію на іншу. Це стосується перш за все мусульманських держав та й деяких європейських, наприклад, Греції. Так, у мусульманських країнах віровідступництво, язичництво являють собою різновиди одного злочину - зради ісламу. Згідно з найбільш по
81
ширеним серед мусульманських учених-юристів поглядом, цей злочин належить до правопорушень, за вчинення котрих встановлена смертна кара [169]211. Наприклад, суд міста Адена - столиці Ємену - засудив на смерть 27-річного сомалійського біженця, який два роки тому перейшов з ісламу у християнство. Правда, вирок може бути не виконаний, якщо він відречеться від Христа і тричі заявить суддям, що повертається до ісламу [295]212. Заборона змінювати свої релігійні чи інші переконання, безумовно, стимулює прояви релігійної нетерпимості і міжконфесійні конфлікти. Такі факти, на жаль, мають місце і в державах, де проголошується свобода віросповідання, в тому числі право змінювати свої релігійні чи інші переконання. У зв'язку з цим, Парламентською Асамблеєю Ради Європи була прийнята Рекомендація № 1202 "Щодо релігійної терпимості в демократичному суспільстві" (1993), в якій, зокрема, зазначено, що:
- міграційні потоки в Європі і рухливість їх мешканців уже призвели до зіткнень різноманітних світоглядів, релігійних вірувань, а також концепцій людського буття (п. 4);
- такі зіткнення різноманітних релігійних вірувань здатні також сприяти кращому взаєморозумінню і піднесенню, проте можуть призвести до посилення сепаратистських тенденцій та живити фундамен-талізм (п. 5);
- Західна Європа створила модель світської демократії, всередині якої теоретично можуть мирно співіснувати різноманітні релігійні вірування. Проте історія засвідчила можливість такої терпимості і за клерикального уряду (наприклад, арабські емірати в Іспанії або Оттоманська імперія) (п. 6);
- світська держава не повинна накидати своїм громадянам жодних релігійних зобов'язань. Вона має сприяти шануванню всіх визнаних релігійних спільнот та "пом'якшувати" їхні відносини із суспільством у цілому (п. 15) [279]213.
Право змінювати свою релігію або переконання, як уже зазначалося, закріплене в низці міжнародних актів з прав людини. Зокрема в Загальній декларації прав людини проголошено, що "кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання..." (ст. 18). Слід зауважити, що деякі держави (мусульманські) заперечували проти закріплення в цій декларації
211 [169] Лубський В.І., Борис В.Д. Мусульманське право: Курс лекцій. - К., 1997. - С. 191.
212 [295] Релігія в сучасному світі. (Мусульманський світ) // Релігійна панорама. - 2000. - № 3.
- С. 44.
213 [279] Права людини в Україні. Інформаційно-аналітичний бюлетень Українсько-Американського Бюро захисту прав людини: Вип. 15. - К.- Харків, 1996. - С. 68 - 69.
82
права людини змінювати свою релігію або переконання. Проте, попри весь опір, вказана свобода була підтримана 27 голосами проти 5 при 12 таких, що утрималися. Право змінювати свою релігію або переконання включене також у зміст свободи думки, совісті і релігії, яка проголошена в ст. 9 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права передбачає, що "кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії. Це право включає свободу мати чи приймати релігію або переконання за своїм вибором..." (ст. 18). У Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості й дискримінації на підставі релігії чи переконань вказується, що "кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії. Це право включає свободу мати релігію чи переконання будь-якого роду за своїм вибором..." (ст. 1). Хоча ці права, закріплені у вищевказаних міжнародних актах, дещо відрізняються своїми формулюваннями, вони все ж таки означають одне: кожна людина має право відмовитися від однієї релігії чи переконання і прийняти іншу релігію чи переконання. Крім того, у ст. 8 Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості й дискримінації на підставі релігії чи переконань передбачено, що ніщо в ній не повинно тлумачитися з обмеженням чи применшенням будь-якого права, як воно визначене в Загальній декларації прав людини і Міжнародних пактах про права людини.
Право змінювати свою релігію або переконання закріплене і в конституціях деяких держав. Так, у Конституції Словацької Республіки (1992) передбачено, що "свобода думки, совісті, релігії і віросповідання гарантується. Це право дозволяє змінювати релігію чи віросповідання." (ст. 24). У Конституції Чехословацької Республіки (1992) закріплено, що "свобода думки, совісті і віросповідання гарантується. Кожна людина має право змінити свої релігійні переконання." (ч. 1 ст. 15). Право змінювати свою релігію чи віросповідання закріплене також у конституціях Нігерії (ст. 23, 1960), Кенії (ст. 22, 1963), Замбії (ст. 21, 1964) [118]214. Хоча у вказаних африканських країнах трапляються порушення свободи віросповідання, однак можливість змінювати свою релігію дозволяє поширення в цих країнах різних віросповідань. Наприклад, у Нігерії ісламу дотримується 45 % населення країни, 18 % зберігає традиційні вірування, 2 % - представники синкретичних християнсько-тубільних церков, незначний вплив мають також Свідки Єгови. Серед християнських течій переважає протестантизм, представлений різними напрямками (так, створені англіканська, методистська, баптистська, п'ятиде
214 [118] Конституции государств Африки / Под ред. И.Д. Левина. - М.: Прогресс, 1963. - С.
83
230.
сятницька, лютеранська, адвентистська та інші церкви). Суттєвий вплив у країні зберігає римо-католицька церква (18 % населення) [203]215.
У Конституції України право людини змінювати свої релігійні або інші переконання не згадується, що, вважаємо, все-таки звужує зміст свободи світогляду й віросповідання (ст. 35) [388]216. Проте право громадян змінювати релігію або переконання як складник свободи віросповідання закріплене в Законі України "Про свободу совісті та релігійні організації" (ст. 2).
Як уже зазначалося, дане право повинно гарантуватися для кожної людини, а не лише громадянам держави. Юридичні засоби реалізації права людини змінювати свої релігійні або інші переконання в Україні не встановлені, оскільки дане право людина може здійснювати особисто власними діями.
Одним із юридичних засобів охорони розглядуваного права є закріплена у законодавстві України заборона здійснювати будь-який примус при визначенні громадянином свого ставлення до релігії (ч. 2 ст. 3 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації"). З указаним юридичним засобом тісно пов'язане поняття прозелітизму. У релігійних довідкових виданнях зазначається, що "прозеліт (від грецького рг-озеїуїоз - буквально: "приходько") - новонавернений у яку-небудь віру, новий прибічник релігії; прозелітизм - 1) намагання навернути у свою релігію послідовників інших віровчень; 2) глибока відданість прозеліта обраній вірі" [288]217. В окремих джерелах знаходимо дещо інше розуміння прозелітизму. Так, М. Маринович зазначає, що в сучасному "Словнику синонімів" Вебстера розрізняються такі поняття, як "навернення" (тобто щира й добровільна зміна віри) і "прозелітизм" (процес змушування когось до прийняття іншої віри) [174] 218. В. Єленський в одній зі своїх статтей посилається на "Католицький енциклопедичний словник" (1943), в якому термін "прозелітизм" визначений як дія, спрямована на навернення особи до певної віри, але навернення, що здійснюється недобросовісними методами [61]219. Автор слушно, на нашу думку, запитує: "Які ж методи можна вважати недобросовісними? Де