Структура свободи віросповідання, представлена в українському законодавстві, потребує уточнення. По-перше, право мати релігію або переконання не потребує юридичної регламентації, оскільки стосується тільки внутрішньої психічної сфери особи. По-друге, право змінювати релігію або переконання слід закріпити у такому формулюванні: "право змінювати свої релігійні або інші переконання", а право приймати релігію чи переконання - як "право приймати релігійні чи інші переконання".
По-четверте. Наведемо порівняльний аналіз елементів (можливостей) свободи віросповідання як загальносоціального права, які розкриваються в міжнародних актах з питань прав людини, та елементів свободи віросповідання як суб'єктивного юридичного права в Україні. Результати даного аналізу відображено в табл. 1.
Таблиця 1
Порівняння елементів свободи віросповідання як загальносоціального права і як суб'єктивного юридичного права в Україні
| Елементи (можливості) свободи віросповідання як загальносоціального права | Елементи (можливості) свободи віросповідання як суб'єктивного юридичного права в Україні |
| 1) мати релігію чи переконання на свій вибір; | 1) мати релігію або переконання за своїм вибором; |
| 2) приймати релігію або переконання на свій вибір; | 2) приймати релігію або переконання за своїм вибором; |
| 3) змінювати свою релігію або переконання; | 3) змінювати релігію або переконання за своїм вибором; |
| 4) сповідувати свою релігію або переконання як одноособово, так і разом з іншими, прилюдно або приватно в ученні, богослужінні, виконанні релігійних та ритуальних обрядів; | 4) одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти релігійні культи, ритуальні обряди, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання, вести релігійну діяльність; |
| 5) здобувати релігійну та світську освіту; 5) здобувати релігійну та світську освіту; | |
| 6) утримуватися від окремих дій, несумісних з релігійними чи іншими переконаннями (відмова від військової служби з правом її заміни на альтернативну; утримання від певних дій щодо одягу, їжі, релігійних свят (з можливістю відповідного звільнення з роботи) | 6) право на заміну виконання одного юридичного обов'язку іншим з мотивів переконань (право на альтернативну службу та інші) |
58
На підставі порівняльних даних, наведених у таблиці 1, можемо зробити висновок, що елементи (можливості) свободи віросповідання як права загальносоціального знайшли своє втілення (відображення) у національному законодавстві України. Однак у законодавстві України такі її елементи, як право сповідувати будь-яку релігію і не сповідувати жодної, мають дещо інше "звучання" (формулювання) порівняно з міжнародними актами, а саме: в останніх проголошується свобода сповідувати свою релігію або переконання. Також у міжнародних актах з прав людини немає згадки про атеїстичні переконання, а йдеться лише про релігійні та інші переконання, які включають й атеїстичні.
По-п'яте. Враховуючи, що під дію юридичного права підпадають лише зовнішні прояви свободи віросповідання людини, можемо стверджувати, що елементами останньої як суб'єктивного юридичного права є наступні можливості: приймати релігію або інші перконання за своїм вибором; сповідувати одноособово або разом з іншими будь-яку релігію; не сповідувати жодної релігії; змінювати свої релігійні або інші переконання; здобувати релігійну та (або) світську освіту; вимагати заміни виконання окремих юридичних обов'язків іншими з мотивів релігійних чи інших переконань.
Між указаними елементами свободи віросповідання людини, безперечно, є взаємозв'язки, які також входять до її структури. Так, наприклад, без можливості прийняття релігії не може бути і її сповідування. Сповідування ж релігії може потребувати здобуття певної релігійної освіти, заміни виконання одних юридичних обов'язків іншими і т.д.
По-шосте. На підставі аналізу структури свободи віросповідання як суб'єктивного юридичного права поняття цього права визначено як можливість людини приймати, змінювати релігійні або інші переконання, одноособово або спільно з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, здобувати релігійну та (або) світську освіту, а також вимагати заміни певних обов'язків перед державою на інші за мотивами релігійних чи інших переконань у випадках, визначених законодавством.
А.С. Ловінюков, досліджуючи свободу совісті як правову категорію згідно з Конституцією Російської Федерації, зазначив, що вона складається із 10 взаємопов'язаних структурних елементів: 1) права сповідувати будь-яку релігію; 2) права здійснювати релігійні обряди; 3) права змінювати релігію; 4) права не сповідувати жодної релігії; 5) права пропаганди релігії; 6) права вести атеїстичну пропаганду; 7) права на благочинну діяльність; 8) права на релігійну освіту; 9) культурно-просвітницької релігійної діяльності; 10) рівності перед законом усіх громадян,
59
незалежно від їх ставлення до релігії [168]162. Як уже зазначалося, права сповідувати будь-яку релігію чи не сповідувати жодної у правовому аспекті, вочевидь, включають такі можливості, як здійснення релігійних обрядів; пропаганда релігії, атеїстичних та інших переконань; право на благочинну, культурно-просвітницьку та іншу релігійну діяльність. Рівність же громадян перед законом незалежно від їх ставлення до релігії (про це теж уже йшлося) - це один із принципів (а не структурний елемент), на якому базується свобода віросповідання людини. А.С. Ловінюков у структуру свободи совісті не включив такі елементи, як право на альтернативну (невійськову) службу й право на світську освіту поряд із релігійною, які також входять у структуру цієї свободи як за законодавством України, так і згідно із законодавством Російської Федерації [140]163.
3.3. Механізм і стадії юридичного забезпечення свободи віросповідання людини
Реальність, "дієвість" свободи віросповідання людини, а також окремих її елементів (можливостей) залежать від наявності юридичного механізму її забезпечення.
Юридичний механізм забезпечення свободи віросповідання людини - це система ефективних юридичних засобів реалізації, охорони та захисту свободи віросповідання в цілому, а також окремих її елементів (можливостей), закріплених у національних юридичних актах [383]164.
Указане поняття сформульоване на підставі визначення поняття юридичного механізму забезпечення прав людини, поданого Г.Г. Шме-
льовою [376]165.
Отже, в Україні елементами механізму юридичного забезпечення свободи віросповідання людини є:
- національне законодавство України (в тому числі ратифіковані міжнародні акти, які є його частиною), де проголошується, визнається свобода віросповідання людини, а також окремі її можливості (елементи);
162 [168] Ловинюков А.С. Свобода совести (анализ, практика, виводи) // Государство и право.
- 1995. - № 1. - С. 30.
163 [140 ] Конституция Российской Федерации с комментариями для изучения и понимания: ч. 1 ст. 43, ч.3 ст. 59 / Л.М. Лозовский, Б.А. Райзберг - М.: ИНФРА - М., 2001.
164 [383] Ярмол Л. Елементи та юридичний механізм забезпечення свободи віровизнання людини в Україні // Актуальні проблеми правознавства. - Тернопіль: ЮІ ТАНГ. - 2001. - С. 171-174.
165 [376] Шмельова Г. Юридичний механізм забезпечення прав людини (загальнотеоретична характеристика) // Право України - 1994. - № 10. - С. 49-51.
60
- юридичні засоби реалізації свободи віросповідання людини;
- юридичні засоби охорони останньої;
- юридичні засоби її захисту.
Правове забезпечення свободи віросповідання людини не може бути миттєвим, одноактним, воно повинно пройти певні етапи (стадії).
Перша стадія - державне визнання свободи віросповідання людини. Як уже зазначалося, Україна визнала, проголосила це право людини, закріпивши його в національних нормативно-правових актах, а також шляхом ратифікації, прийняття міжнародних актів з прав людини [107]166.
Інституціоналізація здійснення свободи віросповідання - друга стадія її юридичного забезпечення. Суть цієї стадії полягає у створенні і визначенні державних органів, інших організацій, посадових осіб, на котрих спеціально покладається сприяння у здійсненні, охороні та захисті свободи віросповідання. Зокрема в Україні проведення державної політики стосовно релігій та церкви забезпечує Державний департамент у справах релігій (раніше - Державний комітет України у справах релігій) [257]167. Він є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мін'юсту і йому підпорядковується.
Основними завданнями Державного департаменту у справах релігій є:
• участь у реалізації державної політики щодо релігії, церкви та релігійних організацій;
• сприяння зміцненню взаємопорозуміння між релігійними організаціями різних віросповідань, вирішенню у межах компетенції спірних питань, які виникають у відносинах між такими організаціями;
• узагальнення практики застосування законодавства у сфері державно-церковних відносин, розроблення пропозицій щодо подальшого його вдосконалення та внесення їх на розгляд Міністра юстиції;
• забезпечення проведення релігієзнавчої експертизи та реєстрації статутів (положень) релігійних організацій;
• сприяння у вирішенні питань, пов'язаних з передачею релігійним організаціям колишніх культових будівель та іншого церковного майна;
• сприяння участі релігійних організацій України у міжнародних релігійних рухах і форумах та їх співробітництву з Європейським Союзом у сфері релігії, здійсненню ділових контактів з міжнародними релігійними центрами та іноземними релігійними організаціями.
166 Про деякі теоретико-правові аспекти юридичного закріплення свободи віросповідання в Україні див.: [107] Ковальова Г.Л. Конституційно-правове регулювання державно-конфесійних відносин в Україні // Проблеми активізації конституційно-правових досліджень: вдосконалення викладання конституційного права. - Х., 1999. - С. 79-87