152 [113] Див. також: Компанієць І.М. Адміністративно-правове регулювання свободи совісті: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.07./ Нац. юрид. академія ім. Я. Мудрого.- Харків, 1996.
- С. 20.
50
державою світською. Це означає, що вона є нейтральною, безсторонньою щодо будь-яких різновидів віри - як релігійних, так і нерелігійних. Проте держава повинна чітко окреслити межі свого втручання у сповідування усякої віри, у діяльність релігійних та інших організацій, виходячи із загальнолюдських цінностей і прав людини.
Державна політика щодо сповідування будь-якої віри повинна бути обмежена:
- обліково-реєстраційною діяльністю на основі повідомного принципу;
- нейтральним арбітруванням у разі виникнення міжрелігійних суперечок чи конфліктів - за умови звернення релігійних організацій до відповідних юрисдикційних державних органів і безпосереднього визнання обов'язковості рішень останніх;
- встановленням меж фізичної поведінки, за які не можуть виходити прихильники будь-якої віри, відповідно до міжнародних стандартів;
- здійсненням контролю за дотриманням цих меж і в разі їх порушення - притягненням винних осіб (як фізичних, так і юридичних) до юридичної відповідальності;
- співпрацею з релігійними та іншими організаціями у певних сферах суспільного життя. Наприклад, у сфері соціального обслуговування, надання допомоги дітям-сиротам, засудженим та іншим категоріям осіб, що їм фактично на практиці приділяється належна увага (матеріальна, духовна) з боку різних релігійних та інших організацій. Держава ж повинна враховувати це шляхом надання певних пільг і дотацій згаданим релігійним та іншим організаціям. Однак така співпраця повинна базуватися на принципах добровільності та рівності всіх релігійних організацій, діяльність яких не заборонена законом [379]153.
Слід зазначити, що співпраця релігійних організацій з державою широко практикується у багатьох країнах (наприклад, в Іспанії, Італії, Словаччині, Німеччині).
В Іспанії, наприклад, на конституційному рівні закріплено, що "органи влади беруть до уваги релігійні вірування іспанського суспільства і підтримують відповідні відносини співпраці з Католицькою Церквою й іншими конфесіями" (п. 3 ст. 16 Конституції Іспанії). Так, із Католицькою Церквою були підписані чотири основні угоди:
а) з питань правового регулювання, в яке входить правове визнання всіх католицьких об'єднань та інституцій; недоторканність місць по
153 Про деякі конкретні форми співпраці держави й релігійних організацій Див.: [379] Щипков О. Церковно-суспільні відносини і проблеми державного регулювання // Людина і світ. - 2000. - № 9.
- С. 18-21.
51
клоніння; визнання неділі й інших свят неробочими днями; право діяльності в місцях ув'язнення, лікарнях та інших місцях; визнання не тільки дійсності шлюбу, укладеного за католицьким обрядом, але й юридичного значення деяких рішень, винесених церковними судами;
б) з питань освіти і культури, а саме: повага католицької моралі у всіх державних школах, викладання католицької доктрини як основного предмета у всіх школах при збереженні права учнів відвідувати чи не відвідувати ці заняття;
в) з фінансових питань, податкових пільг і звільнення від податків (зокрема звільнення від податку на майно і нерухомість, що використовується для богопоклоніння, та інш.);
г) з питань релігійного обслуговування військових сил.
Згідно з іспанським Законом "Про релігійну свободу" (1980), вступати у відносини з державою можуть, крім католицької церкви, ще й "глибоко вкорінені" релігійні об'єднання, до яких сьогодні належать: євангельське, іудаїстське та мусульманське. Інші ж релігійні організації не можуть співпрацювати з державою у вищевказаних сферах [18-5]154. На нашу думку, це є порушенням свободи віросповідання людини. Співпраця держави з релігійними організаціями повинна існувати, але - ще раз підкреслимо - на добровільних і рівноправних засадах з останніми. Так, Додаток до Закону про свободу релігії, ухвалений нещодавно у Словаччині, дає можливість релігійним організаціям укладати угоди з урядом про своє перебування у цій країні [296]155. Спочатку уряд планував укласти таку угоду лише з католицькою церквою, до якої належить більшість населення країни. Проте після критики з боку прихильників інших релігій право на угоди було вирішено поширити на всі релігійні організації. Таким чином, Словаччина гарантувала рівні права всім існуючим у країні релігіям.
В залежності від того, на яких принципах базувалася чи то базується свобода віросповідання людини в тій чи іншій державі в різні історичні
154 [185] Моран Глория. Испанская система отношений церкви и государства // Модели церков-но-государственньх отношений стран Западной Европь и США / Под. общ. ред. А. Колодного. - К.: Отделение религиеведения Ин-та философии НАН Украинь. - 1996. - С. 48.
155 [296 ] Релігія в сучасному світі. (Релігія і світ) // Релігійна панорама. - 2001. - № 2.- С. 20.
52
періоди, сформувалися і своєрідні моделі державно-церковних відносин. Серед них, зокрема, виділяють наступні [312, 291, 160, 381]156:
1. Теократія (від грецьких слів ІЇіеоз - "Бог" і кгаїоз - "влада") -ототожнення державної світської і духовної влад, форма правління, при якій функціонування держави та її інституцій, регламентація суспільного життя визначаються панівною Церквою та її органами. Класичне теократичне правління існувало у У-І століттях до н.е. в Іудеї, де вся влада зосереджувалася в руках жрецтва на чолі з іудейським першоієрархом, у 756-1870-х рр. - в Папській області, а з 1929 р. - у державі-місті Ва-тикан, де Папа Римський є абсолютним монархом. Теократичні традиції продовжують існувати в ісламських країнах (Іран, Саудівська Аравія).
2. Цезаропапізм, який передбачає повну залежність церкви від держави, одержавлення і підпорядкування світській владі церковних структур. Класичними прикладами такого правління є Візантія та Російська імперія, де з XVIII до початку ХХ століття главою православної церкви був імператор (імператриця).
3. Законодавча підтримка, що забезпечує привілейоване становище певної Церкви в державі, надаючи їй статусу державної, офіційної (Греція, Англія, Швеція, Данія, Кувейт та інші країни). Особливий статус тієї чи іншої церкви зафіксований у конституціях більш ніж 40 держав світу. У 22 із них главою держави може бути лише особа, що належить до офіційної церкви.
4. Відокремлення Церкви від держави. Ця модель передбачає неможливість втручання церкви у справи держави при активному втручанні державних інституцій у справи Церкви. Вона найбільш характерна для колишніх країн соціалістичного табору, в яких на законодавчому
156 [312] Саган О. Моделі державно-церковних взаємин в світовій історичній ретроспективі // Релігійна свобода: гуманізм і демократизм законодавчих ініціатив в сфері свободи совісті (міжнародний і український контекст) / За заг.ред. А. Колодного і О. Сагана. - К.: Відділення релігієзнавства Ін-ту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, 2000. - С. 10-11.; Пор.: [291] Коул Дерем В. Перспективи щодо релігійної свободи: порівняльна структура // Релігійна свобода і права людини: правничі аспекти: У 2 т. - Львів: Свічадо, 2001. - Т. 2. - С. 40-53.; [160] Крішнасвамі А. Дослідження фактів дискримінації у сфері релігійних прав і звичаїв. (Фрагменти звіту Спеціального Доповідача Підкомісії ООН у справах запобігання дискримінації й захисту меншин) // Релігійна свобода і права людини: правничі аспекти: У 2 т. - Львів: Свічадо, 2001. - Т. 2. - С. 263-266.; [291] Одіо Беніто Е. Ліквідація всіх форм нетерпимості й дискримінації на підставі релігії та переконань. Дослідження сучасних аспектів проблем нетерпимості й дискримінації на підставі релігії та переконань ( Фрагменти звіту Спеціального Доповідача Підкомісії ООН у справах запобігання дискримінації й захисту меншин) // Релігійна свобода і права людини: правничі аспекти: У 2 т. - Львів: Свічадо, 2001. - Т. 2. - С. 312-315.; [381] Юраш А.В. Українська церква у контексті сучасних політико-конфесій-них та комунікативних процесів (історико-політологічний аспект): Автореф дис.. канд. юрид. наук: 23.00.01./ Львівський держ. ун-тет ім. І. Франка. - Львів, 1996. - С. 19.
53
рівні теоретично гарантувалася свобода совісті, але реально порушувалася свобода релігії [361, 305, 206]157.
5. Проміжний стан між моделлю державної Церкви і моделлю повного відділення Церкви від держави і держави від Церкви. Для
цього типу відносин характерне збереження державної підтримки та привілеїв окремих Церков. Типовим прикладом такої моделі є сучасна Німеччина.
Німецька модель державно-церковних відносин базується на трьох принципах: нейтральність, толерантність і рівність. Однак Конституційний Суд Німеччини встановив, що держава може мати дещо відмінне ставлення до різних релігійних організацій, беручи до уваги кількість їх членів і суспільний вплив [301, 62]158. Ті з релігійних течій, що мають більше 1 % від загальної кількості населення певної землі Німеччини, можуть отримати спеціальний статус (хоча спосіб його отримання в різних землях має деякі відмінності). Церкви, які мають особливий статус, звільняються від багатьох податків, отримують державну
фінансову підтримку і гроші від збирання особливого церковного податку (8-9 % від прибутку громадян).
6. Відокремлення церкви і держави. Така модель передбачає стан взаємоневтручання, наскільки це можливо, Церкви у справи держави і держави у справи Церкви. Типовим прикладом такої моделі є США. Із Конституції США випливає важливий принцип - нейтральність держави щодо релігійних організацій, тобто ненадання переваги одній конфесії перед іншою. Верховний Суд США роз'яснив, що "рівність була б неможливою в атмосфері деномінаційних упереджень держави. Отже, свобода віросповідання може бути гарантована лише в тому разі, якщо від законодавців - як і від виборців - вимагатиметься таке саме ставлення до нечисленних, новітніх чи непопулярних деномінацій, як і до їх власної релігії" [25]159. Церкви у США не потребують для свого існування жодного державного дозволу у вигляді урядової ліцензії чи реєстрації. Причому