Заслуговує на увагу й Женевська конвенція про поводження з військовополоненими (ООН, 1949) [65]121. Окрема її глава (5) присвячена релігії, інтелектуальній і фізичній діяльності. Зазначена конвенція детально регламентує процедуру реалізації військовополоненими права сповідувати свою релігію. Не зупиняючись на її розгляді конкретно, зазначимо лише, що в ній передбачено надання повної свободи військовополоненим для виконання обрядів їх релігій, включаючи відвідування богослужінь, за умови дотримання ними дисциплінарного порядку, визначеного військовими властями (ст. 34). Служителям же культу, які опинилися разом із військовополоненими, буде дозволено обслуговувати своїх одновірців. Вони
120 [225] Права человека. Сборник международньх договоров. - Нью-Йорк; Женева: Издание Организации Обьединенньїх Наций, 1994. - Т. 1. (Ч. 1.): Универсальньїе договори. - С. 273.
121 [65] Действующее международное право: В 3 т. / Сост. Ю.М. Колосов, З.С. Кривчикова. - М.: Изд-во Московского независимого института международного права, 1997. - Т. 2. - С. 603-625.
35
користуватимуться свободою листування, яке підлягає цензурі, щодо релігійних справ їх культу з духовними властями країни, в якій вони затримані, і міжнародними релігійними організаціями (ст. 35).
Таким чином, аналіз усіх вищезгаданих міжнародних актів дозволяє зробити висновок, що структурними елементами свободи віровизнання та свободи віросповідання як загальносоціальних (природних) прав людини є наступні можливості: [390]122
1. Мати релігію чи переконання [181, 39]123. Ця можливість, як уже зазначалося, стосується лише внутрішньої сфери особистості і тому є складником тільки свободи віровизнання людини. Зовнішнє ж вираження своєї релігії чи інших переконань перетворюється у їх сповідування.
2. Приймати релігію чи переконання [181]124. Вказане право може мати як внутрішній, так і зовнішній аспект, тому виступає складником і свободи віровизнання, і свободи віросповідання. Наприклад, зовнішнє прийняття віри може відбутися, коли людина стає членом релігійної чи іншої організації.
3. Змінювати свою релігію чи переконання [66, 114, 48, 365]125. Ця можливість людини також може мати як і внутрішній, так і зовнішній аспекти. Причому зовнішній аспект цієї можливості може виражатися у переході з однієї релігійної організації в іншу. Відповідно, вказане право людини є складником свободи віровизнання і свободи віросповідання.
4. Сповідувати свою релігію або переконання [181, 39, 66, 114, 78, 67, 48, 365, 280]126. Ця можливість людини стосується внутрішньої та зовнішньої сфери особистості. Сповідувати, як видається, означає: 1) дотримуватися якої-небудь релігії, віровчення; 2) відкрито визнавати, наслідувати якесь вчення, певні погляди, переконання [192] 127. Отож, сповідувати свою релігію або переконання (сповідувати віру) означає відкрито визнавати, виражати власне внутрішнє та зовнішнє ставлення
122 [390] Ярмол Л. Свобода віровизнання людини: поняття, елементи, законодавче закріплення // Вісник Академії правових наук України. - 2001. - № 2 (25). - С. 115-122.
123 [181] Ст. 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права; [39] ст. 1 Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на підставі релігії чи переконань.
124 [181] Ст. 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.
125 [66] Ст. 18 Загальної декларації прав людини; [114] ст. 9 Конвенції про захист прав людини та основних свобод; [48] п. 9.4 Документ Копенгагенської Наради з людських вимірів НБСЄ (1990); [365] ст. 10 Хартії Європейського Союзу про основні права.
126 [181] Ст.18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права; [39] ст. 1 Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на підставі релігії чи переконань; [66 ] ст. 18 Загальної декларації прав людини; [114] ст. 9 Конвенції про захист прав людини та основних свобод; [78] п. 16 Підсумкового документу Віденської зустрічі держав-учасниць НБСЄ; [67] п. 'Л/ІГ Заключного акта Наради з безпеки і співробітництва в Європі; [48] п. 9.4 Документ Копенгагенської Наради з людських вимірів НБСЄ (1990); [365] ст. 10 Хартії Європейського Союзу про основні права; [280] п. "IV" 13 Рекомендації Парламентської Асамблеї Ради Європи 1396 (1999) З релігії та демократії.
127 [192] Новий тлумачний словник української мови: У 4 т. / Укл. В. Яременко, О.М. Сліпушко. - К.: Аконіт, 1998. - Т. 4: Роб-Я. - С. 335.
36
до об'єкта віри. Зовнішні способи сповідування віри досить різноманітні і включають у себе такі можливості: відправляти культи та збиратися у зв'язку з релігією або переконаннями, створювати та утримувати місця для цієї свободи; виробляти, набувати та використовувати у відповідному обсязі необхідні предмети та матеріали, пов'язані з релігійними обрядами або звичаями чи переконаннями (наприклад, священні книги), та володіти ними; писати, видавати та розповсюджувати відповідні публікації з цих галузей; вести викладання з питань релігії або переконань (зокрема надавати релігійну освіту) у місцях, що підходять для цієї мети, мовою на свій вибір; дотримуватися днів відпочинку, відзначати свята; відправляти, дотримуватися та зберігати обряди, звичаї відповідно до приписів релігії чи інших переконань (наприклад, відносно одруження, свят, їжі, вбрання); встановлювати і підтримувати зв'язки з окремими особами в галузі релігії та переконань на національному і міжнаціональному рівнях; забезпечувати релігійне та моральне виховання і навчання батьками (законними опікунами) своїх дітей; здійснення соціальної, милосердницької праці окремими особами чи їх об'єднаннями та інші.
Отже, можливість людини сповідувати свою релігію або переконання є складником свободи віровизнання та свободи віросповідання.
5. Здобувати релігійну та (або) світську освіту [182, 39, 265, 78, 365, 280, 279] 128. Це право включає такі можливості: отримувати релігійну освіту мовою на свій вибір, індивідуально чи разом з іншими; вивчати релігійні та етичні системи як шкільні дисципліни; домагатися окремого і ретельного опису релігій у шкільних підручниках та їх усного викладання при цьому, наголошуючи, що релігії є зібранням цінностей, розрізнення яких повинно бути розвиненим серед молоді; вивчати історію і філософію релігій та досліджувати ці предмети в університетах паралельно з теологічними дослідженнями та інші.
Право здобувати релігійну та (або) світську освіту може мати зовнішній і внутрішній аспект, тому є складником свободи віровизнання та свободи віросповідання людини.
6. Утримання від окремих дій, несумісних із релігійними чи іншими переконаннями людини. Релігійні та інші переконання людини можуть зумовлювати не лише потребу вчинення певних дій (наприклад,
128 [182] Ст. 13 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права; [39] ч. 2.ст.5 Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на підставі релігії чи переконань; [265] ст. 2 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод; [78] п. 16.6, 16.7 Підсумкового документа Віденської зустрічі держав-учасниць НБСЄ; [365] ст. 14 Хартії Європейського Союзу про основні права; [280] п. "іі" 13 Рекомендації Парламентської Асамблеї Ради Європи 1396 (1999). "З релігії та демократії"; [279] п. "ііі" 16 Рекомендації Парламентської Асамблеї Ради Європи 1202 (1993). "Щодо релігійної терпимості в демократичному суспільстві".
37
обрядового, культового, проповідницького та іншого характеру), але також і неприйнятність, суб'єктивну неможливість виконання людиною інших дій (наприклад, брати участь у релігійних чи громадських обрядах). При цьому серед дій, вчинення яких є несумісним із релігійними чи іншими переконанням людини, можуть бути як юридично нейтральні, юридично необов'язкові дії, так і дії, виконання котрих є обов'язковим у правовій системі відповідної держави.
У вищевказаних міжнародних актах з питань прав людини знайшли своє відображення лише право людини відмовлятися від військової служби із заміною її альтернативною та право утримуватися від певних дій щодо одягу, їжі, релігійних свят (з можливістю відповідного звільнення з роботи) [49, 109, 48, 365, 280]129.
Разом з тим, можна стверджувати, що існує також низка інших обов'язків, виконання котрих для окремих людей є несумісним з їхніми релігійними чи іншими переконаннями (наприклад, складання присяги, участь у громадських обрядах тощо). Водночас, з огляду на пріоритетність прав людини, звільнення від таких обов'язків або заміна їх на альтернативні не повинні трактуватися як такі, що можуть призвести до порушення суспільних інтересів. Тому видається, що право на альтернативну (невійськову) службу, поряд із правом на альтернативний порядок складання присяги і правом на відмову від участі у громадських (релігійних) обрядах, можуть охоплюватися ширшим за змістом правом людини, яке може бути назване свободою людини утримуватися від окремих дій, несумісних із її релігійними чи іншими переконаннями. Вважаємо, що з часом таке право знайде своє відображення в міжнародних актах з питань прав людини.
Визнаючи водночас за людиною таку правову можливість, слід наголосити на тому, що про звільнення від юридичних обов'язків чи заміну їх на альтернативні може йтися лише в тих випадках, коли це не призведе до порушення суспільних інтересів чи прав інших людей та якщо це є практично можливим. Визначення конкретного кола випадків, коли таке звільнення (заміна) є можливим, має бути віднесене до компетенції держави.
Можливість людини утримуватися від окремих дій, несумісних з її релігійними чи іншими переконаннями, має внутрішній і зовнішній аспекти, тому вона є складником свободи віровизнання та свободи віросповідання.