Одним із жупелів системи ідеологічного тоталітаризму був націоналізм. У країні розгорнулася шалена ідеологічна боротьба проти всього національного, вінцем якої було масове переселення цілих народів. Сталін боявся вільних, незалежних республік. Щонайменший прояв патріотизму в Україні розглядався як український націоналізм. М. Хрущов у своїй доповіді на XX з'їзді КПРС, говорячи про виселення цілих народів, зауважував, що українці уникли цієї долі лише тому, що їх було надто багато й нікуди було їх вислати. В 1945—1953 рр. за різного роду «антирадянські політичні злочини» в Україні було заарештовано 43 379 чоловік віком до 25 років, із них 36 340 чоловік — у західних областях України. В 1946— 1949 рр. було відправлено в заслання близько 500 тис. західних українців.
30 років Сталін та його «орден мечоносців» стояли біля керма держави на чолі створеної ними адміністративно-командної системи, ЗО років спрямовувався розвиток суспільства за накресленим Сталіним шляхом.
Сталінізм наскрізь пронизував економічне життя українського народу. Вважало ся що в умовах нетоварного господарства, економіки безринкового типу вирішальним фактором успішного розвитку народного господарства має стати політична й організаторська робота партії, зокрема агітаційна, пропагандистська, масово-політична робота всіх парторганізацій. Вони мали роз'яснювати населенню необхідність виконання поточних господарських планів, боротьби за своєчасне проведення сільськогосподарських робіт, підвищення врожаїв сільгоспкультур тощо. Соціалістична модель функціонувала як автаркія, економічно й фінансове замкнута на саму себе. При монополізованій економіці, свідомій неконвертованості карбованця економічні зв'язки СРСР з навколишнім світом були обмеженими. Все зводилося до статичної моделі «керівної ролі партії у господарському будівництві». Основою економіки були екстенсивні методи розвитку, головна увага приділялася кількісним показникам.
На травневому пленумі ЦК КП(б)У 1948 р. наголошувалася необхідність домагатися, щоб кожна первинна партійна організація насправді стала організатором широких мас трудящих у виконанні господарсько-політичних завдань. Партійні рішення закликали їх до самовідданої праці. Роз'ясненням змісту постанов ВКП (б) та КП (б) У займався численний загін пропагандистів й агітаторів. Якщо, наприклад, наприкінці 1945 р. в трудових колективах України налічувалося 500 тис. агітаторів, то в 1948 р.—800 тис. Для ідеологічного забезпечення економічної політики застосовувалися лекції, гуртки з вивчення історії партії, біографій класиків марксизму-ленінізму, питань внутрішньої та зовнішньої політики СРСР, проведення мітингів, соцзмагання, що поступово теж було одержавлене, тощо.
Воднораз Сталін і партія широко застосовували систему позаекономічного примусу до праці. Змучені війною, виснажені труднощами й нестатками, люди змушені були тяжко працювати. Будь-які проблеми й труднощі, що виникали на виробництві, пояснювалися діями «ворогів народу» й «саботажників». В умовах тоталітарного режиму, командної економіки промисловість розвивалася в основному за рахунок активного залучення робочої сили шляхом добровільних чи примусових трудових мобілізацій, використовувалася праця німецьких військовополонених, а також в'язнів ГУТАБу, так званого спецконтингенту.
Набагато складнішим було становище на селі. Природне прагнення селянина бути хазяїном на землі не використовувалося зовсім. Навіть голови колгоспів за тих умов не мали можливості проявляти ініціативу, діяли в рамках установленої господарської системи. Для мільйонів колгоспників жорсткі заходи, за допомогою яких у колгоспах післявоєнного часу забезпечувалося вилучення сільськогосподарської продукції, оберталися тяжким лихом, як це мало місце в 1946—1947 рр. в Україні, коли голодування стало масовим явищем. На селі широко застосовувалася примусова праця. З 1948 р. на колгоспних зборах виносили «громадські вироки» тим, хто недостатньо активно працював. По липень 1950 р. в Україні було винесено понад 11 тис. таких вироків.
У постановах партійних та радянських органів, на перший погляд, ділових і водночас спрямованих на захист інтересів людини-трудівника, траплялося багато формального й навіть цинічного. Як, наприклад, критичні зауваження на адресу деяких колгоспників про «порушення колгоспної демократії». Демократії, якої в умовах сталінщини не було й бути не могло, бо селянам заборонялося без дозволу властей навіть виїжджати із сіл, вони не мали паспортів, їхні присадибні ділянки обкладалися надмірними податками, селяни похилого віку не отримували пенсій тощо.
Голод 1946—1947 рр. був одним із трагічних явищ у житті народу України, замовчуваних тоталітарною системою. Утаювався він як невигідна для режиму інформація, як державна таємниця. Це замовчування було злочинним і продуманим. Причин, що викликали цей третій «радянський голод», було немало: це і наслідки війни, несприятливі погодні умови весни та літа 1946 р., посуха. Але основною причиною лиха була саме сталінщина, панування адміністративних методів господарювання.
Водночас у масовому порядку організовувалися вдячні листи «батькові» Сталіну. Київський обком КП(б)У, наприклад, повідомляв, що 1947 р. в усі райони області направлено 10 тис. примірників проекту листа до Сталіна від колгоспників, колгоспниць, працівників МТС, радгоспів і сільського господарства області.
З ініціативи Сталіна ЦК ВКП(б) ухвалив ряд партійних документів з питань літератури й мистецтва, в яких проявилася авторитарність думок і оцінок, грубе втручання у творчу діяльність, заперечення елементарних художніх свобод. У республіці час від часу відбувалися масові пошуки «українських націоналістів». Методи, що їх застосовували при цьому владні структури, були вже давно апробовані: звинувачення у буржуазному націоналізмі, низькопоклонстві перед Заходом, інших гріхах.
На зламі XX ст. людство дістало можливість наочно побачити результати всеобучу в «школі комунізму». Всебічна сталінізація суспільства не наблизила народ України до нормального цивілізованого життя.
30-ті роки стали "голгофою" українського народу. В жорнах тоталітарно-репресивного режиму було знищено трудову і розумову еліту народу. Генофонд української нації отримав нищівного удару. Передумовою виникнення командно-адміністративної системи управління стала монополія більшовицької партії на владу. Знищення опозиції прискорило формування тоталітарного режиму. Відбулося повне зрощення партійної влади з владою державного апарату. В 1939 році Сталін зазначав: "Кадри партії — це командний склад партії, а оскільки наша партія стоїть при владі — вони є також командним складом керівних державних органів". Керівники партії одночасно займали керівні державні посади.
В командно-адміністративній системі, що склалася, державні і господарські органи діяли під жорстким контролем партійних органів і в рамках централізованого управління відомчого апарату. Сформований привілейований прошарок бюрократії займав керівні місця в партійних, радянських, військових, господарських, репресивних органах. Боротьба в керівництві партії привела до зміцнення єдиновладдя. Режим особистої влади Генерального секретаря партії, який також прибрав функції глави держави, стає характерною ознакою радянської політико-державної системи майже до середини 50-х років.
У 30-ті роки були знищені залишки державної самостійності України. Централізація влади, характерна для тоталітарного режиму, призвела до централізації і правової системи. Головною тенденцією розвитку права стає перевага загальносоюзного законодавства над республіканським. Ця тенденція проявлялася в двох напрямках: поширенні прямої дії загальносоюзних нормативних актів і в рецепції відповідних загальносоюзних актів республіканським законодавством.
Правовим вінцем тоталітарного режиму стали Конституція СРСР 1936 року і Конституція УРСР 1937 року. Для історії людської спільноти вони були взірцем політичного цинізму і юридичної догми.
Не менш тяжким виявився даний період і у житті українського населення Східної Галичини, Волині, Закарпаття,
Буковини, Хотинщини і Ізмаїльщини. Розділене між трьома державами, відірване від основного масиву етнічної території, воно залишалося вірним історичним прагненням і традиціям українського народу в боротьбі за возз'єднання. Про споконвічне прагнення українського народу до національної державності оголосила на весь світ Карпатська Україна. Ставало все більш відчутним, що наступний історичний період покладе кінець одній з найбільших історичних несправедливостей по відношенню до українського народу і він навіки возз'єднається в єдиній державі.
1. Музиченько П. Історія держави і права України. – К.: Знання, 1999. – 662 с.
2. Україна: друга половина ХХ століття. – К., 1997
3. Костюк Г. Сталінізм в Україні. – К., 1995
4. Історія України. Нове бачення. – К., 1996
5. Керльчицоний В. Історія держави і права України. – Львів, 1996