На пiдставi заповнених та наявних даних слiд отримати iнформацiю про потенцiйного клiєнта. У першу чергу перевiрцi пiдлягають засновники фiрми, її керiвники та головний бухгалтер. Особливу увагу необхiдно звернути на тi пiдприємства та фiрми, до яких вони мають або мали стосунок. Бажано також перевiрити iнформацiю щодо кредитiв, отриманих фiрмою ранiше. Усi вiдомостi, наявнi у картцi реєстрацiї позичальника, аналiзуються та звiряються з базою даних. Данi, що не збiгаються, уточнюються в ходi iнтерв’ю з позичальником. При необхідності можна довідатись про його фінансовий стан в банку в якому він обслуговується.
На другому етапі головна мета банку – кінцеве визначення кредитоспроможності та фінансового стану клієнта з метою укладення кредитної угоди на найбільш вигідних для банку умовах. Під час переговорів з позичальником кредитний працівник повинен отримати якомога чіткіше уявлення про ступінь поміркованості рішення щодо позички; проаналізувати, наскільки обгрунтована сума позики; з’ясувати рівень врахування можливих несприятливих зовнішніх факторів для того, аби забезпечити безумовне вчасне повернення позики.
В ходi розмови кредитору не слiд прагнути з’ясувати всi аспекти роботи фiрми-позичальника. Вiн повинен зконцентрувати увагу на ключових, базових питаннях, що становлять найбiльший iнтерес для банку. Запитання подiляються на 5 груп [23; 66]:
- вiдомостi про фiрму;
- щодо планованого кредиту;
- пов’язанi з погашанням кредиту;
- щодо забезпечення кредиту;
- про зв’язки клiєнта з iншими банками.
Пiсля розмови з позичальником кредитний працiвник у письмовому виглядi сумує отриманi вiдомостii приймає рiшення: продовжувати роботу з клiєнтом чи вiдмовити йому. Якщо пропозицiя клiєнта розходиться в якихось важливих аспектах з принципами та положеннями полiтики, яку проводить банк в галузi кредитних операцiй, заявка рiшуче вiдхиляється. Якщо ж кредитний працiвник за пiдсумками попереднього iнтерв’ю вирiшує продовжувати роботу з клiєнтом, то за методикою, прийнятою банком, проводиться оцiнка кредитоспроможностi позичальника та визначається ступiнь ризику даного кредиту.
Оцінку ризику слід визначати опираючись на обчислення показників балансу позичальника, рекомендованих Нацiональним банком України [5]:
1. Коефiцiєнт загальної лiквiдностi (КЛ1) характеризує, наскiльки обсяг поточних зобов'язань за кредитами i розрахунками можна погасити за рахунок усiх мобiлiзованих оборотних активiв:
Теоретичне значення КЛ1 повинно складати не менше 2,0 – 2,5.
2. Коефiцiєнт абсолютної (термiнової) лiквiдностi (КЛ2) характеризує, наскiльки короткостроковi зобов'язання можуть бути негайно погашенi швидколiквiдними грошовими коштами та цiнними паперами:
Теоретичне значення КЛ2 регламентується не менше 0,2 – 0,25.
3. Коефiцiєнт спiввiдношення залучених i власних коштiв (КЗ) (коефiцiєнт автономностi) характеризує розмiр залучених коштiв на 1 грн. власних коштiв:
Теоретичне значення даного показника прийнято не бiльше 1,0, що передбачає частку власних засобiв позичальника у фiнансуваннi дiяльностi не менше 50% - це сприяє бiльшiй зацiкавленостi клiєнта в успiшнiй реалiзацiї власних проектiв та пiдвищенню ймовiрностi повернення запозичених коштiв.
4. Коефiцiєнт фiнансової незалежностi (КН) свiдчить про питому вагу власних коштiв у загальнiй сумi заборгованостi:
Значення КН повинно складати не менше 0,2.
5. Коефiцiєнт маневреностi власних коштiв (КМ) характеризує ступiнь мобiльностi використання власних коштiв:
Даний коефiцiєнт встановлено щонайменше 0,5.
Показники, застосовуванi у практицi кредитного аналiзу позичальника, можна подiлити на 4 групи [50; 55]:
1) коефiцiєнти структури капiталу:
- частка оборотного капiталу в поточних активах;
- спiввiдношення власних коштiв до консолiдованих фондiв;
- коефiцiєнт фiнансового покриття;
2) коефiцiєнти лiквiдностi:
- коефiцiєнт покриття;
- коефiцiєнт швидкої лiквiдностi;
- коефiцiєнт абсолютної лiквiдностi;
- спiввiдношення додаткової потреби до загальних фiнансових потреб.
Показники лiквiдностi вживаються для оцiнки спiввiдношень найбiльш лiквiдних елементiв балансу позичальника, його оборотного капiталу (касової готiвки, дебiторiв, запасiв товарно-матерiальних цiнностей) та короткострокових зобов’язань (випущених векселiв, короткострокових боргових зобов’язань тощо);
3) коефiцiєнти активностi:
- рiвень запасiв;
- середнiй перiод погашення заборгованостi;
4) коефiцiєнти прибутковостi:
- рентабельнiсть продукцiї;
- рентабельнiсть активiв;
- рентабельнiсть власних коштiв.
На третьому етапі банк, ретельно ознайомившись з поданими клієнтом документами, обговоривши умови надання позики, приймає рішення про форму надання кредиту.
Перед безпосереднiм укладанням кредитного договору необхiдно вжити низку пiдготовчих заходiв.
Найперше кредитний працiвник визначається з позичальником щодо форми забезпечення кредиту. Переконливiше на сьогоднiшнiй день виглядає забезпечення у виглядi застави або гарантiї (поруки), знову ж пiдтвердженої заставою. Важливим моментом є визначення ринкової вартостi майна, що передається у заставу, з урахуванням його зносу та лiквiдностi. Оцiнку застави проводить або сам кредитний працiвник, або залучений для цього експерт.
Далi угода розглядається юристами банку, котрим необхiдно звернути особливу увагу на вiдповiднiсть наявних контрактiв i угод чинному законодавству та на можливiсть успiшного вирiшення питання повернення коштів у разi невиконання позичальником кредитного договору.
При наявностi позитивного заключення юристiв пакет документiв перевiряється службою безпеки банку. Ключовими моментами даної перевiрки є [23; 68]:
1. Перевiрка контрактiв та угод, котрi стосуються даного кредитного проекту, визначення надiйностi та платоспроможностi партнерiв позичальника.
2. Отримання та уточнення конфiденцiйної iнформацiї про всiх юридичних та фiзичних осiб, пов’язаних з даним кредитним проектом.
3. Перевiрка фiнансової стабiльностi гаранта (поручителя) та встановлення його зв’язкiв з позичальником.
4. Аналiз отриманої iнформацiї та визначення можливостi неповернення позичальником кредиту.
Грунтуючись на аналiзi наявної та отриманої iнформацiї, служба безпеки банку дає свої висновки про ступiнь ризику даного кредиту.
Повний пакет документiв подається керiвництву банку для прийняття кiнцевого рiшення та укладання кредитного договору або вiдмови клiєнтовi.
Четвертий етап. Після прийняття рішення про надання позики оформляються: кредитний договір (додаток №2), заявка на надання позики, строкове зобов’язання, котрі реєструються у „Кредитному журналі” і далі підшиваються в окрему справу.
На п’ятому етапі банк проводить роботу з клієнтом вже після отримання ним позики. Ця робота передбачає проведення контролю за виконанням кредитного договору та пошук нових форм співпраці з клієнтом. У процесі контролю працівники кредитного відділу використовують різноманітні джерела інформації (інформацію самого банку, інших фінансових інститутів, позичальника). Банк вживає заходи реалізації повернення позики, контролює регулярне надходження процентів за користування нею, проводить перевірки (планові та позапланові) на місцях зі складанням акту перевірки. В ході цих перевірок контролюється відповідність фактичного витрачання позики на її цільове призначення, передбачене кредитною угодою, перевіряються накладні, угоди купівлі-продажу товарно-матеріальних ціннстей і т.д., здійснюється аналіз грошових потоків клієнта.
Аналiз грошового потоку передбачає зiставлення притоку та вiдтоку коштiв протягом перiоду кредитування, що дозволяє оцiнити здатнiсть позичальника повернути позику. Перевищення суми притоку коштiв над їх вiдтоком означає погашення боргових зобов’язань в процесi кругообiгу фондiв.
Елементами притоку коштiв за перiод є [8; 31]:
- прибуток, отриманий у даному перiодi;
- амортизацiя, нарахована за перiод;
-вивiльнення коштiв iз запасiв, дебiторської заборгованостi, основних фондiв, iнших активiв;
- збiльшення кредиторської заборгованостi;
- зростання iнших запасiв;
- збiльшення акцiонерного капiталу;
- залучення нових позик.
Елементами вiдтоку коштiв за перiод є [8; 31]:
- сплата податкiв, процентiв, дивiдендiв, штрафiв i пенi;
- додатковi вкладення коштiв у запаси, дебiторську заборгованiсть, iншi активи, основнi фонди;
- скорочення кредиторської заборгованостi;
- зменшення iнших пасивiв;
- вiдтiк акцiонерного капiталу;
- погашення позик.
Рiзниця мiж притоком i вiдтоком коштiв визначає величину загального грошового потоку. Якщо позичальник має стiйке перевищення притоку над вiдтоком коштiв, то це свiдчить про його стабiльне фiнансове становище i платоспроможнiсть.
Коливання величини загального грошового потоку вказує на низьку платоспроможнiсть клiєнта. Систематичне ж перевищення вiдтоку над притоком коштiв швидше за все гарантує неплатоспроможнiсть потенцiйного позичальника щодо повернення позичених коштів.
Середня додатня величина загального грошового потоку (перевищення притоку над вiдтоком коштiв) показує, в якому розмiрi позичальник може погашати борговi зобов'язання. На основi спiввiдношення величини загального грошового потоку i розмiру боргових зобов’язань клiєнта визначається клас платоспроможностi позичальника [11; 25]:
Нормативнi рiвнi цього спiввiдношення:
1 клас – 0,75;
2 клас – 0,50;
3 клас – 0,30;
4 клас – 0,25;
5 клас – 0,20.
У разі погіршення фінансового стану клієнта та виникнення ризику неповернення позики кредитний працівник ставить до відома керівництво з метою вжиття відповідних заходів. Заходи захисту від неповернення кредиту розглянуті нами раніше.