Вся діяльність суб'єктів (посадових осіб, державних органів, приватних юридичних осіб, громадських організацій і громадян) зводиться до певних етапів або стадій процесу застосування правових норм. Таким чином, в механізм правозастосування необхідно включити і основні стадії (етапи) правозастосувальної діяльності.
В теоретичній літературі по-різному розглядають цей процес і виділяють в одних випадках три, а в інших — шість стадій.
Найбільш доцільно виділити шість стадій[9], оскільки всі вони мають самостійне і важливе значення в процесі правозастосувальної діяльності. До них можна віднести:
1) аналіз і вивчення фактичних обставин справи, встановлення юридичне значимих фактів і їх оцінка;
2) вибір нормативного акта відповідної норми права, яку належить застосувати до них;
3) перевірка справжності і правильності тексту, визначення меж дії та юридичної сили правової норми;
4) аналіз змісту і тлумачення правової норми;
5) прийняття рішення по справі і оформлення в індивідуальному акті застосування правових норм;
6) доведення цього рішення до суб'єктів, яких вони стосуються, і його виконання, використання або дотримання.
Разом із тим потрібно підкреслити, що залежно від специфіки професійної діяльності ці етапи (стадії) можуть змінюватись. Наприклад, для слідчого першим етапом застосування норм права може бути збір, оцінка і закріплення доказів по справі. В цивільних і господарських справах відносно угод першим етапом застосування правових норм буде аналіз і вивчення договірних зобов'язань або угод, які заключались між суб'єктами. В трудових правовідносинах — це, можливо, вивчення умов контракту, якщо він заключався. Свою особливість має прийняття адміністративних рішень, які приймають на підставі різноманітної інформації і повинні враховувати потреби, інтереси і правові наслідки того чи іншого рішення.
Таким чином, механізм застосування правових норм включає в себе діючу систему права і законодавства; правові принципи, які відповідають соціальному призначенню правової держави і громадянського суспільства; систему суб'єктів правозастосувальної діяльності, їх професійну правосвідомість і правову культуру, які виступають від імені держави або уповноважені державною владою; стадії процесу застосування правових норм; індивідуально-правові акти по реалізації і конкретизації правового регулювання суспільних відносин, що направлені на охорону соціальних цінностей і законних прав суб'єктів суспільних відносин.
Процес застосування правових норм завершується прийняттям рішень по справі в загальному плані, хоча вони мають різні види і назви. Перш ніж розглянути це питання, потрібно підкреслити, що в теорії і практиці можна зустріти три види різноманітних актів, які мають правовий характер, Всі ці акти охоплюються одним поняттям «правовий акт». В правовій системі до них відносяться: нормативно-правові акти (закони і підзаконні нормативні акти), інтерпретаційні акти (акти тлумачення правових норм) і індивідуальні акти застосування правових норм. Крім того, термін «правовий акт» включає, на думку проф. Алєксєєва С.С., правомірну дію (поведінку), тобто юридичний факт, який являється основою тих чи інших правових наслідків. Крім актів застосування правових норм він також виділяє акти реалізації прав і обов'язків (договори, інші акти — документи, які виражають автономні рішення окремих осіб, правомірні дії, які завершують дію механізму правового регулювання)[10]. Таким чином, існує два види нормативно-правових актів і два види індивідуальних актів застосування і реалізації правових норм, які можна віднести до однієї групи — індивідуальні акти реалізації і застосування правових норм.
Рішення по справі можна охарактеризувати з декількох позицій: як формально-логічний процес; як творчий процес; як державно-владна діяльність компетентних органів. З формально-логічної сторони рішення юридичної справи являє собою умовивід, в якому конкретні факти (обставини справи) підводяться до норми права, тобто фактична і юридична основа застосування права співпадають. Норми права являються основною підставою для застосування їх до конкретних обставин справи. Рішення по справі складається із багатьох малих рішень по окремих юридичних фактах, які впливають на кінцеве рішення по застосуванню правових норм. Це відноситься, як правило, до складних справ. Наприклад, при розслідуванні кримінальної справи потрібно зібрати всі докази, оцінити всі обставини справи, на підставі яких прийняти рішення про передачу справи до суду з обвинувальним висновком, чи припинити справу по обставинах, вказаних в законі. Прийняття рішень в кожній галузі права має свою специфіку. Ці рішення приймаються державними, громадськими чи приватними особами. Всі такі рішення називаються індивідуальними актами застосування правових норм. Вони можуть прийматись також найвищими посадовими особами держави. Наприклад, Президент України приймає Укази про нагородження орденами чи медалями окремої групи осіб, про присвоєння почесних звань, відзнак тощо. Аналогічні акти застосування правових норм може приймати Президія Верховної Ради, Кабінет Міністрів України.
Індивідуальні акти застосування правових норм на відміну від нормативно-правових і інтерпретацій них актів мають свої характерні риси:
1) вони мають державно-владний, обов'язковий характер лише для суб'єктів конкретних правовідносин тієї чи іншої справи. Інші правові акти мають загальнообов'язковий характер;
2) вони можуть прийматись всіма державними органами, громадськими чи приватними юридичними особами і мають формальний (юридичний) характер. Інші правові акти приймаються тільки компетентними державними органами,
3) ці акти мають індивідуально-персоніфікований характер, їх дія розрахована на конкретизацію регулювання лише Окремого конкретного випадку, тому їх юридична чинність вичерпується одноразовою реалізацією. Цей акт має силу до того часу, поки не реалізується. Він не може мати юридичної сили стосовно інших конкретних справ і правовідносин;
4) такі акти не мають зворотньої дії в часі, тобто вони не розповсюджують своєї дії на попередні факти, справи і правовідносини, а також не розповсюджують своєї дії на обставини, які виникли після прийняття даного акту;
5) такі акти на відміну від інших правових актів можуть бути оскаржені зацікавленими сторонами у вищестоящі державні органи чи в судовому порядку;
6) індивідуально-правові акти можуть бути виражені в письмовій, усній або конклюдентній формах. Конклюдентна форма — це мовчазна згода, або у вигляді фізичних вольових дій.
Таким чином, можна дати визначення індивідуального акту застосування правових норм. Акт застосування норм права — це формально-обов'язкове правило поведінки, яке має державно-владний індивідуальний характер і направлено на конкретизацію правового регулювання (зміну, припинення, встановлення або підтвердження юридичних прав і обов'язків) правовідносин персоніфікованих суб'єктів у конкретній життєвій ситуації.
Проф. Алєксєєв С.С. пише, що це акт-документ, в якому формально закріплюється рішення компетентного органу по юридичній справі[11]. В підручниках і монографіях можна зустріти інші визначення актів застосування норм права.
Крім того, в процесі застосування правових норм потрібно враховувати, що індивідуальні акти часто можуть мати характер юридичних фактів, які враховуються в такій діяльності.
Кожний індивідуальний акт застосування правових норм має юридичну силу тоді, коли він правильно оформлений. В ньому повинно бути вказано: ким виданий цей акт (назва державного органу чи організації), коли виданий (дата прийняття рішення); назва (постанова, протокол, ухвала); він повинен бути підписаний уповноваженими посадовими особами і скріплений печаткою.
В процесі правозастосувальної діяльності приймається надзвичайно багато актів застосування правових норм. Всіх їх можна класифікувати за різними критеріями. Найкращу класифікацію таких актів дає проф. Рабінович П.М. в своїй роботі[12].
1. Всі акти застосування правових норм можна класифікувати за суб'єктами їх прийняття: акти глави держави (Президента), акти Кабінету Міністрів, акти Верховної Ради України і її Президії, акти місцевих представницьких органів державної влади, органів управління — міністерств, відомств, судових органів, контрольно-наглядових органів, підприємств і організацій, органів громадських об'єднань і приватних юридичних осіб.
2. За галузевою приналежністю норм права, які застосовуються: цивільно-правові, кримінально-правові, адміністративно-правові, акти трудового права тощо.
3. За юридичною формою і назвою: постанови, укази, розпорядження, рішення, накази, ухвали, протести, подання, висновки, вироки тощо.
4. За соціальною функцією у правовому регулюванні: регулятивні, охоронні.
5. За характером індивідуальних приписів: уповноважуючі, зобов'язуючі, забороняючі.
6. За характером юридичних наслідків: правоконстатуючі (правопідтверджуючі), правовстановлюючі, правоприпиняючі.
7. За формою зовнішнього виразу: письмові, усні, конклюдентні.
Класифікація правових актів може здійснюватись і по інших критеріях, в тому числі: залежно від елементу правової норми, яка застосовується; залежно від видів правових норм;
залежно від видів правовідносин. Слід також виділити акти по застосуванню норм міжнародного права.
В процесі застосування правових норм можна виділити дві групи вимог, які пред'являються до цієї діяльності. До першої групи відносять такі принципи-вимоги: законність, обгрунтованість, доцільність, справедливість і гуманізм. Їх іноді називають основними вимогами правильного застосування правових норм. До другої групи відносять всебічність, повноту, об'єктивність, істинність тощо. Ці вимоги розглядають як похідні, конкретизуючі і доповнюючі, де основних вимог.