Сукупність (склад) чотирьох названих умов утворює юридично-фактичні підстави господарсько-правової відповідальності. Для застосування майнової відповідальності у вигляді відшкодування збитків потрібна наявність усіх чотирьох умов, тоді як для застосування неустойки (штрафу, пені) досить лише двох з них: факту господарського правопорушення та протиправності поведінки порушника.
Таким чином, відповідальність у господарському праві – це комплексний правовий інститут, який має свій особливий предмет регулювання – правопорушення у сфері господарювання (господарські правопорушення).
Господарське правопорушення – це протиправна дія або бездіяльність учасника господарських відносин, яка не відповідає вимогам норм господарського права, не узгоджується з юридичними обов'язками зазначеного учасника, порушує суб'єктивні права іншого учасника господарських відносин або третіх осіб. Як встановлено ст. 610 ЦК, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Правовим засобом відповідальності (формою реалізації відповідальності і одночасно мірою відповідальності) у сфері господарювання є господарські санкції.
Таким чином, різноманітність господарської діяльності обумовлює широке коло господарських договорів. Кожному господарському договору властиві і загальні риси цієї правової категорії, і ознаки, притаманні саме цьому виду господарських договорів. Тому для їхнього (договорів) розмежування застосовуються доктринальна і нормативна класифікації господарських договорів, основною яких є їхні юридичні (внутрішні) властивості.
Категорія господарського зобов'язання своєму виникненню зобов'язана науці господарського права, яка розглядає господарські зобов'язання як одну з фундаментальних господарсько-правових категорій, що відображає зміст особливої правової форми господарських відносин. Сформульоване спочатку доктринально в юридичній літературі, а тепер закріплене (з деякими модифікаціями, викликаними змінами в економічній системі) в ст. 173 ГК, визначення поняття господарського зобов'язання дозволяє з'ясувати його основні ознаки, за якими воно відрізняється від зобов'язання цивільно-правового. Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК господарське зобов'язання це правовідносини, через які один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний чинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Під змістом господарського зобов'язання розуміється сукупність суб'єктивних прав і суб'єктивних обов'язків його учасників. Підставою виникнення зобов'язання називають ті факти, з настанням яких право пов'язує виникнення зобов'язальних правовідносин.
Як відомо, з 1 січня 2004 року нарівні із Цивільним кодексом набув чинності і Господарський кодекс. Обидва документи регулюють договірні відносини. Природно, виникає запитання: нормами якого кодексу в яких випадках слід керуватися? За відповіддю звернемося до відповідних статей ГК.
Статтею 175 ГК визначено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом, з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.
Отже, господарський договір – це договір, що укладається між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами – юридичними особами, яким установлюються, змінюються чи припиняються права й обов'язки сторін при здійсненні господарської діяльності. Таким чином, цивільно-правовий договір, укладений між сторонами, хоча б одна з яких є суб'єктом господарювання, набуває статусу господарського договору.
Залежно від порядку виникнення прав та обов'язків сторін стосовно одна одної розрізнюють договори:
– односторонні,
– двосторонні,
– багатосторонні.
Якщо за договором в однієї сторони виникають тільки права, а у другої тільки обов'язки, такий договір є одностороннім. Наприклад, за договором позики позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві суму позики або таку ж кількість речей того ж роду та якості, а позикодавець має право вимагати повернення предмета позики. У більшості своїй договори двосторонні, тобто будь-яка зі сторін має як права, так і обов'язки; кожна сторона стосовно другої виступає одночасно кредитором і боржником, оскільки права й обов'язки сторін є зустрічними. Наприклад, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується продати товар і має право вимагати від покупця оплати за проданий товар, а покупець зобов'язаний оплатити цей товар і має право вимагати передачі йому купленого товару.
Багатосторонніми є договори, які укладаються трьома і більше сторонами. У сторін таких договорів не виникає взаємних прав та обов'язків стосовно одна одної. Вони укладають договір для досягнення певної мети. Прикладом можуть служити договори про спільну діяльність або договір простого товариства.
Залежно від моменту укладення договору розрізняють договори: реальні та консенсуальні. Консенсуальним уважається договір, коли для виникнення взаємних прав та обов'язків сторонам досить досягнути згоди за всіма істотними умовами договору. Наприклад, консенсуальним є договір підряду. Реальним договір уважається тоді, коли права й обов'язки у сторін виникають у момент передачі речі або здійснення іншої певної дії. Наприклад, договір перевезення вантажу автомобільним транспортом. Поки вантаж не переданий перевізнику для перевезення, а перевізник не надасть транспорт, взаємних прав та обов'язків у сторін договору не виникає.
Залежно від характеру та умов угоди договір може бути:
– сплатним,
– безоплатним.
Договір є сплатним, коли у сторін існують взаємні зобов'язання: в однієї сторони – здійснити певні дії (продати, поставити товар, надати послуги, виконати роботи тощо), а у другої сторони – відшкодувати матеріальні або інші блага (сплатити гроші, передати речі, надати зустрічні послуги, виконати роботи). Договір є сплатним, якщо інше не встановлене договором, законом або не випливає із суті договору. Наприклад, договір купівлі-продажу передбачає передачу товарів за гроші покупцеві, а за договором міни кожна зі сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар.
Слід сказати, що обидва кодекси надають сторонам значну свободу при укладенні договорів, оскільки основним принципом регулювання договірних відносин визначений принцип свободи договору (ст. 627 ЦК, ст. 67 ГК).
1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К.: Преса України, 1996. – 80 с.
2. Господарський Кодекс України. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, №18, №19-20, №21-22, ст. 144.
3. Цивільний Кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, №40-44, ст. 356. Голос України №45 вiд 12.03.2003.
4. Закон України “Про власність” від 7.02.1991 року // Відомості Верховної Ради України, 1991, №20, ст. 249.
5. Агарков М.М. Обязательство по советскому гражданскому праву. – М.: Юриздат, 1940. – 305 с.
6. Боднар Т. В. Виконання договірних зобов'язань у цивільному праві. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 272 с. – С. 110-122.
7. Брагинский М.Й., Витрянский В.В. Договорное право. Книга первая. Общие положення. – М.,1999. – С. 15-16.
8. Господарське право України: Навчальний посібник / За заг. ред. проф. Н.О. Саніахметової. – X.: «Одіссей», 2005. -608с. – С. 191-193.
9. Господарське право: Навчальний посібник / Жук Л.А.,Жук І.Л., Неживець О.М. - К.: Кондор, 2003. – 400с. – С. 365.
10. Господарський кодекс України: Науково-практичний коментар О.І. Харитонова, Є. О. Харитонов, В. М. Коссак та ін.; За ред. О. І. Харитонової.- X.: Одіссей, 2006.- 832 с. – С. 333-335.
11. Зобов'язальне право: Теорія і практика: Навч. посіб. / За ред. О.В. Дзери. – К., 1998. – С. 124.
12. Иоффе О. С. Обязательственное право. – М.,1975. – С. 26.
13. Корецкий А.Д. Теоретико-правовые основы учення о договоре / Отв. ред. П.П. Баранов – СПб.:Юридический центр Пресс, – 2001.-С. 5-7.
14. Мандриковський М.М. Господарське законодавство: Навч. посібник для студентів усіх форм навчання/ М.М. Мандриковський. -2-е вид.. - Львів: Вид-во Нац. ун-ту "Львівська політехніка", 2004. - 167 c. – С. 54-58.
15. Мороз В. Основні види господарських договорів // Юрист консультує. -2002. -№7. – C. 1-6.
16. Правові основи підприємницької діяльності / За ред. Шакуна В.І., Мельника П.В., Поповича В.М. – К.: Правові джерела, 1997.
17. Правові основи підприємницької діяльності: Навч. посіб. / Л.А. Жук, І.Л. Жук, О.М. Неживець: Наук, керівник Л.А. Жук. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2002. – 292 с.
18. Правовое и организационно-экономическое регулирование хозяйственной деятельности / Под ред. проф. Л.А. Жука. – К.: Кондор, 2002.
19. Саниахметова Н.А.Юридический справочник предпринимателя/ Н.А. Саниахметова. -6-е изд., перераб. и доп.. -Харьков: Одиссей, 2004.-1055 c. – С. 418-431.
20. Сібільов М. Динаміка договірних зобов'язань після їх виникнення. // Вісник Академії правових наук України. – 2005. – №1 (40). – С. 79-85.
21. Сібільов М. Договірне зобов'язання та його виконання // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – №2 (33)-3(34). – С. 418-419.
22. Цивільне право України. Академічний курс. Т. 1. / За ред. Я.М. Шевченко. – К., 2003. – С. 467.
23. Цивільне право України: Підручник / За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. – К., 2004. - Т. 2. – С. 72-73.
24. Цивільне право України: Підручник. Книга перша / За ред. О.В. Дзери та Н.С. Кузнєцової. – К., 2004. – С. 633.
25. Цивільний кодекс України. – К.: Школа, 2003. – 384 с.