При дослідженні психологічної структури особистості злочинця, який вчинив статевий злочин щодо неповнолітнього, необхідно згадати акцентуації характеру такої особистості. Цей термін у науковий вжиток був введений професором Е. Леонгардом. Під акцентуацією розуміється надмірна виразність окремих рис характеру та їх поєднання, що становить крайні варіанти норм, які межують із психопатіями. Акцентуації характеру притаманна уразливість особистості щодо не будь-яких, а лише щодо певного роду психотравмуючих впливів, адресованих так званому місцю найменшого опору певного типу характеру, при збереженні стійкості до інших. Залежно від ступеня виразності розрізняють явні і приховані (латентні) акцентуації характеру, що можуть переходити одна в одну під впливом різноманітних чинників [10, с. 90]. Отже, під акцентуацією слід розуміти індивідуальні риси людини, які за певних умов мають тенденцію до переходу в патологічні стани.
За проведеним нами емпіричним дослідженням, серед осіб, які вчинили статевий злочин щодо неповнолітнього, можна виділити найбільш поширені типи акцентуацій. Серед них можна виділити:
– застрягаючий – підвищена підозрілість і хвороблива уразливість, стійкість негативних афектів, прагнення до домінування, неприйняття думки інших і, як наслідок, висока конфліктність;
– демонстративний (істероїдний) – виражена тенденція до витіснення неприємних для суб’єкта фактів і подій, до брехливості, фантазування, удаваності, що використовуються для привертання до себе уваги;
– шизоїдний – відгородженість, замкнутість, емоційна холодність, яка проявляється у відсутності співпереживання, труднощах у встановлені емоційних контактів, недостатність інтуїції при спілкуванні;
– сензитивний – підвищена вразливість, боязливість, підвищене почуття неповноцінності;
– нестійкий – схильність легко піддаватися впливу оточення, постійний пошук нових вражень, компаній. За такого типу акцентуацій простежується уміння легкого встановлення контактів, але вони, як правило, мають поверховий характер.
Слід наголосити, що врахування зазначених рис характеру має важливе значення для кримінологічного вивчення досліджуваного нами злочинця. Оскільки врахування зазначених типів акцентуацій сприятиме визначенню оптимальних прийомів проведення слідчих дій, а також з’ясуванню вибору особистістю злочинного варіанта поведінки.
Ще однією важливою характеристикою психологічної підструктури особистості є її інтелект. Слід відмітити, що для кожної людини характерний визначений рівень інтелекту, від якого залежить, як ця людини адаптується до навколишнього середовища. Вивчені матеріали кримінальних справ дали змогу зробити висновки і про інтелектуальні характеристики злочинців, які вчинили статеві злочини щодо неповнолітніх. Серед них 55% злочинців характеризувалися середнім рівнем інтелекту; 47% мали занижені інтелектуальні якості. Інтелект вище середнього мали 2% засуджених.
Аналіз емпіричного матеріалу свідчить, що одним із факторів, який формує низький рівень інтелекту, є зловживання алкоголем. У досліджуваної категорії злочинців внаслідок зловживання спиртними напоями спостерігалося зниження психічних процесів та критичних властивостей. А це в свою чергу виступає детермінаційним чинником насильницького задоволення статевих потреб, використовуючи при цьому неповнолітніх. У осіб з невисокими інтелектуальними показниками, які мали завищену самооцінку, нереалізоване прагнення до лідерства, зазначене зловживання провокувало неадекватні агресивні реакції. Це переважно зустрічається у злочинців, вік яких становить 16–25 років.
На наш погляд, при розгляді психологічної характеристики досліджуваної категорії злочинців важливе значення на формування злочинної поведінки має така психологічна риса, як тривога. Криміногенність тривожності полягає в тому, що вона включає в себе хвилювання, суб’єктивне відчуття своєї невизначеності, незахищеності, яке може спровокувати агресію. Тривожність як психологічна риса впливає на формування особистісної дезадаптації, непристосованості індивіда, його так звану відстороненість від оточуючих.
Так, 42-річний М., одружений, алкоголік, засуджений за зґвалтування своєї 8-річної доньки К. (підтримував з нею статеві відносини протягом чотирьох років) і спробу зґвалтувати свою другу доньку 5-річну В. Психологічне дослідження особистості М. виявило, що це відчужена, дезадаптована особистість, причому його соціально-психологічна дезадаптація розпочалась з раннього дитинства. Батька він зовсім не знав, мати, молодші сестри та вітчим ставились до нього зневажливо: сестри, насміхаючись, називали його незаконнонародженим, вітчим виганяв з дому, мати слідкувала лише за тим, щоб він приносив додому зароблені гроші. У 17 років мати вигнала його з дому. Двічі був засуджений за крадіжки. Близьких друзів ніколи не мав, з дівчатами не дружив, оскільки був погано одягнений і ніколи не мав грошей на кіно, дискотеку [9, с. 71].
Доречно звернути увагу на той факт, що у 10,5 %, злочинців простежується симуляція психічного захворювання, як правило, такі особи наголошують, що в них у дитинстві мала місце травма голови, яка могла призвести до появи психічного захворювання, наслідком якого могли стати такі дії.
Важливу ознаку психологічної характеристики особистості досліджуваного злочинця становить мотиваційна сфера. Мотив є невід’ємною складовою злочинної поведінки. Вітчизняної вчені-психологи визначають мотиви як феномен, що знаходиться в полі свідомості і стосується лише вольової поведінки «усвідомлене спонукання для певної дії; спонукання чи прагнення досягти певної мети»; «спонукання причина від якої залежить цілеспрямований характер дій [3, с. 56]. Така позиція підтримується і зарубіжними науковцями. Мотив вони визначають як «бажаний цільовий стан у межах відносин «індивід – середовище», а мотивація – «спонукання до дії певним мотивом… процес вибору між різними можливими діями, який регулює, направляє дію на досягнення специфічних для даного мотиву цільових станів… мотивація є загальною цілеспрямованістю діяльності» [8, с. 35].
Необхідність психологічного вивчення особистості злочинця обґрунтував Л.Є. Владимиров. Він наголошував, що встановлення справжнього мотиву його поведінки вкрай необхідне. При цьому він визначав мотив як пануючу ідею, що переходить в дію. Мотив – не просто ідеї і правила особи, а бажання, для задоволення якого вчиняється ця дія; це сума даних про особистість підсудного, його національність, освіту виховання і емоції до і під час вчинення злочину. Встановлення мотиву надзвичайно важливе, принаймні, у двох випадках: 1) коли слід встановити силу пристрасті, під впливом якої зменшується «свобода самовизначення, під якою ми розуміємо нормальну боротьбу протилежних мотивів, мотивів аморальних і мотивів стримуючих, як-от: звичайного особистого інтересу, етичних і правових правил, як вони притаманні суспільному середовищу підсудного; 2) коли необхідно пояснити психічний стан підсудного під час вчинення злочину через відсутність в останньому достатнього мотиву. У даному випадку мотив розглядається у зв’язку з усіма властивостями та особливостями підсудного і що повна відсутність мотивації є обставиною, яка вказує на стан несвідомості» [7, с. 78].
Проведене нами емпіричне дослідження дало змогу визначити, що в осіб, які вчинили статеві злочини щодо неповнолітніх, зустрічаються мотиви самоствердження. Це не дивно, адже ще Х. Хекхаузен зазначав, що потреба в самоствердженні – одна з найбільш важливих і дієвих у стимуляції людської поведінки. Вона проявляється в прагненні мати визначений статус на соціальному (суспільному, професійному), соціально-психологічному (особистісно значущого оточення, референтної групи) та індивідуально-психологічному рівнях (самооцінка, самоповага) [8]. Очевидно, що реалізація потреби у самоствердженні здійснюється через вчинки особи. Вони й визначають сильні сторони особистості та допомагають подолати психологічні вади, а також дають змогу досягти або зберегти здобутий соціальний статус. Самоствердження людини має дуже важливе значення, оскільки, реалізуючи цю потребу, особа відчуває себе незалежною, що сприяє досягненню нею психологічного комфорту.
Мотив самоствердження в особистості злочинця, який вчинив статевий злочин щодо неповнолітнього, реалізується на індивідуально-психологічному рівні. Як зазначалось, серед досліджуваних злочинців існує категорія осіб, у яких порушена аутоідентифікація з чоловічою роллю. У таких осіб сексуальна потреба зводиться лише до статевих актів без справжньої психологічної близькості, що не позбавляє їх використовувати для цього неповнолітніх. Як правило, у дитинстві мати таких осіб займала домінуючу роль у сім'ї, а батько був безвольним і пасивним [12, с. 96]. Тому такий тип злочинців, намагаючись ідентифікуватися (самоствердитись) з чоловічою роллю, застосовував сексуальне насильство до неповнолітніх.