Підсумовуючи вищесказане, дисертант вважає за необхідне підкреслити, що основними напрямами розвитку законодавства з питань податкового планування з використанням зон зі спеціальним режимом оподаткування в Україні має стати прийняття низки нормативно-правових актів, спрямованих на боротьбу з ухиленням від оподаткування та легалізацією коштів, здобутих злочинних шляхом. Паралельно доцільно розробити та прийняти спеціальний закон, присвячений регулюванню відносин, передусім легальних, пов’язаних із використанням зон зі спеціальним режимом оподаткування. Структурно цей закон може містити такі розділи: загальні положення (охоплюють визначення всіх термінів, які стосуються цього виду діяльності, основні та додаткові критерії віднесення територій до зон із спеціальним режимом оподаткування), розділи, присвячені офшорним застереженням, порядку створення та функціонування на території України зон із спеціальним режимом оподаткування тощо.
Розв’язання проблеми підвищення ефективності державної політики у сфері податкового планування в умовах домінування тенденцій до інтернаціоналізації економік, на думку дисертанта, перебуває в площині поєднання інтересів органів державної влади, міжнародних організацій та безпосередньо платників податків. Аргументується, що податкові конфлікти між державними органами і платниками податків є, як правило, наслідком неефективної державної політики у сфері податкового планування та наводяться конкретні рекомендації щодо підвищення дієвості цієї політики в Україні. Зокрема, обґрунтовується, що необхідність дотримання національних інтересів при здійсненні інвестиційної діяльності за кордоном і забезпечення інтеграції української економіки у світове господарство визначають такі завдання державного регулювання вивозу капіталу з України: регулювання масштабів вивозу капіталу перш за все за рахунок посилення заходів із запобігання його нелегальному вивозу; забезпечення вивозу капіталу у формах, видах і напрямах, які відповідають національним інтересам; підтримка найбільш важливих з точки зору національних інтересів форм, видів і напрямів вивозу капіталу; забезпечення обліку і аналізу українських інвестицій за кордоном; забезпечення репатріації частини українських інвестицій за кордоном і доходів від них.
Наголошується, що важливою складовою державної політики регулювання руху капіталу є регулювання державою створення і функціонування зон зі спеціальним режимом оподаткування, у зв’язку з чим визначено три групи стратегічних цілей, які має на меті держава при створенні зони зі спеціальним режимом оподаткування: економічні, соціальні та науково-технічні.
Розглядаючи проблематику оподаткування з використанням зон із спеціальним режимом оподаткування, автор звертається до питання щодо належності офшорних зон до складу спеціальних (вільних) економічних зон. Аналізуючи загальновідомі моделі вільних зон, дисертант систематизує основні їх ознаки: інтеграція у світову економіку; розвиток міжнародного співробітництва; умовна екстериторіальність щодо митних кордонів та індиферентність до торгового режиму приймаючої держави; спрямованість на активізацію підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності; використання для власного розвитку зовнішніх фінансових ресурсів, у тому числі – прямих іноземних інвестицій; стимулювання розвитку місцевих факторів виробництва і забезпечення зміни існуючих на момент створення зони продуктивних сил та економічних потенціалів; особливий (відрізняється від загального, існуючого на території держави розташування) організаційно-правовий механізм; наявність чітко визначеного кордону.
Посилаючись на неузгодженість думок щодо понятійного апарату серед вчених і практиків, автор пропонує застосовувати термін «спеціальні (вільні) економічні зони», який необхідно використовувати для позначення зон, створених відповідно до національного законодавства, а термін «зони зі спеціальним режимом оподаткування» рекомендується застосовувати щодо територій за межами України, в межах яких створено спеціальний режим оподаткування і здійснення підприємницької (офшорної) діяльності. Аналізується питання про доцільність створення на території України спеціальних (вільних) економічних зон різних функціональних типів: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони, туристсько-рекреаційні, страхові, банківські.
Забезпечення ефективного правового регулювання податкового планування, на думку автора, має відбуватися за рахунок прийняття базового закону «Про правовий режим зон із спеціальним режимом оподаткування». Зазначений нормативно-правовий акт повинен містити поняття, критерії віднесення певних юрисдикцій до зон із спеціальним режимом оподаткування, спеціальні правила оподаткування з урахуванням міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування. Необхідність прийняття зазначеного закону зумовлюється також необхідністю об’єднання в одному акті норм, які містяться зараз у Господарському кодексі, проекті Податкового кодексу, законах «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість», інших законах, присвячених окремим видам податків, підзаконних нормативно-правових актах.
Автор пропонує замінити у проекті Податкового кодексу України термін «офшорні зони» на «зони зі спеціальним режимом оподаткування» та визначити їх як «зони, які здійснюють реєстрацію іноземних компаній та в яких застосовуються особливі пільгові ставки та спрощені правила оподаткування».
Дисертант підтримує пропозицію про необхідність внесення змін до законів України «Про оподаткування прибутку підприємств» (зокрема, стосовно податку на репатріацію) та «Про податок на додану вартість» – щодо встановлення обмежень із застосування нульової ставки податку на додану вартість при здійсненні розрахунків за експортними операціями через офшорні зони, уточнення визначення терміна «звичайна ціна», впорядкування формування податкового кредиту при проведенні зазначених операцій та обмеження трансфертного ціноутворення; внесення узгоджених пропозицій щодо запровадження обов’язкової реєстрації договорів (контрактів) суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності з компаніями, зареєстрованими в офшорних зонах, та постійного моніторингу їх виконання; підготовка пропозицій щодо удосконалення та узгодження податкового, митного та інших галузей законодавства з метою недопущення відмивання коштів через офшорні зони і припинення незаконного відшкодування податку на додану вартість, а також перегляду переліку офшорних зон.
Основною метою законодавства, присвяченого регулюванню податкового планування з використанням зон зі спеціальним режимом оподаткування, є перетворення офшорних компанії на дієвий інструмент податкового планування виключно в легальних схемах, що допускається законодавствам країн, у яких здійснюється діяльність даної міжнародної структури.
Висновки
У ході дослідження, виконаного на основі теоретичного осмислення наукових концепцій та поглядів у різних галузях знань, аналізу чинного законодавства України та міжнародних правових актів, зважаючи на комплексний та багатоаспектний характер проблеми, автором сформульовано конкретні пропозиції та рекомендації щодо окремих заходів з організаційного та правового забезпечення функціонування зон із спеціальним режимом оподаткування.
Дослідивши запропоновані в теорії та нормативних актах поняття податкового планування та ухилення від сплати податків, обґрунтовується думка, що ухилення може розглядатися як незаконна мінімізація податків, у той час як законна мінімізація відбувається, як правило, у формі податкового планування та оптимізації податків. Наводиться авторське визначення поняття «податкове планування» як складного організаційно-економічного механізму, складовими елементами якого є економічне обґрунтування, бухгалтерське оформлення, використання чинного законодавства з метою мінімізації податкових платежів у рамках загального стратегічного планування діяльності господарюючого суб’єкта без порушень законодавства. Пропонується нормативно закріпити принцип права платників податків на їх оптимізацію (обрання найбільш сприятливого режиму оподаткування), що сприятиме відмові від фіскального розуміння державними органами податкового планування в цілому, та законодавчо визначити зміст податкового планування як можливості кожного платника податків використовувати всі допустимі законом засоби, прийоми й способи для максимального скорочення своїх податкових зобов’язань, у тому числі з використанням зон зі спеціальним режимом оподаткування (офшорних зон).
Дисертант обґрунтовує доцільність розробки і прийняття Концепції публічного і приватного податкового планування, у якій слід визначити зміст та методику податкового планування, основні категорії та поняття «податкового планування» (зокрема чітко відмежувати такі терміни, як «ухилення від сплати податків», «оптимізація оподаткування», «уникнення оподаткування», «податкове планування» тощо), принципи (оптимальності господарських і управлінських рішень, своєчасності обліку змін у податковій системі, взаємодії та координації дій платників податків і фіскальних органів, законності, доцільності) і етапи податкового планування, критерії ефективності податкового планування (на рівні підприємства та з точки зору органів публічної адміністрації), завдання податкового планування (для публічного планування – розробка та впровадження економічно обґрунтованих показників бюджетних доходів, а відповідно і перспективних програм розвитку держави та адміністративно-територіальних одиниць, підвищення ефективності адміністрування податків, а для приватного – законна оптимізація оподаткування) та визначити напрями подальшого нормативно-правового забезпечення розвитку податкового планування. Концепція може бути прийнята у формі постанови Кабінету Міністрів України.