Термін «нерезиденти, що мають офшорний статус» у Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» вживається для позначення суб’єктів господарювання, що «розташовані на території офшорних зон, за винятком нерезидентів, розташованих на території офшорних зон, які надали платнику податку виписку із правоустановчих документів, легалізовану відповідною консульською установою України, що свідчить про звичайний (неофшорний) статус такого нерезидента. При існуванні договорів, визначених абзацом першим цього пункту, платник податку має послатися на наявність зазначеної виписки в поясненні до податкової декларації» [155]. Поряд з цим, фактично відсутні фінансово-правові норми, присвячені особливостям регулювання інших обов’язкових платежів, які стягуються в Україні з резидентів, які працюють з офшорними компаніями. Недостатньо відображено специфіку такої діяльності, зокрема у банківському та валютному законодавстві.
Для розуміння перспектив і тенденцій розвитку законодавства в досліджуваній сфері слід звернутися до аналізу основних етапів його розвитку і становлення.
У грудні 1999 року Правління Національного банку України з метою забезпечення надходження коштів до Державного бюджету України та вдосконалення порядку обміну інформацією між Національним банком України, комерційними банками та їх установами і органами Державної податкової адміністрації України видає постанову «Про створення належних умов органам Державної податкової адміністрації України щодо контролю з питань оподаткування, належного забезпечення надходження коштів до Державного бюджету України та вдосконалення порядку обміну інформацією між Національним банком України, комерційними банками та їх установами і органами Державної податкової адміністрації України», в якій міститься спеціальна умова щодо надання інформації про перерахування юридичними особами коштів за кордон, на рахунки ЛОРО і рахунки фізичних осіб та про видачу готівки, крім заробітної плати, які знаходяться в офшорних зонах. Інформація, в такому випадку, надається незалежно від суми перерахувань або виплат [169]. Влітку 2000 року Національний банк затверджує Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, яким зобов’язує банки, які зареєстровані в офшорних зонах поряд з такими, які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, формувати резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків на всю суму коштів [143].
Кабінет Міністрів України, підводячи підсумки економічного та соціального розвитку за I квартал 2000 року при реалізації економічної програми, проголошеної в Посланні Президента України до Верховної Ради України «Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічного і соціального розвитку на 2000–2004 роки» з метою створення умов для довгострокового економічного зростання, закріплення позитивних тенденцій економічного і соціального розвитку, забезпечення фінансової стабілізації в усіх галузях національної економіки та підвищення на цій основі життєвого рівня населення постановив Фонду державного майна, Міністерству економіки, Антимонопольному комітетові, Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку разом з Міністерством юстиції «переглянути існуючий порядок приватизації, передусім щодо продажу пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, з метою недопущення участі у ній офшорних компаній, які приховують реального власника. З питань, які потребують законодавчого врегулювання, подати в місячний термін Кабінетові Міністрів України відповідні пропозиції» [158].
У Законі України «Про Державну програму приватизації» від 18 травня 2000 року, що затверджує Державну програму приватизації на 2000–2002 роки, в пункті 10 розділу ІІ «Загальні засади індивідуальної приватизації», визначаючи промислового інвестора як суб’єкта приватизації державного майна на засадах індивідуальної приватизації, встановлюється обмеження щодо офшорних компаній. Так, промисловим інвестором не може бути компанія, зареєстрована в офшорній зоні [130]. Це знайшло своє втілення у відповідних нормативно-правових актах [приміром, 156, 146, 147].
Крім того, 20 березня 2001 р. Президент України видає Указ «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 25 січня 2001 року «Про заходи щодо детінізації економіки», де у місячний строк Кабінет Міністрів України разом з Національним банком України повинні «увести обмеження на залучення кредитів з офшорних зон під відсотки, що перевищують розмір відсотків на внутрішньому кредитному ринку, та розробити економічні, в тому числі податкові, важелі впливу на підприємства, які залучають такі кредити» [163].
У липні 2001 р. Національний банк України у своєму Положенні про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій з метою підвищення надійності та стабільності банківської системи України, забезпечення захисту інтересів кредиторів, вкладників банків встановлює спеціальні вимоги щодо певного виду діяльності в частині обмеження права вести кореспондентські рахунки банків-резидентів у іноземній валюті та відкривати кореспондентські рахунки в банках-нерезидентах у валюті країни місцезнаходження банку-нерезидента, що виражається у забороні такої діяльності в офшорних зонах країн СНД, Європи, Америки [141].
Поряд з цим, наприкінці літа 2001 року Правління Національного банку України затверджує Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, визначає підстави і порядок застосування Національним банком до банків та інших осіб, які є об’єктом перевірки Національного банку, заходів впливу за порушення банківського законодавства. Так, даним Положенням до негативно класифікованих активів поряд з кредитними операціями та дебіторськими заборгованостями, що класифіковані за ступенем ризику як «сумнівні», «безнадійні»; простроченими понад 30 днів нарахованими доходами; а також коштами, що розміщені на кореспондентських рахунках банків (резидентів і нерезидентів), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів відносять кошти, що розміщені на кореспондентських рахунках банків, які зареєстровані в офшорних зонах. Однією з умов визначення високого рівня ризику, здійснюваних банком, операцій у разі видання Національним банком розпорядження щодо встановлення для банків підвищених значень економічних нормативів є недосформування резервів на покриття можливих збитків за активними операціями банків за коштами розміщеними на кореспондентських рахунках у банках, які зареєстровані в офшорних зонах [139]. У кінцевому результаті можливе застосування Національним банком такого заходу, як відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.
Вже на початку 2002 року Національний банк України затверджує «Положення про порядок створення дочірнього банку, філії і представництва українського банку на території інших держав, особливості їх закриття та здійснення нагляду», в якому визначаються особливі умови, за яких Національний банк надає дозвіл на створення дочірніх банків, філій і представництв на території інших (офшорних) держав. А саме: «держава майбутнього місцезнаходження дочірнього банку, філії і представництва є членом міжнародної організації FATF (Financial Action Task Force on Money Laundering) або виконує Рекомендації щодо фінансових дій, що попереджають відмивання «брудних» грошей відповідно до вимог банківського законодавства; держава майбутнього місцезнаходження дочірнього банку, філії і представництва не накладає заборону на отримання інформації, потрібної для здійснення адекватного нагляду; за наявності двосторонньої угоди між центральними банками держав про взаємодію у сфері банківського нагляду» [142].
На виконання Указу Президента України від 18 червня 1994 року №319 «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами», Кабінет Міністрів України і Національний банк України 17 липня 1995 року спільно приймають Постанову щодо стану виконання даного Указу, де Міністерству внутрішніх справ разом із Службою безпеки, Міністерством зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі, Державним митним комітетом, Головною державною податковою інспекцією та за участю Національного банку наказують «всебічно проаналізувати виявлені зовнішньоторговельні контракти, укладені в IV кварталі 1991 року та в 1992–1994 роках між резидентами та фірмами в офшорних зонах, у разі виявлення порушень вжити відповідних заходів, подати матеріали в установленому порядку до Генеральної прокуратури і про результати повідомити Кабінетові Міністрів України» [168].