Порядок провадження по застосуванню адміністративних стягнень у вигляді конфіскації та оплатного вилучення
Провадження у справах про адміністративні правопорушення, за вчинення яких передбачено застосування конфіскації та оплатного вилучення, є складовою адміністративного процесу і видом адміністративного провадження. Загальноприйнято вважати у вітчизняній адміністративно-правовій науці, що адміністративне провадження, в томі числі і провадження у справах про адміністративні правопорушення, за вчинення яких передбачено застосування конфіскації та оплатного вилучення, і адміністративний процес співвідносяться як частина і ціле (наприклад, роботи І. Голосніченка, Ю. Битяка, В. Колпакова, О. Кузьменко, В. Сорокіна, О. Якуби, О. Бандурки, М. Тищенка та ін.) [5]. Це так званий широкий (управлінський) підхід до розуміння адміністративного процесу. Хоча, як слушно зазначає О. Кузьменко, існує і так зване “вузьке”, “юрисдикційне” розуміння адміністративного процесу, коли останній розглядається як “регламентована законом діяльність з вирішення суперечок між сторонами адміністративних правовідносин, які не перебувають між собою у відносинах службового підпорядкування, а також діяльність по застосуванню заходів адміністративного примусу” [1, С. 61]. У даному аспекті він виступає у ролі своєрідного аналогу кримінального та цивільного процесу і розглядається як однопорядкове явище із адміністративним провадженням [4, С. 64]. На дискусійність тверджень представників так званого “юрисдикційного” розуміння адміністративного процесу та його тотожності із адміністративним провадженням (наприклад, роботи Н. Саліщевої, О. Дьоміна, Б. Габрічідзе та ін.) [1, С. 61] неодноразово зверталася увага у наукових роботах сучасних вчених-адміністративістів (наприклад, роботи Ю. Тихомирова, Ю. Битяка, О. Кузьменко, В. Колпакова, М. Тищенка, О. Бандурки, М. Стахурського, І. Голосніченка та ін.) [53; 88; 178] і домінуючим висновком є те, що адміністративний процес є регламентована законодавством діяльність щодо вирішення суб’єктами адміністративної юрисдикції конфліктних (спірних) ситуацій у процесі розгляду ними індивідуальних адміністративних справ, а й врегулювання відносин, що виникають у сфері реалізації адміністративно-правових норм при вирішенні справ неконфліктного характеру [14, С. 64-65].
Останнім часом адміністративний процес у наукових джерелах розглядається не тільки у співвідношенні, зв’язку із адміністративним провадженням, а й адміністративною процедурою. При цьому, як слушно зазначає С. Стеценко, інколи спостерігається певний термінологічний хаос, помилкове ототожнення понять, хоча цілком можливо підтримати точку зору С. Стеценка стосовно того, що процес і процедура є категоріями досить тісно зв’язаними. “Процес” стосується розгляду юрисдикційних справ, а “процедура” більш характерна для розгляду справ позитивного характеру. При цьому їх слід сприймати як “дві складові частини широкого (управлінського) тлумачення адміністративного процесу” [12, С. 259].
Адміністративний процес складається із адміністративних проваджень. Виходячи із цього у ньому умовно можна виділити дві частини – пов’язану із вирішенням спірних ситуацій і таку, що із спірними питаннями не пов’язана, тобто юрисдикційну та не юрисдикційну, такими будуть і адміністративні провадження. При цьому критеріями розподілу буде виступати характер індивідуально-конкретної (адміністративної) справи [4, С. 488]. Хоча в адміністративно-правовій науці висловлюються й інші точки зору щодо структури адміністративного процесу. Так, наприклад, В. Сорокін виділяє провадження по прийняттю нормативно-правових актів державного управління та провадження по індивідуально-конкретним справам [8, С. 149-150], А. Альохін, А. Кармоліцький, Ю. Козлов виділяють адміністративно-процедурну частину адміністративного процесу і адміністративно-юрисдикційну його частину [5, С. 319], В. Колпаков – нормотворчі, засновницькі та правозастосовні провадження [6, С. 328-330], Д. Бахрах, І. Панова – процес адміністративної правотворчості, адміністративно-правонадільний процес та адміністративно-юрисдикційний процес, до складу якого і входить провадження у справах про адміністративні правопорушення, за вчинення яких передбачається застосування адміністративних стягнень, в тому числі і у вигляді конфіскації та оплатного вилучення [12, С. 257], П. Кононов, як зазначає В. Сорокін, – адміністративно-розпорядчий та адміністративно-охоронний [7, С. 120]. В. Сорокін взагалі не вважає за доцільне виокремлювати узагальнені групи, а пропонує перелік проваджень, які входять до структури адміністративного процесу [7, С. 123-124]. Кожен із запропонованих варіантів структури адміністративного процесу заслуговує на увагу, однак усуваючи надмірну деталізацію, з одного боку, та сприяючи певній уніфікації, з іншого, слід все ж таки підтримати точку зору більшості вчених-адміністративістів і в якості базового варіанту взяти розподіл адміністративних проваджень на юрисдикційні та неюрисдикційні.
Саме до першої частини і можна віднести провадження у справах про адміністративні правопорушення, за вчинення яких передбачається застосування конфіскації та оплатного вилучення. Відповідне провадження є складовою адміністративного процесу, видом адміністративного провадження, причому юрисдикційного характеру.
Традиційно у вітчизняній адміністративно-правовій науці до адміністративно-юрисдикційних (О. Кузьменко називає їх “конфліктними”) [1, С. 262] відносять ті провадження, які характеризуються наявністю певної групи ознак. Так, О. Бандурка та М. Тищенко до ознак юрисдикційних проваджень відносять:
а) наявність правового спору;
б) детальну процесуальну регламентацію;
в) змагальність процедури;
г) обов’язкове прийняття рішення у вигляді юрисдикційного акту;
д) розмаїття органів здійснення адміністративної юрисдикції [3, С. 17-18].
Аналогічною є і позиція М. Масленнікова [15, С. 42]. О.Кузьменко, окрім наявності конфлікту між учасниками правовідносин, вважає обов’язковими ознаками:
- змагальність сторін при розгляді справи;
- обов’язкову наявність рішення у вигляді правового акту;
- специфічне коло суб’єктів, уповноважених розглядати відповідну категорію справ;
- більш конкретизовану нормативну регламентацію порядку процесуальної діяльності останніх [11, С. 262].
Тобто має місце майже однакова позиція науковців щодо виділення обов’язкових ознак адміністративно-юрисдикційного провадження. С. Стеценко визначає аналогічні ознаки юрисдикційного адміністративного провадження і робить акцент на тому, що “обов’язковим суб’єктом юрисдикційного провадження виступає представник держави” [12, С. 271]. Такої ж думки Т. Коломоєць, Г. Гулєвська [4, С. 119], А. Васильєв [7, С. 194] та автори Академічного курсу з адміністративного права, щоправда, останні додатково виділяють ще одну ознаку – особливе місце в системі адміністративно-юрисдикційних органів відводять суду [4, С. 494]. Ю. Дмитрієв, Г. Автєєва та С. Петров – представники російської адміністративно-правової науки серед характерних ознак адміністративно-юрисдикційного процесу (відповідно і його складових) виділяють:
- наявність спору про право, що витікає із норм адміністративного права, або можливість (потребу застосування заходів адміністративного примусу);
- правову оцінку сукупності факторів як зміст;
- в якості суб’єкта є орган державної влади, який приймає владні рішення в рамках власної компетенції;
- особливий характер взаємовідносин між учасниками із наділенням їх особливими правами та обов’язками;
- прийняття власного рішення про вирішення спору або застосування заходів адміністративного примусу як результат;
- правоохорона, охорона адміністративно-правових відносин від порушень в якості мети [12, С. 340].
Провадження у справах про адміністративні правопорушення, за вчинення яких передбачається застосування адміністративного стягнення у вигляді конфіскації та оплатного вилучення, цілком можна віднести до адміністративно-юрисдикційного провадження, оскільки йому притаманні всі ознаки такого.
Зокрема:
а) наявність спору між учасниками адміністративно-деліктних відносин;
б) змагальність сторін при розгляді справ про адміністративне правопорушення;
в) обов’язкова наявність рішення у вигляді правового акту – постанови;
г) специфічний суб’єкт, уповноважений розглядати відповідну категорію справ, в ролі якого витупає суд (суддя);
д) більш конкретизована нормативна регламентація порядку процесуальної діяльності такого суб’єкта і навіть можна стверджувати, що в наявності шоста ознака, виділена авторами Академічного курсу з адміністративного права – особлива роль суду (суддів) у провадженні, бо лише він (вони) уповноважений розглядати справи про адміністративні правопорушення, за вчинення яких передбачається застосування конфіскації та оплатного вилучення.
Окрім того, це провадження також можна розглядати, спираючись на висвітлені в адміністративно-правовій науці класифікаційні розподіли, – судовим (в залежності від суб’єкта, який розглядає спірну справу), звичайним (в залежності від процедури), бо розгляд справ про адміністративні правопорушення, за вчинення яких передбачається застосування конфіскації та оплатного вилучення, не передбачає можливості спрощеної процедури, а також таким, що пов’язане із застосуванням заходів адміністративного примусу (за зв’язком із напрямком юрисдикційної діяльності) [8, С. 25].
Щодо дефініції поняття “провадження у справах про адміністративні правопорушення, за вчинення яких передбачається застосування конфіскації та оплатного вилучення ” слід зазначити, що воно ґрунтується на понятті “провадження у справах про адміністративні правопорушення”, стосовно змісту якого існують в адміністративно-правовій науці певні розбіжності поглядів вчених.