Організаційна структура державної служби зайнятості України (стр. 2 из 3)

Структура й чисельність персоналу обласних центрів зайнятості має визначатися їх головними функціями, якими є: здійснення зв’язку центрального апарату з місцевими (базовими) центрами, організаційна робота по реалізації місцевими центрами державної політики зайнятості, надання повсякденної практичної та методичної допомоги центрам зайнятості базового рівня, здійснення контролю за їх діяльністю, координиція своєї діяльності з державними органами, громадськими організаціями регіонального рівня, розробка і реалізація регіональної політики зайнятості [2]. Отже, чисельність працівників обласних центрів зайнятості має бути пропорційна кількості центрів базового рівня і чисельності їх персоналу.

Третій (верхній) рівень — Державний центр зайнятості, який відповідає за реалізацію єдиної політики зайнятості на всій території України, заходів соціального захисту та сприяння зайнятості незайнятих громадян, організаційно-методичне, правове та нормативне забезпечення, створення єдиної інформаційно-довідкової системи, розвиток матеріально-технічної бази служби зайнятості, підготовку кадрів усіх рівнів, міжнародні зв'язки, раціональне використання коштів фонду зайнятості населення, а після його ліквідації, фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття (з 1 січня 2010 p.).

Структура центрального апарату державної служби зайнятості – Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України визначається його функціями. Він, по-перше, управляє регіональними і базовими центрами, по-друге, вирішує специфічні питання національного рівня.

У вирішенні першого завдання роль центрального апарату в Україні зводиться до консультування, нормативного і методологічного забезпечення місцевих центрів зайнятості, контролю за їх діяльністю.

Друге завдання центрального апарату полягає в аналізі ринків праці усієї країни, прогнозуванні їх розвитку, розробці національних програм, спрямованих на досягнення балансу між попитом і пропозицією робочої сили, пом’якшення наслідків безробіття (зокрема, Державної програми зайнятості).

Структура державної служби зайнятості України

Тобто, підрозділи Державного центру зайнятості можна умовно згрупувати у п'ять груп. Перша: підрозділи, що безпосередньо виконують функції організації процесу надання соціальних послуг населенню і роботодавцям, керівництва місцевими центрами зайнятості, включаючи контроль за їх діяльністю, її методичне забезпечення. Друга: підрозділи, які здійснюють збір і обробку різноманітної статистичної інформації, аналітичну і прогностичну діяльність. Третя: забезпечують зв’язок з центральними органами виконавчої та законодавчої влади, ЗМІ і громадськістю. Четверта: підрозділи, що забезпечують кадрову, фінансово-господарську роботу, бухоблік, розвиток матеріальної бази і матеріально - технічне постачання. П’ята: підрозділи, що виконують контрольно-інспекційні функції.

Відповідно до ст. 18 Закону України “Про зайнятість населення” від 1 березня 1991 р. № 803 регулювання правового становища державних службовців, які працюють у зазначених підрозділах державної служби зайнятості, здійснюється відповідно до Закону України "Про державну службу". [9]

Останніми роками за рахунок чисельності центрального й обласних апаратів у межах затвердженої штатної чисельності працівників посилено міські та районні підрозділи, де ситуація на ринку праці найскладніша. Зрозуміло, що ринок праці збільшуватиметься і щоб зберегти керованість процесами, необхідно і надалі розвивати службу зайнятості. Поки що наявна структура служби зайнятості дає змогу знаходити найефективніші підходи до вирішення принципових і загальних для різних регіонів питань, подавати допомогу регіонам з несприятливою ситуацією.[20]

Як правило, в більшості країн штатна чисельність центрального апарату (без урахування автономних організацій: навчальних і дослідницьких установ, редакцій газет і часописів, видавництв) не перевищує 1-2% від загальної кількості працівників служби зайнятості, тоді як в Україні - 1,1%.

Кадровий потенціал державної служби зайнятості України налічує 15,6 тис. працівників, які забезпечують надання державних соціальних послуг роботодавцям і шукачам роботи. Понад 78% працівників служби зайнятості працюють безпосередньо в базових (міських та районних) центрах зайнятості.

Середній вік працюючих у службі зайнятості – 38 років, кожний п’ятий працівник – молода людина віком до 27 років.

Служба зайнятості має „жіноче” обличчя й може бути прикладом реалізації в державі гендерної політики: 85,5% її працівників – жінки, які, у свою чергу, складають 79,5% керівників служби зайнятості [14].

На підставі проведеного аналізу, можна сказати, що державній службі зайнятості для підвищення ефективності своєї діяльності необхідно:

- відійти від виконання тільки функцій, пов'язаних з безпосереднім трудовим посередництвом.

- брати участь у вирішенні більш широкого кола питань, які мають першочергове значення для всього суспільства;

- забезпечити максимальну відкритість діяльності кожного центру зайнятості і всієї служби зайнятості шляхом встановлення постійних і тісних зв'язків з органами влади, роботодавцями і профспілками, регулярного інформування громадськості, населення про свою діяльність, ефективність заходів, що проводяться, використані на них кошти, плани на майбутнє;

- забезпечити швидке адаптування своїх пріоритетів, технологій, форм і хметодів роботи до змін, що відбуваються в економіці, на ринку праці, у суспільстві. Зміцнити взаємодію з роботодавцями, яку слід будувати на основі врахування їхніх інтересів і доведення до їхньої свідомості важливості та корисності сіпвпраця з державною службою зайнятості.

Велике навантаження на спеціалістів призводить до зниження якості послуг, що надаються як шукачам роботи, так і роботодавцям.

На нашу думку це пояснюється тим, що через велике навантаження спеціалісти центрів зайнятості не в змозі докладно з'ясовувати проблеми конкретного клієнта й визначати, в який спосіб сприяти саме йому у підборі підходящої роботи і стимулювати активність в її пошуку. У них об'єктивно є час тільки на реєстрацію громадян та нарахування допомоги по безробіттю.

Одна з причин такої нерівномірності полягає в тому, що при створенні державної служби зайнятості Кабінет Міністрів України затвердив норматив, яким встановлювалося 15 працівників центрів зайнятості (без урахування обслуговуючого персоналу) на 100 тис. мешканців [2]. Але з часом безробіття поширювалося по країні нерівномірно. Зокрема, у 2002 р. в деяких районах, наприклад у Криничанському Дніпропетровської обл., Володарсько-Волинському Житомирської, Згурівському Київської, у м. Ізюм Харківської обл. рівень зареєстрованого безробіття становив 15-17%, а в деяких містах, зокрема в Маріуполі, Миколаєві, Одесі, Луганську, Комсомольську Полтавської обл., а також у Запорізькому районі не досягав і 1%. Причому рівень безробіття по регіонах динамічно змінювався, тому виділення центрам зайнятості додаткових штатів не могло зменшити цих відхилень [11].

Ще один резерв підвищення ефективності діяльності державної служби зайнятості полягає в оптимізації її організаційної структури, яка в нашій країні копіює адміністративну: центри зайнятості створюються в кожному районі або місті, хоча нерідко такої необхідності немає. У містах, в яких є райони, доцільно відкривати центри не в кожному районі, а створювати великі міські центри зайнятості і відкривати в мікрорайонах їхні філії, або кореспондентські пункти, або, як наприклад у Польщі, так звані "магазини вакансій", або, як у Санкт-Петербурзі, "експрес-біржі", що підключені до загальноміської комп'ютерної бази даних про вакансії та шукачів роботи. Відвідування цих установ шукачами роботи не пов'язане з психологічним дискомфортом, що виникає в деяких людей при відвідуванні центрів зайнятості. З іншого боку, багато роботодавців вважають, що в клієнтів "експрес-бірж" трудова мотивація вища, оскільки вони звертаються до цього підрозділу в пошуках роботи, а не за допомогою по безробіттю.

Реформування організаційної структури служби зайнятості в такий спосіб в умовах нашої країни доцільне перш за все у великих містах, зокрема в Києві, Донецьку, Дніпропетровську, Харкові, Одесі, Запоріжжі тощо. Замість районних центрів зайнятості, що зараз працюють у цих містах, можна створити один-два добре оснащених центри зайнятості з необхідною кількістю кваліфікованих спеціалістів. А в найбільш густонасєлених мікрорайонах, зручних з точки зору транспортної доступності, започаткувати "магазини вакансій", де працюватиме один або два консультанти. Ці підрозділи виконуватимуть тільки функції надання клієнтам інформації про вакансії і шукачів роботи, внесення на їх прохання відповідної інформації до загального банку даних. Реєстрація безробітних, надання їм всього пакету передбачених законодавством послуг здійснюватимуться в міських центрах.

Переваги такого підходу, пов'язані, з одного боку, з концентрацією спеціалістів, коштів і обладнання, скороченням чисельності управлінського персоналу, а з другого - із наближенням послуг до споживачів.

Таким чином, оптимізація розподілу персоналу служби зайнятості між її ланками, удосконалення їх структури, затвердження нормативів чисельності працівників центрів зайнятості залежно від кількості клієнтів, які до них звертаються, є важливою проблемою. Від правильного її вирішення залежать продуктивність діяльності центрів зайнятості та якість соціальних послуг, що надаються клієнтам - шукачам роботи і роботодавцям.