— недопущення застосування під час провадження інших, не встановлених чинним законодавством норм, а також недопущення окремого, «свого» розуміння норм права; усі рішення, що приймаються особою, уповноваженою здійснювати державну реєстрацію, повинні відповідати чинному законодавству;
— рішення, що приймаються, не повинні виходити за межі повноважень цієї особи, тобто вони можуть прийматися тільки з питань, що віднесені до її компетенції; усі рішення державних органів приймаються у такому порядку і таких формах, які відповідають нормативним приписам;
3) неприпустимість протиставлення законності і доцільності як принцип законності полягає в тому, що взаємовідносини реєстраційних органів, їхніх посадових осіб з особами, заінтересованими в реєстрації речового права на нерухоме майно та їх обмежень, здійснюються у межах взаємних прав і обов’язків, які визначені на законних підставах.
Цей принцип означає можливість вибору в рамках закону (норми права) найбільш оптимальних, таких, що відповідають цілям і завданням управління, варіантів вирішення того або іншого питання. Доцільність передбачає ухвалення управлінських рішень з урахуванням конкретних умов, часу, місця, своєрідності становища, яке має місце, тощо.
Проте це зовсім не означає, що правову норму можна корегувати. Лише законодавець може вносити зміни до закону, якщо останній не відповідає вимогам практики. Спроби «удоцільнити» законодавство в процесі його реалізації призводять не лише до порушення законності, а можуть викликати соціальні конфлікти, порушення прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Своє бачення системи юридичних гарантій як способів забезпечення законності подає А. Б. Лисюткін, який виділяє серед них:
1) повноту та ефективність юридичних норм, що адекватно відображають основні закономірності та тенденції розвитку суспільства;
2) високий рівень контролю та нагляду за реалізацією законності, направленої на своєчасне виявлення, попередження та припинення правопорушень;
3) ефективність заходів юридичної відповідальності та захисту, які ведуть до відновлення порушених прав та обов’язків та здійснення впливу на правопорушників;
4) якісну роботу компетентних органів влади щодо забезпечення законності в різних сферах життєдіяльності суспільства;
5) постійне вдосконалення і покращення юридичної діяльності;
6) розвинуту правову свідомість та високу правову культуру населення країни [94, c. 427].
На думку А. П. Коренєва, принцип єдності законності означає єдину спрямованість правотворчості і правореалізації на всій території дії нормативного правового акта. Розуміння і втілення в життя вимог законів та інших нормативних актів мають бути однаковими на всій території, на яку ці акти поширюють свою дію [2, с. 243].
У той же час будь-які спроби створити, наприклад, у кожній області або іншому адміністративно-територіальному суб’єктові «свою законність», відмінну від загальнодержавної, призводять до порушення законності. Неприпустимо також обтяження законів інструкціями, що часто тлумачать закон з урахуванням відомчих інтересів. Сфера дії «права інструкції» має бути скорочена до мінімуму.
Проте цей принцип законності не виключає творчого розуміння закону і законності, а саме передбачає, що будь-який варіант рішення при застосуванні закону повинен обов’язково здійснюватися у рамках правових приписів.
Реальність законності як її принцип означає досягнення фактичного виконання вимог правових норм у всіх формах і методах управлінської діяльності і невідворотності відповідальності за їх порушення.
Гласність законності в реєстраційній діяльності виявляється у відвертості, у можливості громадян ознайомитися з правовими нормативними актами, що регулюють суспільні відносини у сфері реєстраційної діяльності, у відкритих формах і методах здійснення цієї діяльності, а також в інформуванні про результати і проблеми, що вирішуються у сфері реєстраційної діяльності, через засоби преси, радіо і телебачення [2, с. 244].
Не остання роль у створенні умов для зміцнення і підтримки режиму законності, як зазначає В. К. Колпаков, належить організаційним заходам щодо зменшення рівня таємності, створення відомчих центрів інформації і зв’язків з громадськістю, вдосконалення дозвільної системи, ліквідації апаратних надмірностей тощо [8, с. 524].
На думку автора дисертаційного дослідження, рівень гласності у провадженнях, згідно з діючими нині нормами, що регулюють діяльність з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, є недостатнім, оскільки законодавець жорстко обмежив доступ до інформації про зареєстроване речове право на нерухоме майно, визначивши вичерпне коло осіб, які мають право на доступ до такої інформації.
Послідовна і сувора реалізація законності передбачає наявність відповідної системи її гарантій, тобто:
— по-перше, загальні умови або передумови законності;
— по-друге, спеціальні юридичні або організаційно-правові засоби забезпечення режиму законності [6, с. 522].
Існування зазначеної правової бази ще не вирішує поставленого питання. Необхідна чітка діюча система відповідних організаційних, методичних та практичних дій як реєстраційних органів та їх посадових осіб, так і державних органів, на які покладено функцію нагляду за дотриманням законності під час здійснення реєстраційної діяльності та контролю за цією діяльністю.
В. С. Шестак, аналізуючи системи, способи та засоби контролю як фактор зміцнення законності, зазначає, що дослідження проблем становлення, функціонування, розвитку інституцій забезпечення законності в державному управлінні є однією із нагальних потреб сьогодення України. Сучасний рівень розвитку юридичної науки зумовлює необхідність теоретичного узагальнення на концептуальному рівні вітчизняних та зарубіжних досягнень у галузі дослідження інституцій та способів забезпечення законності в усій його багатогранності [14, с. 96].
А. Г. Чернявський стверджує, що забезпечувати законність означає припиняти щонайменші порушення закону, попереджати їх, вживати заходів щодо ліквідації причин, які їх породжують, відновлювати порушені права і законні інтереси осіб, карати винних, створювати атмосферу невідворотності відповідальності, виховувати працівників реєстраційного апарату у дусі дотримання мети і букви закону. Але такий підхід, на його думку, по-перше, має дуже розширювальний характер, по-друге, у певній частині «перетинається» з визначенням правоохоронної діяльності [3, с. 310].
На жаль, у юридичній літературі не виокремлюється поняття «система способів забезпечення законності під час провадження у справах державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень». Однак, застосовуючи схеми визначення «система способів забезпечення законності в державному управлінні» чи «система способів забезпечення законності під час діяльності органів державної виконавчої влади», ми отримали можливість сформулювати наступне визначення:
Система способів забезпечення законності під час провадження у справах державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень — це цілісна сукупність способів, прийомів, методів, форм, а також діяльність органів виконавчої влади, інших органів державної влади (загальних та спеціалізованих судів загальної юрисдикції, прокуратури), які здійснюють забезпечувальні і контрольно-наглядові функції і повноваження у сфері зміцнення законності і дисципліни в органах, що здійснюють діяльність з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.
Структурними елементами такої системи слід вважати дві наступні групи елементів, які впливають на якість забезпечення законності.
1. Організаційні елементи:
а) внутрішня діяльність системи органів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень;
б) зовнішня діяльність, що полягає в нагляді за законністю та контролюванні діяльності реєстраційних органів та їх посадових осіб.
2. Правові елементи, що містяться у правових актах: Конституції України, Цивільному кодексі України, Земельному кодексі України, Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», інших підзаконних нормативно-правових актах.
Так, на думку В. М. Гаращука, до основних способів забезпечення законності та дисципліни у державному управлінні слід віднести контроль, нагляд та звернення громадян [6, с. 7].
Д. М. Овсянко стверджує, що під способами забезпечення законності розуміють застосування системою державних органів і суспільних організацій, на які покладений обов’язок з підтримання та зміцнення законності у сфері виконавчої влади і які наділені юридично владними повноваженнями, правових і організаційних видів і методів діяльності, практичних прийомів, операцій, форм роботи з метою забезпечення точного дотримання вимог законності всіма суб’єктами державного управління [11, с. 78].
В. І. Іванов під гарантіями законності розуміє об’єктивні та суб’єктивні умови (фактори), організаційні заходи, а також спеціальні (юридичні) способи і засоби, які у сукупності забезпечують режим законності [5, с. 50].
Контроль як спосіб забезпечення законності під час провадження у справах про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно.
Мета контролю — забезпечити законність та процесуальну дисципліну під час провадження. Особливими видами контролю з боку держави можна назвати такі: а) судовий контроль, б) адміністративний контроль, в) нагляд прокуратури (крім перелічених в юридичній літературі даються й інші види контролю) [8, с. 663 — 664].
Контроль — це обов’язкова функція управління, заключна стадія управлінського процесу, яка відіграє роль сполучної ланки між керуючою (управлінською) і керованою (підконтрольною) системами.