Важливо зазаначити, що законодавство України закріплює гарантії захисту прав людини і громадянина при зверненні до Уповноваженого. Кожен може без обмежень і перешкод звернутися до Уповноваженого у порядку,передбаченому чинним законодавством[2, ст.21].
При зверненні до Уповноваженого не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками.
Особа, позбавлена волі, може звернутись із письмовим зверненням до Уповноваженого або його представників. У цьому разі до неї не застосовуються обмеження щодо листування. Звернення такої особи протягом двадцяти чотирьох годин направляються Уповноваженому.
Кореспонденція Уповноваженому та його представникам від осіб, які затримані, перебувають під арештом, під вартою, в місцях позбавлення волі та місцях примусового тримання чи лікування, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства незалежно від місця їх перебування не підлягає ніяким видам цензури та перевірок.
Основною гарантією діяльності українського омбудсмена є його самостійність, що випливає зі ст.20 Закону, в я кій зазначається, що Уповноважений не зобов’язаний давати пояснення по суті справи, які закінчені або перебувають у його провадженні.
Дуже важливо на сьогодні виділити деполітизованість та несумісність посади, оскільки вищезазначений орган не може мати представницького мандата, обіймати будь-які інші посади в органах державної влади, місцевого самоврядування, а також він не може бути членом будь-якої політичної партії. Однак він може займатися викладацькою, науковою або іншою творчою діяльністю.
Для більш ефективної роботи омбудсмена законодавством України передбачено створення секретаріату та право Уповноваженого призначати своїх представників у межах виділених коштів. Відповідними розпорядженнями Кабінету Міністрів України посади представників Уповноваженого Верховної Ради україни з прав людини та працівників секреторіату віднесено до категорій посад державних службовців.
Отже, зробимо висновок, що специфіка правового статусу Уповноваженого з прав людини полягає в тому, що він не належить до будь-якої з гілок державної влади, а є органом sui generis, особливого роду, з унікальним статусом. Реалізація його мандату в умовах сучасної України ускладнюється тим, що він не вписується у традиційно існуючу систему влади. Тому невідворотним на етапі його становлення є пошук оптимальних механізмів взаємодії з владними структурами, одночасно із збереженням свого незалежного статусу.
Висновок
У ході глибокого вивчення даної теми я зробила висновок, що необхідність створення інституту українського омбудсмена обумовлена багатьма обставинами.
По-перше, недостатнім рівнем забезпечення прав і свобод громадян традиційними процедурами захисту.
По-друге, збільшенням імовірності порушень прав громадян посадовими особами в умовах не досить визначеного законодавства.
По-третє, проголошенням приєднання Української держави до розвинених міжнародних стандартів демократії.
І, по-четверте, демократичністю цього правозахисного інституту, а саме: незалежністю від державних органів, відкритістю, відсутністю формалізованих процедур розгляду заяв і скарг, безплатним наданням громадянам допомоги.
Загалом, історичний досвід свідчить, що необхідність запровадження вищезазначеної посади постає тоді, коли наявні інститути захисту прав людини недостатньо ефективні, внаслідок чого й виникає потреба в додаткових механізмах.
Діяльність Уповноваженого безпосередньо спрямовано на охорону прав і свобод людини, розширення обізнаності громадян про порушення органами влади,посадовими особами їхніх прав і свобод. Цей інститут, поєднуючи в собі риси інституту держави й інституту громадянського суспільства, погоджує інтереси між ними та пом'якшує соціальні суперечності. Діяльність Уповноваженого демократизує суспільство, розвиває правову свідомість.
Нині йде процесс становлення українського омбудсмена. Першій Уповноваженій Н.І.Карпачовій доводиться не тільки вирішувати проблеми, пов’язані з захистом прав і свобод людини і громадянина, а й розв’язувати фінансові, технічні проблеми, невирішемість яких на державному рівні ставить під сумнів подальший розвиток цього інституту. Однак вже на початку її роботи простежується необхідність діяльності подібного органу. Зокрема, за преший рік його повноважень до омбудсмена нашої держави надійшло понад 4 тис. скарг щодо порушення прав і свобод. Уповноважена відвідує лікарні, дитячі заклади. Вперше на державному рівні вона підняла проблему торгівлі українськими жінками і дітьми, внаслідок чого у 1998 році парламентом України було прийнято низку законодавчих актів, спрямованих на її вирішення. Уповноважена вжила заходів, спрямованих на повернення до нашої країни українських моряків, які стали заручниками на арештованих іноземними державами суднах. Вона бере участь у роботі міжнародних конференцій, симпозіумів. Зокрема, Уповноважена приймала активну участь у створенні та представленні у травні 2008р. Раді ООН із прав людини першої Національної доповіді.
Виконуючи свої функції, український омбудсмен тісно взаємодіє з правоохоронними органами, зокрема з органами внутрішніх справ. Так, з метою перевірки умов утримання заарештованих Н.І.Карпачова часто відвідує тюрми, слідчі ізолятори. Адже у випадках порушення органами прав і свобод людини вона вправі вимагати від їх керівництва вжиття відповідних заходів. Уповноважена має також право ознайомлюватися з таємною інформацією та отримувати копїї документів, що її цікавлять.
Таким чином, інститут омбудсмена – це ефективний, дійовий засіб, за допомогою якого людина може добитися відновлення її порушених прав і свобод, насамперед конституційних.
Однак, як і кожен діючий механізм, даний орган повинен удосконалюватися. На мій погляд, модернізація статусу Уповноваженого має відбуватися як шляхом його коригування в «ширину», тобто запровадження спеціалізованих його представників, так і шляхом удосконалення самого Закону.
Необхідно доповнити Закон нормами, які б давали можливість українському омбудсменові запобігати порушенням прав людини, бо знову ж таки, враховуючи зарубіжний досвід, діяльність вищезазначеного органу повинна запобігати несправедливості та відновлювати несправедливість.
Створення певних спеціалізованих уповноважених дозволить зробити більш продуктивною і дієвою співпрацю омбудсменів із відповідними громадськими організаціями, сприятиме посиленню захисту конкретних соціальних груп населення. Однак запровадження подібних посад має відбуватися з урахуванням специфіки правового статусу Уповноваженого, механізму державної влади, чинної національно-правової системи та менталітету українського народу. Їх введення повинно виступати одним із ефективних варіантів посилення захисту прав і свобод таких членів нашого суспільства, як неповнолітніх, студентів, військовослужбовців тощо.
Не варто залишати поза увагою факт низького рівня правосвідомості населення України, який міг би підняти Уповноважений шляхом проведення роз’яснювальних програм на телебаченні, розробкою та випуском спеціальної літератури ( брошур, газет, журналів ) велик накладом.
Зважаючи на складність та багатогранність даної теми, також потребують спеціального дослідження проблеми взаємодії інституту Уповноваженого з міжнародно-правовоми механізмами захисту прав людини, зокрема Міжнародним інститутом омбудсмена.
Аналізуючи вищенаведене, потрібно зазначити, що для розвитку України як правової держави, а нашого суспільства – як демократичного, права людини повинні бути пріоритетними, набути вищої цінності, виступати обмеженням всевладності держави не лише юридично, а й фактично. А тому, подальше вдосконалення правового статусу Уповноваженого підвищить ефективність його діяльності як посередника між громадянами й органами державного управління, сприятиме демократизації правових механізмів.
Список викоростаної літератури:
1. Конституція України// Відомості Верховної Ради України.- 1996.- №30
2. Закон України « Про Уповноваженого Верховною Радою України з прав людини» від 23.12.97 / Закони України. Додаток до щотижневика «Відомості ВРУ». ВРУ, 1999.- №20.- с.99.
3. Закон України «Про Конституційний Суд України»
4. Положення про Секретаріат Уповноваженого ВРУ з прав людини від 19 липня 2005р.//www.ombudsman.kiev.ua/
5. Федеральний конституційний Закон “Про Уповноваженого з прав людини в Російській Федерації”// Збірник законодавства РФ.- 1997.- №9.
6. Бойцова В.В. Служба защиты прав человека и гражданина. Мировой опыт.- М., 1996.- 408с.
7. Наулік Н.С. Інститут омбудсмена в сучасному світі: порівняльний аналіз//Вісник прокуратури.- 2003.- №10.- с.107.
8. Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні.- Харків,2001.- с.23.