Як констатує В.І. Прокопенко, на сьогоднішній день Україна вийшла на якісно новий рівень свого розвитку та економічного зростання. Але економічне зростання, на думку вченого, автоматично ще не веде до збалансованого економічного та соціального розвитку. Зміни, що відбуваються у структурі зайнятості й попиту на робочу силу, як і до становища працівника на робочому місці та умов його праці, ставлять підвищені вимоги до безпеки праці [17, с.34].
Досить наглядно висловлена думка підтверджується реальними цифрами офіційної статистики. В Україні щороку отримують травми та професійні захворювання понад 20 тисяч осіб працездатного віку, зокрема за офіційними даними Держпромгірнагляду Міністерства надзвичайних ситуацій України за 2007 р. травми чи професійні захворювання отримали 20817 осіб, 1088 з них зі смертельними наслідками. І хоча аналіз стану промислової безпеки свідчить, що в Україні спостерігається тенденція до зниження рівня виробничого травматизму, аварій та аварійних ситуацій, на жаль, травматизм залишається ще на досить високому рівні. Упродовж року спостерігалося зниження рівня травматизму як загального на 8,3% 20817 чол. (–1840), так і зі смертельними наслідками на 6,5% 1088 чол.(–76). Має місце зниження травматизму в таких галузях, як вугільна (загинуло 157 осіб проти 200), будівництво (129 проти 142), агропромисловий комплекс (236 проти 265), транспорт (101 проти 102). Відбулось зростання рівня смертельного травматизму в 5,3 рази на підприємствах нафто-газовидобутку та геології (16 проти 3), в 1,8 рази на підприємствах зв’язку (20 проти 11), в 1,5 рази на підприємствах машинобудування (67 проти 45), на 22% на підприємствах гірничорудної та нерудної промисловості (39 проти 32), на 8,7% в соціально–культурній сфері та торгівлі (137 проти 126). Збільшилась кількість загиблих на підприємствах Дніпропетровської (110 проти 97), Кіровоградської (22 проти 15), Львівської (47 проти 40), Чернігівської (25 проти 21), Вінницької (32 проти 28), Сумської (23 проти 21) областей, міст Києва (89 проти 79) та Севастополя (13 проти 7). Більше половини випадків загального (64,8%) і смертельного травматизму (53,3%) припадає на Донецьку, Луганську, Дніпропетровську, Запорізьку, Харківську, Львівську та Київську області. Найвищий рівень травматизму зі смертельними наслідками в розрахунку на 1000 працюючих має місце у Луганській (0,139), Донецькій (0,132), Дніпропетровській (0,096), Хмельницькій (0,096) областях та у м. Севастополь ( 0,138). До позитивних зрушень також потрібно зарахувати зменшення загальної кількості аварій з груповими нещасними випадками (292 проти 298), а також травмованих (815 проти 877) та загиблих (137 проти 192) працівників. Протягом 2007 р. на підприємствах України трапилось 2 групових нещасних випадки, в яких було смертельно травмовано 5 і більше працівників, а саме: на шахті «Лісова» ДП «Львіввугілля» (Львівська область) та МПП «Корсар» (Одеська область). Досить докладніше ці дані ми відобразили в таблицях за областями та галузями виробництва у додатках до дисертаційної роботи [8].
Порівняно з розвиненими країнами в Україні найвищий показник за ризиком загибелі на 100 тисяч працюючих. Порівняно з Англією, – він вищий в 8,5 разів, з Японією – у 3 рази, Німеччиною – більше ніж у 2 рази. Серед країн колишнього соціалістичного табору, рівень смертельного травматизму нижчий порівняно з Росією, але вищий, ніж в інших країнах [9].
За даними Міжнародної Організації Праці, витрати на відшкодування шкоди та ліквідацію наслідків аварій у відсотках до внутрішнього валового продукту складають: у Великобританії – 2,5%; США – 3%; Росії – 3,3%, Україні – 4,5%. Ці суми набагато більші в порівняні з тими коштами, які необхідні для підвищення рівня безпеки праці.
Можна навести ще декілька прикладів. Виплати страхових компаній країн Європейського Союзу по техногенним аваріям досягають 20 мільярдів євро, а американських – 171 мільярд доларів на рік. В Україні офіційно зареєстровані матеріальні збитки від аварій, наприклад, у вугільній промисловості вони складають близько 24 мільйонів гривень, на транспорті – 1,6; у хімічний, нафтохімічний промисловості – 5,5 мільйонів гривень, в енергетиці – близько 9. В середньому, одна техногенна аварія обходиться країні в 1–2 мільйона гривень, а резонансна 15–20 млн. грн.
Аналіз виробничого травматизму та його причин свідчить, що в середньому 70 відсотків смертельних випадків сталося через організаційні причини. На частку технічних причин припадає близько 20%, а причини психофізіологічного характеру становлять 10% .
Серед причин технічного характеру переважають «незадовільний технічний стан виробничих об’єктів, засобів виробництва, транспортних засобів», «невідповідність вимогам безпеки технологічного процесу» та «конструктивні недоліки, недостатня надійність засобів виробництва, транспортних засобів». У структурі організаційних причин – «порушення трудової і виробничої дисципліни», «порушення правил дорожнього руху» та «порушення технологічного процесу». Із психофізіологічних причин найбільше смертельних і групових нещасних випадків та аварій виникають внаслідок «алкогольного, наркотичного сп’яніння, токсичного отруєння».
Така ситуація вимагає вжиття кардинальних заходів щодо посилення профілактики травматизму, адже в умовах відчутного зростання виробництва можливе істотне збільшення кількості потерпілих, в тому числі, і загиблих на виробництві.
Чисельність потерпілих від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань зареєстрованих у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у процентному відношенні до кількості населення в Україні вище ніж у Росії. Так, на 01.01.2007 р. в Україні їх зареєстровано майже 316 тис. Для порівняння: в Росії, де чисельність населення втричі більша, таких людей близько півмільйона.
На відшкодування потерпілим на виробництві виплачується в Україні середньому 83 відсотки від загальної суми коштів, що надходять до фонду. За час існування фонду потерпілим на виробництві (членам їхніх сімей) відшкодовано 3,3 млрд. гривень (без урахування сум відшкодування Пенсійному фонду України). У 2007 р. кількість страхових нещасних випадків на виробництві становила 23583, у яких 994 особи загинуло. У порівнянні з попереднім роком ці показники знизилися відповідно на 11,1 і на 6,7 відсотка. Кількість випадків профзахворювань на виробництві збільшилась на 0,8 відсотка, але порівняно з 2000 р. вона зросла майже втричі. В той же час кількість смертельних випадків від профзахворювань зменшилась на 280 випадків.
Найгіршою, як і раніше, залишається ситуація при підземному видобуванні кам'яного вугілля. У 2007 р. тут постраждало 8254 працівники (35 відсотків від загальної кількості травмованих на виробництві в Україні), загинуло – 166 (16,7 відсотка), 4976 отримали професійні захворювання, в тому числі 93 випадки із смертельним наслідком. Значні втрати є і в чорній металургії, у будівництві, сільському господарстві.
За даними Територіального управління Держпромгірнагляду МНС України по Херсонській області за 10 місяців 2007/2006 року інспекторами теруправління проведено 3935/3769 обстежень, виявлено 55977/56626 порушень нормативних актів з охорони праці, припинена робота 5838/5634 об'єктів, що загрожують життю та здоров'ю працюючих. За порушення законодавства про охорону праці притягнутий до адміністративної відповідальності 1391/1361 працівник, з них 446/448 керівників підприємств.
У 2007 р. загинули в результаті: падіння з висоти – 1 чоловік (зливник–розливник ВАТ «Херсон–нафтопереробка»); травми, заподіяної іншою особою (вбивство) – 1 чоловік (продавець ВАТ торгівельної фірми «Джалет» Генічеського району); ураження електрострумом – 1 чоловік (стропальник філії «Цюрупинська дорожньо–експлуатаційна дільниця» державного підприємства «Херсонський облавтодор»); пожежі – 1 чоловік (чабан приватного сільськогосподарського підприємства «Лана» Новотроїцького району); наїзду транспортних засобів – 1 чоловік (охоронець ВАТ «Спеціалізоване автотранспортне підприємство 2101» м.Херсона); дії деталей устаткування, що обертаються – 1 чоловік (токар ремонтного підприємства «Кочубеївське» Горностаївського району); утоплення – 1 чоловік (машиніст електрообладнання земснаряду Херсонської філії ВАТ «Гідромеханізація»).
Останнім часом на виробництві спостерігається позитивна тенденція зменшення рівня смертельно травмованих працівників. За оперативними даними, минулого року на виробництві загинуло 1088 працівників, у 2006р. – 1164. Тобто відбулося зменшення на 76 випадків. Невтішна картина залишається на підприємствах агропромислового комплексу, енергетики, транспорту, будівництва і вугільної промисловості. Адже галузі досі працюють в умовах неприпустимого ризику. А виною цьому – катастрофічне зношення основних фондів. У деяких галузях воно досягло – 70–80%. Продукцію виробляють на обладнанні, яке фактично вже відпрацювало термін експлуатації. Так, приміром, моральне старіння та зношеність шахтного фонду досягли критичного рівня майже на всіх шахтах вугільної галузі. 70% підйомних машин відпрацювали строк експлуатації, серед них 95% – з подовженим терміном служби [2].
Окрім вищезазначених проблем, є ще комплекс недоліків, що впливають на рівень виробничого травматизму і на які необхідно звернути увагу робітників і фахівців служб з охорони праці. Це недостатня увага до профілактичних робіт з попередження травматизму, і забезпечення безпечних умов праці та зниження виробничих ризиків; зношення основних виробничих фондів; недостатній відомчий нагляд за дотриманням вимог з охорони та безпеки праці; необґрунтоване скорочення чисельності робітників з охорони праці як в органах управління, так і в організаціях; зниження виробничої дисципліни, недоліки в навчанні працюючих фахівців з охорони праці.